Щоб мати парусник — хай навіть найпростіший! – Одного бажання замало. Доводиться йти на витрати, часом зовсім руйнівні для сімейного бюджету. Та й часу на будівництво такого суденця йде чимало.
Однак є вихід цілком доступний і недорогий. Він полягає в установці на взятий напрокат прогулянковий човен (наприклад, типу «Кефаль» або «Форель») нескладного саморобного парусного озброєння.
Не варто, звичайно, очікувати від такої «яхти» високих швидкісних та лавірувальних якостей. Це можливо тільки при радикальній зміні конструкції самого човна і більш досконалому її оснащенні, у тому числі висувним швертом або шверцями.
Зараз, однак, мова йтиме про простіше вітрильне озброєння. Основна його частина — 4,5-метрова щогла, яка встановлюється у спеціальній опорі (степсі) на відстані 1200…1400 мм від носа човна та розкріплюється вантами та штагом.
Вітрильне озброєння човна складається з грота та стакселя. Грот — типу «Стриж», він фіксується за допомогою щогли, піднімається грота-фалом, перекинутим через скобу у верхній частині щогли, і розтягується гіком. Управляється вітрило гіка-шкотом.
У комплект входить ще одне вітрило – стаксель. Характерно, що до штагу він не кріпиться – це значно прискорює його постановку та прибирання. Піднімається це вітрило стаксель-фалом, пропущеним через блок у верхній частині щогли, і керується стаксель-шкотами, пропущеними по обидва боки щогли через стоси. Після підйому вітрил всі вільні кінці фіксуються на качках.
Рульовий вузол вітрильника – швидкознімний. Навішується він на кронштейн, закріплений на транці човна.
Щогла човна – триколінна, зібрана з тонкостінних дюралюмінієвих труб. У верхньому та нижньому коліні закріплюються скоби: зверху – віссю флюгарки, зробленої з велосипедної спиці, знизу – шплінтами-«шпильками».
На нижньому коліні щогли гвинтами М5 закріплюються також качки. На малюнках зображена щогла мінімальних розмірів, проте її можна й подовжити за допомогою дерев’яної вставки (L = 250…300 мм) коліно щогли на глибину 150 мм.
Гік зібраний із двох дюралюмінієвих труб, у передній його частині закріплюються так звані «вуси», що охоплюють щоглу і дозволяють фіксувати на ній гік. Якщо знайти дві труби не вдасться, задню частину гіка цілком можна зробити дерев’яною – наприклад, з ялини.
На ноці гіка (задньому кінці) встановлені два кільця: через перше і через кільце шкотового кута грота пропускаються витки грота-шкота, утворюючи свого роду м’який талреп, за допомогою якого можна регулювати «пузо» грота, збільшуючи його на повних курсах і зменшуючи на гострі, а також при посиленні вітру. Здійснюється це переміщенням стопора вгору чи вниз грото-школою. Через втричі кільце в задній частині гіка пропускається гіка-шкіт і закріплюється на кільці, яке може вільно переміщатися по гонитві – сталевому тросику, розтягнутому від борту до борту в кормовій частині човна.
Ванти і штаг влаштовані практично однаково і є капроновими канатами з вогонами (петлями) на кінцях.
На щоглі ванти фіксуються на сережці, що закріплена на щоглі болтом і гайкою, а штаг – на верхній скобі. Ванти та штаг набиваються м’якими талрепами: кожен з них утворений кількома витками капронового каната, пропущеними через нижній вогон та сережку, зігнуту із сталевого дроту діаметром 3…4 мм. Сережки, у свою чергу, закріплюються у трьох путен-сах, пригорнутих до бортів та форштевню човна, і фіксуються знизу чекою. Щоб остання не загубилася, кожна з них прив’язується капроновим штертиком. Таке кріплення вант і штагу дозволяє за лічені секунди «роззброювати» човен: достатньо потягнути ванту або штаг вниз і висмикнути чеку — і щоглу можна демонтувати.
Кіпи стаксель-шкотів виготовлені у вигляді кілець, прив’язаних до бортів.
Рульовий вузол складається з дюралюмінієвого пера, закріпленого на осі в балерної коробці, зігнутої з листового алюмінію. До коробки приклепаний вкладиш, до якого трьома гвинтами кріпиться дерев’яна стійка із встановленим на ній румпелем. Довжину важеля румпеля можна регулювати: на ньому просвердлено декілька отворів для кріплення румпеля до стійки.
Румпель оснащений подовжувачем, з’єднаним із важелем еластичним шарніром. Використання подовжувача значно полегшує керування човном. Для підйому рульового пера використовується сорлінь, вільний кінець якого задається за качку.
Вітрила – це, мабуть, найбільш відповідальна та складна частина озброєння. Для них необхідно підібрати тонку, міцну і непродувну тканину. Найбільше підходить лавсан масою 110…130 г/кв.м. Трохи гірше – капрон (150…180 г/кв.м). І, нарешті, найгірше бавовняна тканина масою 150…200 г/кв.м – вона продувається і не тримає форму при намоканні.
При розкрої полотнища тканини слід розташовувати паралельно нижній шкаторині вітрила. Стручуються вони на швейній машині швом «зигзаг» з використанням капронових (№ 60/3) або бавовняних армованих (№ 45) ниток. До передніх шкаторин вітрил пристрачуються кишені. Торці кишені грота підгинаються і обшиваються – кожен двома відрізками тасьми, як це показано на одному з малюнків вітрила. Такою ж тасьмою обшивається і виріз на гроті під п’яту гіка.
Дещо вище вирізу, до стику вітрила і кишені, пришивається петля з тасьми: в ній фіксується п’ята гіка, якому вона не дозволяє сповзати вниз. Можна закріпити гік і відтяжкою — тонким капроновим шнуром з вогоном на одному його кінці, пропущеним усередині кишені щогли до петлі кріплення грота-фала.
Задні та нижні шкаторини посилюються тасьмою, кути – зміцнюючими накладками-боутами з тієї ж тканини. До шкотових кутів вітрила за допомогою міцної тасьми пришиваються сталеві кільця.
Кишеня стакселя утворена смугою тканини шириною близько 60 мм, усередині кишені пропускається ліктрос, на якому попередньо закладається нижній вогон. Верхній вогон зашпаровується після протягування ліктросу через кишеню і кріпиться товстою капроновою ниткою до боуту фалового (верхнього) кута стакселя.
Галсовий (передній нижній) його кут за вшиту там петлю з’єднується м’яким талрепом з нижнім вогоном, який при постановці стакселя кріпиться такелажною скобою або карабіном до сережки путенсу штага. Величину пуза стакселя можна регулювати за допомогою м’якого талрепа.
На закінчення слід зазначити, що гребний човен у вітрильному варіанті веде себе на воді навіть краще, ніж у штатному: рухається м’яко і спокійно, легко підіймається на хвилю, не забризкує екіпаж. Тим не менш, новачкам рекомендується освоювати ходіння під вітрилом поблизу берега, на не дуже глибокому місці і при помірному вітрі. При різкому його посиленні слід розгорнути човен носом до вітру (стати в левентик) і забрати вітрила, починаючи зі стакселя.
Якщо прогулянка під вітрилом передбачається тривалою, подбайте про оснащення екіпажу рятувальними жилетами, костюмами, що не промокаються, і герметичними упаковками для продуктів і речей, тентами для наметів і тому подібним спорядженням, використовуваним любителями водного туризму.
Юрій КУЖЕЛЬ