Велосипедом зараз захоплюється багато хто. Кирило Гаглоєв із Сергієва Посада активно катається з дитинства, перепробував, здається, всі можливі типи двоколісних машин. Згодом хобі навіть переросло у професію: Кирило став кваліфікованим веломехаником. Однак робота ця сезонна – чим би зайнятися взимку? Ось тут і згадалося, що є велосипед, на якому їздити ще не доводилося, а було б дуже цікаво спробувати! Тільки де його взяти? Але про все по порядку.
Справа в тому, що звичний нам вигляд велосипед — із двома колесами однакового діаметра та приводом ланцюгом на заднє колесо — набув не одразу. Перший такий механізм з’явився лише у 1885 році і отримав згодом назву “Велосипед безпечний”. На відміну від свого попередника – “велосипеда звичайного” або “високого”, його ще називали “пенні-фартинг” або “павук”. Відмінна риса цього велосипеда з позаминулого століття, що запам’ятовується, — величезне переднє колесо з безпосереднім педальним приводом і в кілька разів менше по діаметру заднє опорне колесо. Звідси, до речі, і пішло прізвисько «пенні-фартинг»: за назвою монет, що були на той час у обігу, сильно відрізнялися за розміром. «Павуком» цей велосипед прозвали чи то через переплетення спиць на передньому колесі, що нагадує павутину, чи то через те, що велосипедист, який перебирає ногами, на такій машині злегка нагадує павука.
Нині наживо такі транспортні засоби найчастіше можна побачити у цирку. Та й їзда на них потребує акробатичних навичок, оскільки через високу посадку утримати рівновагу досить складно. Це, звичайно, репліки старовинних велосипедів. Оригінальна техніка, що дійшла до наших днів, зустрічається в музеях та колекціонерів. Виробляли ці незвичайні конструкції недовго, приблизно з 1870 року до кінця сторіччя.
Ось Кирило і зайнявся ідеєю освоїти «павука», але для цього його спочатку треба було зробити!
Найголовніша деталь такого велосипеда — це, як подумає кожен, величезне переднє колесо, і він не помилиться. Перше таке колесо Кирило з приятелем зібрали, взявши два ободи від радянського велосипеда «Супутник». Розрізали їх, акуратно розігнули за допомогою преса і дерев’яних оправок, а сектори, що вийшли, з’єднали аргоновим зварюванням. Діаметр вийшов якраз підходящий.
Наступне непросте завдання – придумати шину. Можна було б використати відповідний діаметром товстостінний шланг, але хотілося чогось більш технологічного і витонченого. А якщо спробувати зробити надувну шину! Взяли дві покришки від того самого «Супутника», витягли з них бічні дротяні кільця, склеїли з двох шин одну велику, боковини відновили тросиком, кінці якого сплели назустріч один одному і опаяли. Камеру теж склеїли із двох. Вийшло в цілому непогано, котилося таке колесо з пневматичною шиною відмінно, особливо по пересіченій місцевості, по льоду та снігу (справа була ранньою весною).
Щоправда, камери часто лопалися, а ще не можна було підбирати діаметр колеса: його розмір задавала покришка. Був у такого колеса ще один істотний недолік: обід у нього одинарний, а тому він погано тримав бічне навантаження. На сучасних велосипедах застосовують жорсткіші ободи, порожнисті в перерізі. Значить, і для «павука» (зробивши один, відразу захотілося побудувати наступний) потрібно його зробити.
Для вирішення завдання було сконструйовано і зібрано спеціальний верстат, що перетворює нержавіючу трубу 22×1 мм в U-подібний профіль, причому в основі «U» якраз і виходить порожнина. Крутиш ручку, дві ланцюгові передачі обертають вальці певної форми, які плюють трубу. За кілька проходів виходить потрібний профіль. Переналаштувавши верстат, профіль згинають, згортають в обід, який залишається лише зварити. Звичайно, потрібно ще просвердлити, розрахувавши крок, отвори під спиці, які з’єднають його із центральною віссю-втулкою.
Зараз Кирило робить ободи з точністю до 5-10 мм за діаметром. Тут доречно зауважити, що кожен велосипед індивідуальний, виготовляється під певну людину. Адже сидіння, на відміну від сучасних велосипедів, тут встановлено на рамі без можливості регулювання по висоті, отже, потрібно підібрати діаметр колеса так, щоб велосипедисту максимально зручно було крутити педалі з найбільшою ефективністю. Наприклад, компанія «Пежо» випускала «пенні-фартинги» трьох типорозмірів: з переднім колесом діаметром 48, 50 та 52 дюйми. У Сергієвому Посаді виробництво суворо індивідуальне: Кирило зробив «великий» з діаметром ведучого колеса 57″, дружині — 50″, приятелю — 53″.
Спиці – річ на перший погляд нехитра, але довелося помучитися. Довго експериментували, пробували різні сорти сталі, на розривній машині визначаючи межу плинності. У результаті підібрали відповідний дріт. Сталева краще нержавійки, вона більш пружна, краще амортизує удари, що припадають на обід при їзді, зберігає свою довжину після зняття навантаження. До речі, кожна спиця зазнає розривного зусилля близько 100 кг. У результаті, як заготовки для спиць підійшли зварювальні прутки діаметром 2 мм.
Фланці центральної осі, що утримують загнуті кінці спиць, виготовляються на верстаті лазерного різання. Між ними вварюється втулка, в яку з двох сторін вставляються і обварюються дві частини розпиленого навпіл педальної каретки від сучасного велосипеда. По краях проточуються посадкові місця під шарикопідшипники. Шатуни з педалями готові, від “фетбайка” (позашляхового велосипеда на товстих шинах). Розмір шатунів залежить від місцевості, де буде експлуатуватися велосипед: якщо на маршруті багато підйомів, то шатуни потрібні довше, щоб легше було крутити педалі в гірку.
Встановивши спиці, відцентрувавши обід щодо осі, можна приступати до ошинування колеса. Пневматична шина хороша, але робити її надто складно, та це й не потрібно. На оригінальних «павуках» шини були цілісні, такими їх слід зробити і тепер. Спочатку використовували товстостінний кисневий шланг, в який вставили два витки дроту для утримання шини на обід. Кажуть, що подібна технологія застосовувалася ще на каретах «на гумовому ходу». Як її вставляли всередину шини тоді, достеменно не відомо. Кирило, роблячи першу шину, тягнув дріт так сильно… що зірвав із кріплень батарею опалення у себе вдома. Тепер справа сперечається, благо придумана оснастка, за допомогою якої шина садиться на обід. Та й відмінний шланг потрібного перерізу та жорсткості, як виявилося, можна замовити, як то кажуть, під боком — у науково-дослідному інституті гумової промисловості (НДІРП), який вдало розташований саме в Сергієвому Посаді. Зауважимо, що складна технологія посадки шини на обід не виключає можливості зняти і повернути її на місце, наприклад, для підтяжки спиць.
Заднє колесо робиться аналогічно, тільки воно в кілька разів менше від переднього. Підбирати тут нічого: у всіх павуків задні колеса однакові. На деяких можна помітити дискове гальмо від сучасного велосипеда. Встановлюється він для зручності їзди, оригінальні велосипеди гальм взагалі не мали, гальмували двигуном, як тепер кажуть, тобто сам велосипедист чинив опір обертанню ведучого колеса, стримуючи педалі. Ще можна було пригальмувати заднє колесо ногою, щоправда, ризикуючи залишитись без підошви на взутті. На деяких моделях встановлювали ложкове гальмо, що працює за схожим принципом. Звичайно, з нормальним сучасним гальмом велосипед безпечніший.
Рама тут проста! Просто вигнута труба (сталева або з алюмінієвого сплаву), у верхній частині приварена склянка рульової колонки, а в нижній – вилка опорного колеса. Її можна виготовити із відповідних труб або навіть профілів, а можна взяти готову від невеликого велосипеда.
З передньою вилкою складніше. Вона набагато довша, ніж у будь-якого велосипеда звичного нам виду, і через це при активному педалюванні її пір’я відчувають значні згинальні моменти. Тут важливо підібрати трубу відповідної жорсткості, але в той же час таку, щоб її можна було сплющити в пресі для овального перерізу. На одному з павуків спробували зробити простору передню вилку з тонких труб. Вийшло і красиво, і міцніше, ніж із одинарної труби.
Виделка повертається в підшипниках, саме кермо є простою поперечкою. Зовнішній вигляд велосипеда для Кирила не головне. Можна було б робити дерев’яні ручки, шкіряні сидіння, але більше хотілося зробити велосипед не для екзотики, а щодня адаптувати його до сучасних матеріалів, комплектуючих, відпрацювати технологію виготовлення. І загалом усі ці завдання успішно вирішено.
«Павук» з XXI століття несподівано знайшов свого покупця, і Кирило надихнувся, подумав, що було б чудово робити ці забуті кумедні машини на замовлення. Тим більше, що в Росії їх практично ніхто не виробляє. Є майстри в Європі, а найвідоміший живе в Австралії, але їхні вироби у нас якщо й можна дістати, то чималі гроші. Та й велосипеди це більше виставкові, витвори мистецтва, їздити на них часто навряд чи хтось буде.
До речі, а чи складно на павуці кататися, зокрема, сідати на нього? Для новачка це непросто. Внизу рами є невелика підніжка. Трохи розкотив велосипед, ставлять на неї ногу, швидко перебираються в сідло і починають крутити педалі. Головне — все це зробити справді не зволікаючи, інакше падіння неминуче. Мабуть, тому велосипед, який змінив павука, і отримав назву безпечний, адже освоїти його простіше. Втім, вся справа у звичці. Кирило лихо ганяє, тримаючись за кермо однією рукою. Примудряється робити деякі трюки на своїх машинах, наприклад, трохи проїжджати заднім ходом, адже механізм вільного ходу тут немає. Каже, непідготовлена людина може навчитися хоч трохи їздити хвилин за п’ять. До речі, я спробував — відчув гострі відчуття. Професіонал на такому велосипеді може розігнатися до 40 км/год, але це доля справді безстрашних людей!
Вважається, що «павуки» незручні, жодних переваг перед сучасними велосипедами вони не мають. Почасти це так, не просто останні швидко витіснили перших. Зате тут дуже проста конструкція, мінімум деталей, немає проблем із проколом шин. На павуках простіше їхати в гору, адже велике колесо згладжує мертві точки при обертанні педалей, рух відбувається рівномірно, а не ривками. До речі, велосипедними інженерами навіть робилися спроби встановити маховик на колесо, щоб позбавитися мертвих точок педального приводу. І звичайно, виїхавши на такому «павуку» надвір, здивованих, захоплених поглядів не уникнути. Їдеш і здіймаєш настрій і собі, і людям!
Андрій ФАРОБІН