Мати в особистому користуванні невеликий вантажний автомобіль хотіли б багато хто. Насамперед, звичайно, сільські жителі, а також власники дач та садових ділянок. Однак їхнє бажання в більшості випадків залишається незадоволеним: вітчизняна промисловість «пікапів» майже не випускає і, крім вантажного моторолера «Мурашка», практично нічого споживачеві запропонувати не може.
У подібних випадках, як відомо, вакуум, що утворився за рахунок неквапливості нашої автопромисловості, заповнюється численними саморобними конструкціями.
Роблять і вантажівки. Їх створюють на свій страх та ризик як окремі самороби, так і ентузіасти у гуртках технічної творчості. Спектр таких конструкцій дуже великий: від удосконалення моторолера «Мурашка» (з двовісного він став тривісним), здійсненого І. Нарейком із Вільнюса (див. «М-К» № 9’88), до трактора-автотелега П. Ващені з Рівненської області . Всіми правдами і неправдами автосамороби намагалися при цьому обійти існуючі заборони і місцеве перестрахування реєструючих органів: називали свої машини моторолерами, тракторами, робили легкові автомобілі вагонного компонування зі знімним верхом брезентовим, як В. Рубцов з Горького (див. «М-К» № 1 ’88), або як І. Яковлєв і В. Капусто зі Стрельни (див. “М-К” № 10’88) – джипи, які, як відомо, легко трансформуються в “пікап”.
Інтерес до невеликих і дешевих мікровантажівок і зараз досить високий, а надалі, у зв’язку з розвитком орендного підряду на селі, він зростатиме і зростатиме.
Сьогодні ми представляємо до вашої уваги мікровантажівку «Мікруз», створену в технічному гуртку при Новокулінській середній школі Новолацького району Дагестану під керівництвом Кубалаєва Курбана Маммаєвича — для роботи на полях учнівської виробничої бригади.
1 – кабіна, 2 – сидіння водія, 3 – бензобак, 4 – фара, 5 – кронштейни кріплення сінокосарки, 6 – привід сінокосарки, 7 – кузов, 8 – маятник передньої підвіски, 9 – люк для вентиляції.
Мікровантажівка «Мікруз» розрахована на перевезення різних вантажів масою до 600 кг; він має непогану прохідність і здатний пересуватися зі швидкістю від 10 до 55 км/год.
На автомобілі використовується двигун від мотоцикла Іж-56 з допрацьованою кришкою вентилятора та подовженим кінцем колінчастого валу для встановлення стартера. Кришка запозичена від двигуна мотоколяски С3Д, як і зірочка ланцюгової передачі. Крутний момент до заднього моста від двигуна передається за допомогою ланцюгової передачі (крок ланцюга 20 мм) через додатковий (1-й) редуктор, необхідний для зменшення швидкості. перший, з передавальним ставленням 1:1, – для приводу сінокосарки; другий, з передавальним ставленням 1:2, – на ланцюгову передачу (крок ланцюга 25 мм) до 2-го редуктора, взятому від мотоколяски С3Д.
Задня підвіска та допрацьована задня частина рами запозичені від вантажного моторолера. Півосі та колеса — від мотоколяски. Передня підвіска зварена із сталевих труб Ø 25 мм, з підресором за допомогою амортизаторів від важкого мотоцикла та додаткових пружин.
1 – зуби граблів, 2 – рама граблів, 3 – важіль підйому та опускання граблів, 5 – кронштейн кріплення граблів до кузова.
Рама мікровантажівки – саморобна, зварювання з труб Ø 40 мм. Кузов виконаний з пресованої фанери (каркас – металевий), може відкидатись назад, але тільки вручну. Кабіна зроблена з жерсті завтовшки 0,5 мм на дерев’яному каркасі; вона відкидається вперед, що дозволяє вільно зняти і встановити двигун або передню підвіску. Двері кабіни – саморобні. Двигун встановлений між сидіннями водія та пасажира. Над ним є люк, який відкривається за потреби дрібного ремонту двигуна: зняття свічки, головки циліндра і т.д. У разі потреби кришку люка можна використовувати як сидіння для другого пасажира. Кермо — рейкове, від мотоколяски, з допрацьованими тягами. Бензобак — саморобний, ємністю 15 л, розташований вище за двигун, зовні кабіни.
Електроустаткування автомобіля має напругу 12 В. Фари запозичені від ВАЗ-2103, задні ліхтарі – від мотоцикла.
Гальма – механічні, тільки на задні колеса. Гальмо стоянки взяте від «Запорожця». Лобове скло виконане з бокового вікна автобуса “Кубань”, заднє – з оргсекла товщиною 5 мм. У передній частині кабіни є люк для вентиляції. Бампер – від автомобіля ВАЗ-2101, укорочений.
1 – двигун, 2 – стартер, 3 – рульова колонка, 4 – рульові тяги, 5 – маятник передньої підвіски, 6 – генератор, 7 – 1-й редуктор, 8 – 2-й редуктор, 9 – маятник задньої підвіски, 10 – кермо, 11 — передня балка, 12 — піввісь, 13 — привід сінокосарки, 14 — ремінь приводу генератора, 15 — ланцюгові передачі, 16 — рама, 17 — бампер, 18 — механізм натягу ланцюга.
Крім виконання суто транспортних завдань, мікровантажівка може використовуватися і як сільськогосподарська машина. Для цього на нього встановлюється відповідне устаткування. Тут йдеться про граблі та сінокосарку.
Сінокосарка приводиться в дію за допомогою спеціально виведеного валу на 1-му редукторі, через карданну передачу та кривошип. Ріжучий апарат сінокосарки – саморобний, виконаний з урахуванням тягових та динамічних характеристик мікровантажівки. Нерухома частина ріжучого апарату виготовлена з ножа тракторної сінокосарки, як, втім, та його рухома частина. Підйом та опускання ріжучого апарату здійснюються за допомогою троса, керованого з кабіни спеціальним важелем. Корпус сінокосарки кріпиться до рами вантажівки на кронштейнах.
Скошене сіно після висихання збирається граблями у валки. Граблі навішуються на кронштейни у задній частині кузова. Рама граблів – зі здвоєних сталевих куточків 15X15 мм. Пружинні пальці граблів виготовляються із сталевого прутка Ø 5 мм. Граблі піднімаються та опускаються за допомогою тяги, що керується з кабіни. Зібране сіно перевозиться цим же мікровантажівці.
Таким чином, мікровантажівка «Мікруз» при використанні його як сільгоспмашина здатна виконувати повний цикл робіт, пов’язаних із збиранням сіна та його транспортуванням. Ця маленька надійна машина стала нашим незамінним помічником.
К. КУБАЛАЇВ с. Ново-Кулі, Дагестан