Наш журнал був одним з основних популяризаторів сімейства всюдиходів, що нещодавно з’явилися — машин на пневматиках низького тиску, Всесезонність, відмінна прохідність, здатність не порушувати рослинний покрив при русі лісом або тундром — переваги транспортних засобів такого типу відразу ж привернули увагу любителів самодіяльної технічної творчості. А після публікації креслень однієї з найвдаліших конструкцій — всюдихода «Арфа» В’ячеслава Лаухіна (див. «М-К» № 5 за 1984 р.) у нашій країні з’явилися сотні машин аналогічної схеми.
Сьогодні ми хочемо познайомити читачів із всюдиходом «Рисик», створеним учнями технікуму в місті Чайковському Пермської області під керівництвом М. І. Псарєва. Цікаво, що ця машина була побудована 1983 року — ще до того, як її автори дізналися про Арфу. І незважаючи на досить близьку своєму аналогу схему, вона має низку переваг: велику компактність, наявність підресореного керованого колеса, знімну кабіну.
1 – двигун «В’ятка 150М», 2 – кронштейн кріплення двигуна, 3 – глушник, 4 – ведена зірочка Z = 62, 5 – кришка з сальником, 6 – піввісь, 7 – тяга кікстартера, 8 – диференціал, 9 – провідна зірочка =12, 10 – гальмівний барабан, 11 – рама, 12 – гайка М16, 13 – втулка заднього колеса, 14 – шпилька М6 кріплення ременя, 15 – барабан колеса, 16 – стрінгер кузова, 17 – кермо, 18 – лижа, 19 – підкіс кріплення вилки, 20 – ри – Корпус півосі, 22 – Підшипник № 205, 23 – напівмуфта, 24 – кронштейн лижі, 25 – колесо (у літньому варіанті), 26 – амортизатор вилки, 27 – рульова тяга, 28 – запасне колесо.
Приступаючи до проектування цього всюдихода, ми перш за все виходили із прагнення зробити всесезонну і високопрохідну машину, якою були б ніщо болото, кучугури, будь-яке бездоріжжя. Досвід будівництва транспортних засобів у нашого гуртка при політехнікумі легкої промисловості вже був: про виготовлене нами сімейство аеросанів розповідалося в «М-К» № 11 за 1980 рік та № 11 за 1981 рік. Однак після того, як у пресі промайнуло повідомлення про всюдихід на камерах низького тиску, нам захотілося спробувати виготовити саме такий транспорт.
Незалежно від туляків ми дійшли схеми, аналогічної «Арфі». Щоправда, як базу вибрали вузли моторолера «В’ятка». Невелика потужність двигуна (5,5 л. с.) визначила і невисоку вантажопідйомність; останнє дозволило зробити машину дуже компактною та зручною у зберіганні.
«Рисик», як назвали всюдихід хлопці,— триколісний, одномісний, із заднім розташуванням двигуна. Кузов виконаний із дерева. На виготовлення каркаса пішли соснові планки перетином 50X20 мм (вертикальні стійки та стрінгери). Каркас обшитий фанерою завтовшки від 6 мм (борту) до 10 мм (днище). В результаті кузов вийшов досить міцним і легким, а загальна маса виявилася невеликою — близько 90 кг.
1 – поперечна балка, 2 – вертикальна стійка, 3 – піввісь, 4 – напівмуфта, 5 – підмоторний кронштейн, 6 – кронштейн кріплення осі пускового валу, 7 – хомут кріплення двигуна, 8 – поздовжні балки, 9 – стійка корпусу диференціала, 10 підкіс, 11 – корпус півосі, 12 – втулка-ексцентрик для регулювання натягу ланцюга.
Рама зварена з труб Ø 25 мм (підкоси Ø 16 мм) та встановлена в задній частині кузова. Двигун кріпиться до спеціального підмоторного кронштейна. Трансмісія – одноступінчаста ланцюгова передача (зірочки Z = 12 і Z = 62). Провідний вал складається з двох півосей та встановленого між ними диференціалу від мотоколяски СЗД. Останній закріплений на підшипниках усередині спеціального корпусу без картера. Вікна у диференціалі закриті алюмінієвими заглушками. Гальмівний диск встановлений усередині корпусу диференціала на спеціальному кільці. Привід гальма – тросовий, хоча можливе застосування гідравліки – наприклад, від тієї ж мотоколяски. Системи управління дросельною заслінкою карбюратора та перемикання передач збережені в тому ж вигляді, як і на моторолері «В’ятка».
1 – хвостовики конічних шестерень, 2, 7 – стійки корпусу диференціала, 3 – корпуси підшипників, 4 – ведена зірочка Z = 62, 5 – стяжна шпилька, 6 – кільце для кріплення гальмівного диска, 8 – сальник, 9 – підшипник 10 – заглушка вікна диференціалу.
Запуск двигуна – за допомогою кікстартера. Влаштування системи запуску зрозуміло з малюнка.
1 – картер двигуна, 2 – пусковий вал, 3 – кронштейн, 4 – тяга кікстартера, 5 – важіль кікстартера, 6 – проставка, 7 – вісь кікстартера, 8 – рама заднього моста, 9 – кронштейн кріплення пускового валу, бронза).
Провідні колеса на камерах низького тиску у нас вийшли як дві краплі води схожими на колеса «Арфи», тому описувати їхню конструкцію не варто.
1 – хвостовик конічної шестерні диференціала, 2 – шліцева муфта, 3 – піввісь, 4 – підшипник № 205, 5 – наполегливе кільце, 6 – шпонкова канавка для кріплення напівмуфти.
Переднє кероване колесо запозичене від картки (модель В-28). Воно встановлено в саморобній вилці, що має два амортизатори з пружинами від мопеда. Вісь вилки проходить через втулку, прикріплену до кузова на підкосах. Кермо разом із важелями газу та гальма взято від «В’ятки».
1 – рульова колонка, 2 – рульова тяга, 3 – підкіс кріплення вилки, 4 – амортизатор вилки, 5 – розрізна втулка розпірна, 6 – кронштейн лижі, 7 – лижа, 8 – кант (куточок 25X25 мм), 9 – вісь, 10 – Колесо (моделі В – 28).
У зимовий час замість колеса встановлюється лижа з товстої фанери, окантована по периметру сталевим куточком 25X25 мм. Практика показала, що замість кронштейна кріплення лижі краще застосувати ресора.
Для руху по воді влітку або по воді та снігу (навесні, у відлигу) можна виготовити лижу-поплавець. Це перетворить всюдихід на амфібію.
Насамкінець зазначу, що багаторічна експлуатація нашого універсала підтвердила його високу надійність. Щоправда, потужність двигуна виявилася все ж таки недостатньою для крутих підйомів і важкопрохідної місцевості, хоча на рівних ділянках швидкість досягає 40 км/год. Тому мотор доцільно замінити більш потужним — наприклад, від моторолера «Турист». Можна також обладнати всюдихід електрообладнанням – акумулятором та фарою.
М. ПСАРЄВ