Тим, хто тримає в домашньому господарстві худобу та птицю, без запасів зерна не обійтися.
Зерно може зберігатися довго (в одному з журналів вичитав, що в гробниці якогось фараона знайшли амфору з пшеницею — насіння були такі, що хоча б висівай). Але щоб зерно використовувати на корм худобі з більшою користю, його треба попередньо змолоти або хоча б подробити. А ось помел, навіть крупний, на жаль, в звичайних умовах довго зберігатися не може: з часом він і якість втрачає, і гіркне, і в ньому заводиться якісь жучки-черв’ячки. Тому молоти доводиться невеликими обсягами, а тому досить часто.
Ось тут і виникають проблеми: промислові млини з такими обсягами просто не зв’язуються. Раніше виручали колгоспи або фермери, але перші розвалилися, а другі, помаявшись, переключилися в більшості своїй на торгівлю.
А тому господарі змушені обзаводитися якими-небудь, але власними млинами, крупорушками або зернодробилками — хто промислового виготовлення, а хто і сам зробить. По другому шляху пішов і я.
1 — приймальний бункер; 2 — засувна заслінка; 3 — робочий вузол; 4 — підкіс; 5 — пульт управління; 6 — електродвигун (3-фазний, N = 3 кВт, n = 3000 об/хв); 7 — рама; 8 — ємність для дробленки; 9 — ведучий шків; 10 — приводні клинові ремені (профіль Б, 2 шт.); 11 — ведений шків; 12 — приводний вал; 13 — опорний підшипник 307 в корпусі (2 шт.); 14 — вантажна площадка (азбоцементний лист s10); 15 — опорна площадка вала (сталевий лист s6); 16 — опорна площадка електродвигуна (сталевий лист s6)
Конструкція зернодробилки, загалом, нескладна, можна сказати, навіть спрощена. Всі вузли та агрегати змонтовані на простій прямокутній рамі, зварний остов якої більшою частиною виконаний зі сталевого куточка 50×50 мм. Опорні площадки рами: під електродвигун і корпуси підшипників приводного вала виготовлені зі сталевого 6-мм листа, а вантажна площадка-стіл — з азбоцементного листа товщиною 10 мм.
Електродвигун зернодробилки потужністю 3 кВт і швидкістю обертання 3000 оборотів на хвилину працює від трифазної мережі змінного струму напругою 380 В.
Передача обертаючого моменту від двигуна на приводний вал здійснюється двома клиновими ременями профілю Б. Шківи двожолобкові, причому на валу електродвигуна діаметром менше, тому і швидкість обертання вала трохи більше, ніж у мотора, — близько 3500 оборотів на хвилину.
Натяг ременів здійснюється переміщенням електродвигуна разом з площадкою на проміжних поперечинах (царгах) остова рами. Двигун на площадці, а площадка на поперечинах закріплюються чотирма болтами М10 кожна.
1 — стійка (куточок 50×50, 4 шт.); 2 — царга остова (куточок 63×63, 2 шт.); 3 — верхня обв’язка остова (куточок 50×50); 4 — опорна площадка приводного вала; 5 — верхня поперечина (куточок 50×50); 6 — вантажна площадка; 7 — опорна площадка електродвигуна; 8 — нижня поперечина (куточок 50×50, 2 шт.)
Приводний вал цілісний, ступінчастий, виточив сам зі сталі 45. На рамі він змонтований на двох опорах у кулькових підшипниках № 307, встановлених кожен у своєму корпусі.
Вал консольний, тобто опори знаходяться в середній його частині. На одному кінці вала змонтований ведений шків, а на іншому — молотковий ротор. І шків, і ротор посажені на вал по тугій посадці зі шпонковими з’єднаннями.
Завантажувальний бункер виготовлений зі сталевого листа товщиною 1 мм. Він має форму перевернутої усіченої правильної піраміди з основами 350×350 мм і 100×100 мм і висотою 350 мм. Його горловина (вузька основа) окантована привареним сталевим куточком 25×25 мм.
Таку ж окантовку має і завантажувальний (верхній) отвір корпуса зернодробилки. При збиранні окантовки стикуються через гумову прокладку, а бункер і корпус притягуються один до одного чотирма болтами М6 через відповідні попередньо просвердлені по кутах окантовок отвори.
Обічайка — зовнішня частина корпуса зернодробилки — відрізок (130 мм) товстостінної (6 мм) труби з нержавіючої сталі зовнішнім діаметром 270 мм. Всередину її вставлений статор — відрізок іншої труби (такої ж довжини і товщини), зовнішній діаметр якої відповідає внутрішньому діаметру першої. В стику труб виконані з обох сторін по чотири різьбові глухі отвори (гнізда) М8, в які ввернуті шпильки. Посередництвом шпильок до корпуса притягуються бічні фланці, а самі шпильки служать ще й своєрідними шпонками, які не дозволяють статору труби провертатися відносно обічайки. Один фланець глухий, а інший — з отвором під вал з манжетою. Фланці корпуса встановлюються на герметику.
На внутрішній поверхні статора нарізані поперечні канавки перерізом 4×4 мм (щоб в них затримувалися зерна).
Внизу корпуса зроблено ще один прямокутний отвір (такий же, як і вгорі) — розвантажувальний зі складеним випускним патрубком — з коротким і довгим. Стик між патрубками зроблено такий же, як і в горловині. При розвантаженні дробленки в бочку нижній патрубок знімаю, а коли висипаю в мішок — підключаю. Стик до того ж служить своєрідною ребордою, над якою мішок зав’язую, щоб той не злітав з патрубка.
1 — приймальний бункер (лист s1); 2 — окантовка горловини приймального бункера (куточок 25×25); 3 — засувна заслінка (лист s1); 4 — стяжний болт М6 (8 шт.); 5 — окантовка завантажувального отвору корпуса (куточок 25×25); 6 — шпилька М8 (8 шт.); 7 — зовнішня обічайка корпуса (труба Ø270×6); 8 — ребристий статор (труба Ø258×6); 9 — молоточок (лист s3, загартований до HRC 45-47, 72 шт.); 10 — шплінт Ø3 (4 шт.); 11 — гайка М20 з пружинною шайбою; 12 — вісь молоточків (круг 22, 4 шт.); 13 — обв’язка короткого патрубка (куточок 25×25); 14 — обв’язка довгого патрубка (куточок 25×25); 15 —прокладка (гума, лист s3); 16 — гайка М8 кріплення фланця (8 шт.); 17 — молотковий ротор; 18 — фланець (лист s5, 2 шт.); 19 — прокладка (гума, лист s3); 20 — дистанційна шайба (лист s3, 72 шт.); 21 — шпонка; 22 — приводний вал
Корпус прихватками приварив до поперечин остова рами.
Найважливіший і складний вузол у зернодробилці-подрібнювачі — молотковий ротор. Його винаходити заново я не став і зробив за зразком і подобою тих, що стоять у аналогічних, що випускаються серійно машинах, зменшивши тільки довжину молоточків (щоб вони помістилися в корпусі), але збільшивши їх кількість на осі.
Крім того, молоточки і статор корпуса віддавав на термообробку, де їх загартували до 45 — 47 одиниць HRC.
При збиранні блоків молоточків і дистанційних шайб встановлював їх у роторі так, щоб проміжки між молоточками чергувалися на сусідніх осях.
Після посадки ротора на вал затягнув його ще гайкою з пружинною шайбою, а різьбу на кінці в кількох місцях забив керном.
Регулювання подачі зерна з бункера на ротор здійснюю за допомогою висувної заслінки, встановленої між окантовками горловини бункера і завантажувального отвору корпуса. Але дуже часто, попередньо увімкнувши зернодробилку, висипаю зерно прямо з відра або навіть мішка — потужності і оборотів ротора вистачає, щоб переробити цю масу зерна «з ходу».
На закінчення відзначу, що багато в чому завдяки простоті конструкції зернодробилки в ній я подрібнюю будь-які сухі речовини для приготування кормових сумішей — від сіна до жмиху.
В. КУРАКІН