Цей надлегкий транспортний засіб — своєрідний «мотоцикл» на повітряній подушці — збудований у Батайську на міській СЮТ. Його переваги – простота конструкції, висока прохідність та цілком прийнятна швидкість – до 65 км/год. Особливо раціонально вирішено рухову установку: мотори М-111 та Іж-П2 працюють в оптимальному температурному режимі за рахунок потоку повітря, створюваного гвинтами двигунів.
Оригінальна машина батайських хлопців стала одним з найпомітніших експонатів Всеросійського зльоту, що пройшов у Ярославлі, юних раціоналізаторів і конструкторів.
З кожним роком сільське господарство нашої країни отримує все більш потужну та продуктивну техніку. Давно минуло той час, коли кількість тракторів, що працюють на полях, наводилося у зведеннях Центрального статистичного управління у перерахунку на 15-сильну машину. Хіба можна порівняти цю цифру із потужністю сучасного «Кіровця», двигун якого розвиває понад 200 л. с.!
Але підвищена увага промисловості до енергоозброєних машин зовсім не означає, що відпала необхідність у легкій, маневреній та економічній техніці — у мотоблоках для обробки невеликих загонів, у ручних мотокосарках для збирання трав у перелісках та на галявинах, нарешті, у дешевому та всюдихідному транспорті для пересування по широким угіддям колгоспів і радгоспів.
Саме таку машину і вирішили сконструювати хлопці, котрі займаються на Батайській міській станції юних техніків під керівництвом Михайла Миколайовича Шитикова. Міркували молоді конструктори, вибираючи типаж майбутнього транспортного засобу, приблизно так:
— Серійний мотоцикл переважно літній засіб пересування, «уазиків» на всіх не напасешся. Та й не скрізь колісні машини традиційного типу пройдуть, особливо у весняну бездоріжжя. Таку «всепогодність» має лише транспорт на повітряній подушці. Значить, його треба будувати. Стане в нагоді такий «мотоцикл без коліс» і агрономам, і листоноші, і лікарям, і сільським механізаторам.
Цей компактний апарат на повітряній подушці не випадково названий мотоциклом. Маса, швидкість, потужність та вантажопідйомність у нього майже такі самі, як і у цих популярних двоколісних машин. А зробити його навіть простіше, аніж мотоцикл. Основа АВП – це платформа-корпус, на якій змонтовані дві силові установки – маршова та нагнітальна, сидіння водія та органи управління апаратом.
1 – педалі (привід керма напрямку), 2 – платформа-корпус, 3 – сидіння, 4 – сектор газу, 5 – тумблер включення запалювання двигуна нагнітач, 6 – тяга (привід керма напрямку), 7 – лопата нагнітач, 8 – пусковий шків , 9 – двигун нагнітача, 10 – магнето, 11 – паливний бак, 12 – опорні дуги, 13 – повітрозабірник карбюратора, 14 – вихлопні труби-глушники, 15 – моторама, 16 – маршовий двигун, 17 – повітряний гвинт, 17 – повітряний гвинт, , 19 – огородження повітряного гвинта, 20 – шарніри керма напрямку, 21 – спідниця, 22 – шпильки.
Платформа-корпус цільнодерев’яна: її палуба, днище, накладка і аеродинамічний кільце нагнітача з чотириміліметрової фанери, стійки-напрямні, що орієнтують повітряний потік, — з липових брусків товщиною 40 мм (їх максимальна товщина). опорні лижі – березові. Всі ці елементи збираються на казеїновому клеї, лише аеродинамічний кільце приформовується до корпусу смужками склотканини, просоченими епоксидним сполучним. На епоксидці кріпляться і косинки, що підсилюють. На закінчення корпус викурюється, просочується оліфою та фарбується.
1 — накладка, 2 — косинка, що посилює (8 шт.), 3 — аеродинамічний кільце нагнітачів, 4 — палуба, 5 — днище, 6 — поздовжня опорна лижа, 7 — поперечна опорна лижа, 8 — стійки-напрямні.
Спідниця – важливий елемент конструкції, що бере участь у організації повітряної подушки. Зроблено її з брезентової смуги, прикріпленої дрібними цвяхами до палуби. Низ спідниці – підшитий і стягнутий шнуром.
Сидіння водія (від картки) спирається на аеродинамічний кільце і кріпиться 8-мм шпилькою (спереду) і до картера нагнітача (ззаду). Вище спинки знаходиться поліетиленова каністра ємністю 2 л – паливний бак. Так високо він піднятий для того, щоб паливо надходило до карбюраторів самопливом. Однією заправкою вистачає приблизно на 15 – 20 хв роботи двигунів (залежно від режиму).
1 – педалі паралелограмного типу, 2 – втулка валу повороту, 3 – тяга, 4 – шарніри керма напрямку, 5 – кермо напряму
Для приводу нагнітача використано доопрацьований двигун ІЖ-112. Суть доробок у наступному: зменшено об’єм камери згоряння – ступінь стиснення підвищився до 8,5, потужність двигуна зросла до 18 л. с. при 4500 об/хв. Коробка передач відрізана і стандартний генератор замінений на магнето від тракторного пускача. Двигун обладнаний всмоктуючим дифузором та вихлопними трубами-глушниками.
До хвостовика колінчастого валу приєднана маточина повітряного гвинта з пусковим шківом. Чотирьохлопатевий гвинт діаметром 670 мм і кроком 700 мм виготовлений з двох однакових дволопатевих гвинтів, з’єднаних хрестоподібно. Матеріал – береза. До маточини двигуна він кріпиться трьома шпильками М8 і центруючим болтом М12. Статичний потяг такого гвинта – 40 кгс.
1 – вал двигуна, 2 – маточина, 3 – пусковий шків, 4 – повітряний гвинт, 5 – шайба, 6 – центруючий болт М12, 7 – шпилька М8
Двигун встановлений над платформою на трьох трубчастих дугах Ø 33 мм. Дві бічні дуги прикріплені до картера через гумові прокладки, задня прямо до головки циліндра.
Маршовий двигун – від мотоцикла М-111. Потужність його 11 л. с. при 5500 об/хв. Переробки майже ті ж: відрізана коробка передач, встановлені магнето, дифузор та глушник, до хвостовика колінвала приєднаний повітряний гвинт із маточкою та пусковим шківом. Діаметр гвинта 800 мм, крок 400 мм, статична тяга – 30 кгс.
1 – маршового і 2 – нагнітача.
Двигун встановлений вниз циліндром, що дозволило знизити положення центру ваги та зменшити габарити всього апарату. Однак у такого компонування виявився суттєвий недолік: свічку іноді заливає паливом, і двигун глухне. Тому як вихід із положення бачиться використання головки циліндра від мотоцикла М-107, де свічка встановлена збоку.
Управління зосереджене біля сидіння водія. Справа — сектор газу та тумблер запалювання нагнітачів, ліворуч — сектор газу та тумблер маршового двигуна.
Перед сидінням водія – ножний пост керування апаратом. Навколо вертикальної осі, закріпленої у платформі, повертається педальний паралелограм, тяга від якого (дюралюмінієва труба Ø 14 мм) проходить під палубою до хвостового керма повороту. Кермо встановлене позаду огородження маршового повітряного гвинта і працює в потоці, що його відкидають лопатями.
Каркас керма виготовлений із соснових рейок (максимальна товщина 18 мм у носка керма), обтягнутий капроновою панчохою та обклеєний двома шарами мікалентного паперу.
Вага “мотоцикла” 70 кгс. При вазі водія 65 – 75 кгс апарат здатний пересуватися на висоті 5 – 6 см зі швидкістю 65 – 70 км/год.
Тепер про те, як користуватись машиною. Першим запускається маршовий двигун. Після того кан він запрацює стійко, включається двигун нагнітача. Дати попрацювати йому на малих обертах, після чого водій посідає своє місце.
Під час руху керування здійснюється шляхом зміни положення центру тяжкості апарату. Для незначної зміни курсу достатньо невеликого відхилення тулуба водія у той чи інший бік. При різкій зміні курсу працюють ще й кермом повороту. Потрібно пам’ятати, що апарат реагує на відхилення керма з деяким запізненням. У цьому полягає своєрідність управління «мотоциклом» на повітряній подушці на відміну будь-якого іншого виду наземного транспорту.
М. Шитинов, м. Батайськ, Ростовська обл.