Наш журнал уже неодноразово присвячував кілька статей темі корисного використання такого, здавалося б, непотрібного матеріалу, як різноманітні пляшки. І сьогодні ми знову повертаємося до цієї теми, пропонуючи читачам статтю автора В. Б. Акімова, який ділиться порадами, як утилізувати багато з того, що зазвичай викидається з домашнього господарства, для дачного будівництва.
Що б мені не доводилося зводити вдома чи на шести сотках дачної ділянки, насамперед продумую, як при нестачі землі поєднати кілька функцій з мінімальними витратами.
Оскільки талі весняні води на нашій ділянці затримуються до кінця травня — початку червня, питання їх відведення для швидшого використання землі завжди було проблемним. Окрім дренажних канав по периметру ділянки, довелося подумати і про додатковий дренаж посередині. А тут ще потрібно було прокласти тротуарну доріжку з бетонних плиток через усю ділянку. Тож я вирішив об’єднати ці два завдання — поєднати будівництво тротуарної доріжки з дренажною канавкою. Причому при спорудженні дренажу використати… непотрібні скляні пляшки. Досвід їх застосування вже був: раніше таку тару закладали для відведення води під проїжджими дорогами. Практика показала, що крізь порожнечі між кількома рядами пляшок вода добре проходить — вони є чудовою заміною традиційним дренажним трубам.
Є ідея — значить, можна братися за її втілення в життя.
1 — нижній шар піску товщиною 5–8 см; 2 — ряди скляних пляшок; 3 — листи заліза, руберойду, плівки тощо; 4 — шар глини; 5 — шар битих шматків блоків; 6 — піщана подушка товщиною 10–15 см; 7 — тротуарна плитка; 8 — вода, що проходить крізь проміжки між пляшками
Спочатку кілочками та шнуром розмітив трасу, де мала проходити доріжка й копатися дренажна канава. Канаву рив на глибину 0,8–1,0 м з обов’язковим ухилом дна у бік найнижчої частини ділянки. При цьому намагався не змішувати родючий шар ґрунту з глиною.
Дно канави присипав шаром піску товщиною 5–8 см, після чого уклав на нього в кілька рядів скляні пляшки. Туди ж для заповнення решти об’єму накидав консервні бляшанки, бите скло, шматки шиферу та цегли — усякого «добра» на ділянці вистачало. Зверху все це накрив то листами іржавого заліза, то шматками руберойду чи шиферу, то поліетиленовою плівкою — придалося все.
Потім засипав усе шаром глини, яку вийняв раніше з канави. За допомогою примітивної дерев’яної трамбівки цей шар ретельно ущільнив, періодично поливаючи водою з лійки.
Після будівництва будинку залишилося багато уламків газосилікатних блоків. Після додаткового подрібнення я теж засипав їх у траншею поверх шару глини, хоча краще було б кидати їх раніше — на пляшки.
Отриманий таким чином «траншейний сендвіч» зверху засипав ще шаром піску товщиною 10–15 см. Щоб уникнути подальших осідань ґрунту під плиткою, шар піску добре полив водою з лійки, підсипаючи нові порції, доки він не ущільнився.
Після того як підготував піщану подушку, почав укладати тротуарні плитки. Щоб вони лягали рівно, вздовж майбутньої доріжки поклав для контролю трубу. За допомогою дерев’яного (можна й пластикового) напівтерка з будівельним рівнем перед укладанням кожної плитки вирівнював пісок як уздовж (з урахуванням ухилу), так і впоперек доріжки.
Після укладання кожну наступну плитку вирівнював за трубою й підганяв трамбівкою до раніше покладених, перевіряючи рівень і підсипаючи пісок під плитку та між плитками, де це було потрібно.
У результаті вдалося «вбити двох зайців» — прокласти тротуарну доріжку та забезпечити відведення води з ділянки по дренажній канаві, причому з мінімальними матеріальними витратами. До того ж родючою землею з канави вдалося поповнити грядки на ділянці.
В. АКІМОВ, інженер