Здається, ідея застосування парасольки як вітрила спадала на думку кожному, хто розкривав її при сильному вітрі. Проте першим, чия спроба скористатися парасолькою замість вітрила була свого часу зафіксована в журналі «Моделист-конструктор», став Георгій Арбузов — один із зачинателів віндсерфінгу в нашій країні та голова секції віндсерфінгу при ФПС СРСР.
У середині 1970-х років він зробив свою вітрильну дошку, однак випробувати її на воді не було можливості — рангоут ще не був готовий. Тоді Георгій замість вітрила скористався великою парасолькою, і виявилося, що віндсерфер з цим імпровізованим рушієм демонструє непогані ходові якості. Однак у той час ідея жорсткого круглого вітрила подальшого розвитку не отримала — до змагань допускалися лише класичні віндсерфери.
Тим часом, багато років по тому ідея Арбузова все ж була реалізована на компактному швертботі (або, точніше, зонт-боті) спрощеної конструкції. Як вітрило на ньому використовувалася пляжна парасолька діаметром 2 м і, відповідно, площею 3,14 м2.
1 — корпус парасоля-бота; 2 — вітрило-парасолька (пляжна парасолька Ø2 м); 3 — щогла (сосна, брусок 50×50), 4,6 — нижні вузли кріплення вітрила-парасольки; 5 — верхній вузол кріплення вітрила-парасольки; 7 — румпель кермового пристрою (бук або дуб, брусок 30×30); 8 — кермове перо (фанера s12); 9 — шверц (фанера s12); 10 — штерт-обмежувач; 11 — поперечина для кріплення шверців (дюралюміній, труба Ø22×2)
Корпус суденця — дерев’яний, з каркасом, що складається з трьох шпангоутів, кіля, пари бімсів і чотирьох стрингерів.
Шпангоути збираються із соснових рейок перерізом 25×60 мм впівдерева, причому на шпангоуті 1 стики рейок з обох боків підсилюються кницями з фанери товщиною 3–4 мм, а на шпангоутах 2 і 3 — суцільною зашивкою з такої самої фанери.
Складання шпангоутів виконується на листі ДСП з наклеєним на нього плазом — аркушем креслярського паперу із зображеними на ньому контурами цих елементів конструкції, поверх якого натягується поліетиленова плівка, щоб уникнути приклеювання дерев’яних деталей до паперу. Після взаємного підганяння всіх деталей (книць і зашивок) виконується складання шпангоута із застосуванням епоксидного клею та шурупів-саморізів. Кріплення бажано використовувати із захисним покриттям — кадмійоване або оцинковане.
Каркас корпусу збирається на рівній підлозі — наприклад, на листі ДСП відповідних розмірів. Спочатку на ньому викреслюється слід площини симетрії корпусу та місця розташування шпангоутів, після чого за допомогою дерев’яних розкосів і шурупів на імпровізованому стапелі кільовою частиною вгору встановлюються шпангоути.
Першим за допомогою епоксидного клею та шурупів-саморізів закріплюється кільовий брус, що складається з двох деталей — власне бруса і форштевня. Стрингери та бімси найкраще підганяти й тимчасово фіксувати на шпангоутах попарно — спочатку верхні, потім нижні і на завершення — бімси. Остаточне їхнє з’єднання зі шпангоутами за допомогою клею та шурупів також виконується попарно, з ретельною перевіркою симетричності каркаса після кожної операції.
Після твердіння клею каркас вирівнюється рубанком, рашпілем і шкуркою, наклеєною на фанерні смужки. Обшивка у зонт-бота — фанерна. Слід зауважити, що стандартний лист фанери має довжину суттєво меншу за три метри, тому попередньо доведеться зістикувати заготовки «на вус» на довжині близько 50–60 мм із фіксацією їх тим самим епоксидним клеєм. Щоб уникнути помилок під час розрахунку форми деталей обшивки, має сенс попередньо зробити їхні картонні викрійки і лише після ряду підганянь і примірок обриси елементів обшивки можна буде перенести на фанерні заготовки.
Обшивати каркас слід парами симетричних деталей — одночасно правий і лівий борти, потім — правий і лівий днищові листи, постійно контролюючи при цьому симетричність корпусу. Кріплення фанерних заготовок виконується епоксидним клеєм і шурупами-саморізами.
У верхній частині шпангоута 1 шурупами та епоксидною шпаклівкою закріплюється дюралюмінієва труба зовнішнім діаметром 22 мм, призначена для кріплення на ній бічних шверців.
Палуба зонт-бота — з 4-мм фанери, до елементів каркаса вона кріпиться епоксидним клеєм і шурупами-саморізами.
Після завершення складання корпусу стики між листами обшивки заповнюються епоксидною шпаклівкою, а потім, після її твердіння, вишкурюється вся зовнішня поверхня. Зсередини стики обшивки з елементами каркаса заповнюються епоксидною шпаклівкою, після чого корпус покривається двома–трьома шарами паркетного лаку й фарбується автоемаллю.
У транцеву дошку на рівні днища вклеюються дві шийки від пластикових пляшок — через них зливатиметься вода, що потрапляє в корпус. Нижня частина кокпіту застилається двома сланями (пайолами) — решітками з дерев’яних планок перерізом 20×80 мм, покритими двома шарами паркетного лаку.
Шверці та кермове перо вирізані з фанери товщиною 12 мм. Профіль у всіх них симетричний — заокруглений спереду й загострений ззаду. Після обробки та фінішного вишкурювання фанерні деталі покриваються кількома шарами паркетного лаку, а потім, після шліфування, — яскравою автоемаллю.
Віссю повороту шверця слугує сталева шпилька з різьбою М14 на одному з її кінців; шверець закріплюється на ній між двох гайок і двох шайб. Фіксація шверців на яхті виконується за допомогою гумового шнурового амортизатора з парою гачків на його кінцях. Щоб на ходу шверці не спливали, вони притягуються парою штертів до встановлених на палубі качок.
1 — румпель (бук або дуб, брусок 30×30); 2 — шарнір румпеля (болт із гайкою); 3 — щока (дюралюміній, s2,5); 4 — кермове перо (фанера s12); 5 — петлі навішування (сталь, пруток Ø6)
Кермове перо кріпиться на транці швертбота за допомогою найпростіших петель — кожна з них складається з кронштейна, зігнутого з 6-мм сталевого прутка у вигляді літери «Г», і відповідної частини з такого самого прутка, що нагадує канцелярську шпильку з кільцем. Петлі закріплені епоксидним клеєм у отворах у транці та в передній частині пера. Румпель — з дубової або букової рейки, з кермовим пером він з’єднується за допомогою шарніра.
Щогла зонт-бота — поворотна, соснова, довжина її становить 2600 мм, діаметр у верхній частині — 30 мм, у нижній — 50 мм. Якщо міцність щогли виявиться недостатньою, має сенс обклеїти її двома шарами склотканини з використанням епоксидної смоли. Опорами щогли на зонт-боті є степс (сталевий стакан із внутрішнім діаметром 50 мм), встановлений на кілі корпусу, і хомут зі сталевої смуги, закріплений на шпангоуті 1. Відповідно, у нижній частині щогли встановлюється шпор — металевий або пластиковий ковпачок із зовнішнім діаметром 48 мм, а в зоні розташування хомута верхньої опори щогли — сталевий поясок шириною близько 50 мм.
Як згадувалося вище, як вітрило на суденці використовується пляжна парасолька діаметром 2 м, придбати яку можна в спортивному магазині — там, де продається туристичне спорядження, або замовити через Інтернет.
Довга нога-стійка, така необхідна пляжній парасольці, вітрилу не потрібна — її необхідно обрізати запідлиць із торцем втулки, що ковзає по стійці при максимальному розкритті парасольки.
1 — шверець (фанера s12); 2 — гайки М14; 3 — втулка шверця (дюралюміній, труба 18×2)
Саме ж вітрило-парасолька має три вузли кріплення його до щогли. Верхній (шарнірний) вузол, на якому воно підвішується до щогли, дає змогу змінювати положення вітрила-парасольки відносно щогли при зміні галса. Складається він із пари дюралюмінієвих пластин, закріплених на двох (або трьох) спицях парасольки за допомогою кількох гвинтів М5 з гайками, і U-подібної петлі зі сталевого прутка діаметром 6 мм, на кінцях якого нарізана різьба М6. На щоглі ж закріплюється відповідна частина вузла — гачок, зігнутий у вигляді літери Г, на «ножці» якого нарізана різьба М6. Кожен із нижніх вузлів також складається з пари дюралюмінієвих пластин і защіпки, що фіксує парасольку на щоглі при зміні галса. Слід зауважити, що нижні вузли використовуються ще й для кріплення до них шкота — синтетичного або лляного каната діаметром близько 12 мм.
Під час налаштування зонт-бота головне — сумістити центр парусності (ЦП) із центром бічного опору (ЦБО) корпусу. Слід урахувати, що ЦП купола парасольки розташовується на відстані близько 0,5 м від його передньої кромки. Ну а ЦБО корпусу доведеться визначати експериментально. Для цього вітрильник озброюється шверцями та кермовим пером і спускається на воду; приблизно в районі шверця до борту корпусу прив’язується лин. Якщо потягнути за лин перпендикулярно діаметральній площині суденця, і воно при цьому переміщатиметься паралельно поздовжній осі, то місце прив’язування лина і є центром бічного опору. Однак, найімовірніше, під час натягування лина корпус почне повертатися, і в цьому випадку місце прив’язування лина доведеться зміщувати й повторювати експеримент доти, доки корпус не почне переміщатися паралельно поздовжній осі.
Якщо при цьому виявиться, що ЦП і ЦБО корпусу не збігаються, то скоригувати положення ЦБО можна відхиленням шверців уперед або назад. Змінити ж положення ЦП можна відхиленням щогли.
Добре налаштований вітрильник повинен мати невелику тенденцію приводитися (йти крутіше до вітру), що допомагає при різких посиленнях вітру переводити суденце в положення левентик — носом до вітру.
«Моделист-конструктор» № 7’2012, І. МНЬОВНИК