Майже десяток років тому придбав будиночок з присадибною ділянкою в селі. Ділянку треба було обробляти, але без техніки ця праця була непосильною, а грошей на неї вже не залишилося. Ось і змушений був побудувати для цих цілей мотоблок.
Досвід самодіяльного конструювання до того часу в мене вже був — знову ж таки для поїздок у село взимку зробив «паличний» снігохід (з ремінно-брусковою гусеницею). Мотоблоків же хоча й бачив чимало (як промислового виробництва, так і саморобних), але сам такий будував уперше, тому багато чого робив так, як підказувало чуття. У прикидках мотоблок мав стати ще й транспортним засобом для тих самих поїздок, причому вантажним і навіть вездехідним, оскільки частина шляху до села становив просілок, який і дорогою-то назвати можна лише з великою натяжкою.
Забігаючи вперед, відзначу, що конструкція виявилася досить вдалою: простою та надійною. Згодом я сам побудував кілька подібних мотоблоків на замовлення, та й інші умільці, зокрема й хлопці з нашого гуртка «Моделіст-конструктор», при будівництві своїх машин взяли його за зразок. При підготовці публікації використав фотографії кількох з них, тому виконання окремих вузлів може й не збігатися з вихідною конструкцією. Але зате може бути використано тими, хто захоче повторити конструкцію у своєму варіанті.
1 — колесо (від мотоблока «Каскад», 2 шт.); 2 — приводний вал; 3 — редуктор (від моторолера «Мураха»); 4 — моторама (зварені вздовж 2 швелери №12); 5 — фара; 6 — передній кронштейн кріплення двигуна до моторами; 7 — глушник; 8 — циліндр двигуна (від мотоцикла «ІЖ-Планета-3»); 9 — картер двигуна (від мотоцикла «ІЖ-56»); 10 — пелюстковий клапан; 11 — карбюратор; 12 — важіль перемикання передач; 13 — повітроочищувач; 14 — пусковий важіль; 15 — паливний бак (з вогнегасника); 16 — кронштейни кріплення паливного бака на кермових важелях; 17 — кермові важелі (сталева труба Ø27, 2 шт.); 18 — дзеркало заднього виду; 19 — важіль зчеплення; 20 — задній кронштейн кріплення двигуна до моторами (сталь, лист s4); 21 — рукоятка вмикання заднього ходу; 22 — підкіс (2 шт.); 23 — шкворень тягово-зчіпного пристрою; 24 — кожух системи примусового повітряного охолодження циліндра (склопластик); 25 — крило-бризговик; 26 — тяга перемикання передач (лижна палиця); 27 — манетка «газу»
З вибором силового агрегату проблем не було — в наявності мав не новий, але цілком працездатний двигун від мотоцикла «ІЖ-Планета-3». Його колись придбав «в мішку», розібраним на частини, але перевірив і зібрав. Проектної потужності 18 к.с. він, звичайно, забезпечити вже не міг, оскільки його циліндр був уже досить зношений, але сил 15 — 16 він все ж видавав. Зізнатися, і цього вистачало з надлишком. Від нього, як від пічки, і почав «танцювати», хоча особливих переробок, крім обладнання циліндра примусовим повітряним охолодженням, на ньому не виробляв. Пізніше замінив клапан на пелюстковий — з ним характеристики двигуна змінилися на краще — полегшився пуск, помітно збільшилася тяга, зменшився витрата палива, та й сам двигун став працювати плавніше і тихіше.
Значної реконструкції довелося піддати інший агрегат — редуктор. Його разом з головною передачею використав від вантажного моторолера «Мураха».
1 — двигун (від мотоцикла «ІЖ-Планета-3»); 2 — коробка змінних передач (КПП) силового агрегату; 3 — вторинний (вихідний) вал КПП; 4 — вихідна зірочка КПП (штатна «ІЖ-Планета-3»); 5 — ланцюг трансмісії; 6 — натяжна зірочка (капрон, від сільгосптехніки); 7 — вісь натяжної зірочки; 8 — вхідна зірочка редуктора; 9 — вхідний вал редуктора; 10 — редуктор (від вантажного моторолера «Мураха»); 11 — приводний вал коліс; 12 — колесо (від мотоблока «Каскад»)
По-перше, видалив із чашки диференціала сателіти. Вікна чашки розширив, зрізавши зварюванням перемички між сусідніми парами вже наявних вікон. Чашку диференціала посадив на вал і приварив через розширені вікна одну деталь до іншої.
По-друге, виточив приводний вал основним діаметром 30 мм для встановлення фрез або коліс з цапфами в середній його частині під підшипники 207 (замінив їх на 80207 — з бічними захисними шайбами). На кінцях вала, спільно зі ступицями коліс, просвердлив отвори, в які вставив циліндричні шпонки — як виявилося, при інтенсивній і важкій експлуатації діаметральні болти, що кріплять колеса на валу, не витримують — їх зрізає. У торцях вала виконав різьбові отвори (гнізда) М10, в кожен з яких вкручував гвинт з розширеною шайбою — вона не дозволяє випадати шпонці. Тут же відзначу, що колеса — від мотоблока промислового виробництва «Каскад». Для землеобробних робіт ставлю безкамерні (гусматик) колеса розміром 5.00-10″, а для транспортних — пневматичні 6.00-12″.
По-третє, зрізав з картера редуктора виступаючі за межі його половинок вушка-втулки. Самі половинки картера «обклав» з трьох сторін (спереду, зверху і ззаду) обв’язкою зі сталевого прокатного куточка з полицями 30×25 мм. З обв’язкою довелося повозитися, щоб поплотніше її підігнати, але зате тепер посилився і сам дюралюмінієвий картер.
Вал зі зірочками переставив з лівої частини приводу на праву. Кріпильні отвори в щічках (фланцях) первинного вала редуктора майже збігаються, за винятком деяких, — їх треба просвердлити. Таку перестановку можна було б і не робити, але це спростило трансмісію і дало можливість обійтися без проміжного вала.
1 — двигун; 2 — вихідна зірочка вторинного вала КПП двигуна; 3 — ланцюг (t= 15.875); 4 — моторама; 5 — редуктор; 6 — ведуча зірочка редуктора; 7 — приводний вал редуктора (сталь, круг Ø35); 8 — обв’язка редуктора (куточок 30×30, 2 шт.); 9 — планка натяжного механізму (сталь, лист s4); 10 — зірочка натяжного механізму; 11 — передній кронштейн кріплення двигуна; 12 — задній кронштейн кріплення двигуна; 13 — шків-насадка примусового повітряного охолодження двигуна
Потім перейшов до компонування взаємного розташування силового агрегату і редуктора. Але попередньо виготовив мотораму (по суті, вона ж служить і рамою всього мотоблока). Моторама являє собою трубу квадратного перерізу довжиною 600 мм, зварену з двох відрізків швелера №12. На моторамі зверху розмістив картер силового агрегату, а знизу до неї пристикував картер редуктора так, щоб приводний вал розташовувався приблизно на середині її довжини. Оскільки відстані від площин симетрії у мотора і редуктора різні, перший довелося змістити на десяток міліметрів у ліву (по ходу) сторону. При цьому картер двигуна підсунув на моторамі ще вперед, щоб трохи збільшити відстань між зірочками трансмісії і встановити між ними ще одну — натяжну. У цьому місці трансмісії (між зірочками силового агрегату і редуктора) для збільшення тягового зусилля можна було б встановити проміжний вал (іноді його називають «ходозменшувачем»). Але на моєму мотоблоці прийнятне загальне передавальне число «виведено» за рахунок застосування коробки змінних передач від «ІЖ-56», а потужності двигуна і так у надлишку.
Після вивірки взаємного розташування в одній площині вихідної зірочки силового агрегату (зірочка вторинного вала КПП силового агрегату) і вхідної зірочки редуктора до моторами приварив обв’язки половинок картера, а для кріплення на моторамі силового агрегату — кронштейни-вушка зі сталевого 4-мм листа, вигнутого у формі штампованого швелера. На мотораму встановив картер двигуна, приміряв і приварив до неї кронштейни. По місцю просвердлив у кронштейнах кріпильні отвори. Взагалі-то, якщо в кронштейнах кріплення картера двигуна виконати не звичайні отвори, а подовжені пази, то можна обійтися і без натяжної зірочки, а натягувати ланцюг — зміщенням двигуна відносно моторами, спростивши цим конструкцію трансмісії.
Після компонування основних агрегатів приступив до конструювання інших кріплень: важелів управління, причіпних і навісних пристроїв. Важілі управління (виготовлені з товстостінної труби зовнішнім діаметром 27 мм) прикручуються до заднього кронштейна кріплення силового агрегату і підтримуються підкосами. А на самих важелях пізніше закріпив на стійках паливний бак. Ззаду до моторами приварив форкоп — частину тягово-зчіпного пристрою мотоблока з тележкою. Форкоп служить для навіски землеобробних знарядь: плуга, культиваторів та ін. Попереду до моторами приварив штир для навіски баластних плит, що підвищують зчеплення з дорогою на розмоклому просілку або з ґрунтом при обробці посадок на ділянці.
1 — шків-насадка (сталь, Ø 63); 2 — генератор; 3 — болт М7 кріплення шківа-насадки до якоря генератора
Як було відзначено на початку статті, циліндр двигуна обладнав примусовим повітряним охолодженням. Крильчатка відцентрового типу — від салонної печки автомобіля УАЗ. Привід крильчатки — через ремінну передачу зі шківами з передавальним числом 1. Привідний шків змонтований на роторі генератора. В якості ременя використано гумове кільце («пасик»), відрізане від камери мотоцикла «ІЖ» — воно не вимагає натягу і легко знімається для відключення приводу в прохолодну погоду. Кожух виклеїв зі склотканини на епоксидному зв’язуючому по попередньо виготовленому дротяному каркасу. Він (кожух) — швидкознімний, закріплюється на циліндрі двома пружинами. Але слід визнати, що крильчатка не в повній мірі забезпечує охолодження циліндра в екстремальних умовах при русі на нижчих передачах, а тому планую її замінити.
Фрези (їх дві) теж сам робити не став, а, як і колеса, придбав заводські, «стрілчасті», або, інакше, — «гусячі лапки» — їх роблять на місцевому Пермському заводі для мотоблока «Каскад». Ступиці фрез — товстостінні труби з внутрішнім діаметром 30 мм — без переробок насаджуються на вал мого мотоблока — адже вал я під них і виточив. Закріплюються фрези на валу двома болтами кожна, через відповідні скрізні отвори в обох деталях. Діаметр омітання фрез по «стрілкам» становить 350 мм. Кожна постачана чотирма рядами лап (по три лапи в ряду). І треба відзначити, що цими фрезами залишився задоволений: вони не дроблять бур’яни, а викидають їх на поверхню (правда, іноді й намотуються), не зариваються в землю і йдуть плавно. Навіть проводив такий експеримент: працюючий мотоблок відпускав у «вільне плавання» вздовж по 50-метровій ділянці, і він самостійно нормально орав (культивував), нікуди не звертаючи. Конструкції подібних, але саморобних фрез не раз наводилися на сторінках журналу «Моделіст-конструктор», а тому даю лише їх фотографії, без креслення. Ширина захвату при культивації з подовжувачами вала — до 900 мм.
Крім «стрілчастих» фрез пристосував готові або виготовив і інші землеобробні знаряддя: плужок, окучник, культиватор, картоплевикопувач.
Мінімальна швидкість мотоблока близько 5 км/год. На такій швидкості виробляю оранку, культивацію, копаю картоплю.
Запалювання на двигун поставив електронне — від мотоцикла «Восход». Мотоблок обладнав дорожньою фарою.
Оскільки мотоблок одразу задумувався ще й як мототягач, то для нього виготовив причіпну вантажну одноосну тележку з кузовом вантажопідйомністю до півтонни і двомісним сидінням. Зробити м’який диван зі спинкою теж не становило великої праці, але тоді не можна було б перевозити довгомірні вантажі, а іноді доводиться транспортувати колоди довжиною до шести метрів. Втім, і спинку неважко зробити знімною. Дисло причепа — з прямокутної труби перерізом 50×40 мм з 2,5 мм стінками. Воно підкріплене ще двома підкосами з рівнополичного куточка №4.
1 — тягово-зчіпний пристрій; 2 — дисло (сталева труба 50×40); 3 — луч дисла (сталевий куточок 40×40, 2 шт.); 4 — багажник (сталевий лист s1,5); 5 — кузов (дошка-вагонка s16); 6 — крило колеса (від мотоцикла «ІЖ-56»); 7 — рама кузова (від мотоцикла «ІЖ-56»); 8 — колесо тележки (від мотоцикла «ІЖ-56»); 9 — сидіння-кришка багажника (дошка s20); 10 — підлога (дошка s20); 11 — підлога кузова (сталевий лист s1)
Тягово-зчіпний пристрій — простий, але надійний, шкворневого типу. Кузов тележки з розмірами в плані 1200×1200 мм — дерев’яний, борти — з дошки-вагонки товщиною 16 мм, підлога — з дошки «двадцятки» і обшитий сталевим 1,5-мм листом.
Шасі тележки з колією коліс 1500 мм зібрано з двох бічних причепів від мотоцикла «ІЖ». Колеса теж від нього. Їх підвіска торсійна, м’яка, тому проїхати на тандемі «мотоблок — тележка» 60 — 70 км по відносно рівній польовій дорозі не становить праці. До швидкості в 50 км/год тандем слухняний в управлінні. За сезон накатую на ньому 3 — 4 тисячі кілометрів по справах: в ліс за дровами, в поле за сіном (ось тільки косити його поки «не навчив») і на риболовлю. Дуже важливий вузол причепа і мотоблока — тягово-зчіпний пристрій. Конструкція його може бути різною, але надійною. Ще воно має дозволяти причепу повертатися відносно мотоблока не тільки в горизонтальній площині, але й в обмеженому вертикальному секторі, щоб не відбувалося зависання колеса тележки. Загальна довжина причіпної тележки — 2,5 метра.
1 — шкворнева втулка (труба Ø50×30); 2 — накладка (сталевий лист s4, 2 шт.); 3 — вертлюг (сталь, круг Ø45); 4 — вертлюжна втулка (труба Ø50×30); 5 — луч дисла; 6 — дисло
За рахунок потужності двигуна, зблокованих коліс, взутих в шини з великим протектором типу «ялинка», швидкісних якостей мотоблок з причіпною тележкою вийшов машиною підвищеної прохідності, тому експлуатую його з ранньої весни до пізньої осені. У деяких дорожніх (а точніше — бездоріжних) ситуаціях виручає і з’явилася за рахунок редуктора передача заднього ходу. Колеса на валу, а точніше їх ступиці, закріплюються двома болтами. Але від нещадної експлуатації мотоблока болти не раз зрізало. Тому додатково закріпив їх від проворочування на валу ще поздовжніми циліндричними шпонками.
Мотоблок став незамінним помічником на присадибній ділянці і взагалі в господарстві.
За час експлуатації перебрав лише редуктор: збільшився люфт у підшипниках. І то пошкодував — сезону два ще можна було б їздити.
Р. АХМЕТЗЯНОВ