Автоконструювання – давня пристрасть красноярця Володимира Олександровича Гассана. Читачі, які цікавляться саморобними машинами, напевно згадають і « Міні-Валгу », і « Баггі-350 »… І ось ще одна, щойно завершена робота. Але на відміну від попередніх, де В. А. Гассан був і розробником, і будівельником автомобілів, тут він виступає в ролі виконавця – всю дизайнерську та конструкторську ув’язування взяв на себе син Володимира Олександровича, інженер-автомобіліст Володимир Гассан.
Отже, сімейний дебют.
Багаторічний досвід експлуатації «Міні-Валги» показав, що її швидкість, надійність, комфортабельність цілком задовольняють вимоги до міського автомобіля. Єдине, що не влаштовувало, то це кузов. Хотілося мати машину сучасних форм та пропорцій. Після прикидок зупинився на кузові на кшталт «комбі».
При розробці нової моделі було використано ті конструктивні рішення, які витримали випробування часом на «Міні-Валзі» — свічкова підвіска, передній та задній мости, кермо та гальмівна система. Навіть двигун залишили колишній – Іж-П-3 від мотоколяски. Це легко довести: більш простого і відмінкового двотактного двигуна поки не існує, а інші (Іж-10 або Іж-П-Спорт) без серйозних переробок встановити на автомобіль неможливо.
“Валга-комбі” – двомісний середньомоторний автомобіль з приводом на задні колеса. Порівняно з «Міні-Валгою» він на 50 мм вищий, на 70 мм ширший і на 150 мм довший. Місткість бензобака збільшена до 18 л. Замість V-подібного вітрового скла з’явилася можливість поставити скло від “Запорожця” (ЗАЗ-968).
КУЗІВ машини – тридверний, цільнодерев’яний. Каркас зібраний із соснових і березових брусків, з’єднаних у шип і вполдерева на епоксидному клеї, з фіксацією шурупами. Щілини в місцях стикування брусків закладені мастикою з епоксидного клею і тирси. Обшивка кузова – з триміліметрової фанери. Днище, а також передня та задня стінки салону обшиті фанерою завтовшки 10 мм. Всі нерівності та стики листів вирівняні епоксидною шпаклівкою, потім весь кузов обклеєний двома шарами склотканини. Заключні операції з його оздоблення – покриття грунтом ГФ-20, вирівнювання нітрошпаклівкою, зачищення та фарбування нітроемаллю. Днище кузова, передня стінка та зовнішні поверхні бризковиків промазані гумобітумною мастикою.
РАМА автомобіля зварена із сталевих труб. Основа її – каркас від вантажного моторолера ТГ-200 «Мурашка», у якого відрізана передня частина, а на її місце приварена труба Ø72 мм з деталями кріплення переднього моста. У задній частині рами видалена центральна поздовжня труба і замість неї на відстані 250 мм від поздовжньої осі рами вварені дві труби Ø48 мм. Поперечна труба у середній частині рами подовжена з двох сторін вставками до розміру 1320 мм; до її торців приварені майданчики для стикування рами із кузовом автомобіля. Майданчик під передню опору двигуна знаходиться на нижніх похилих трубах рами, а задні опори двигуна закріплюються на майданчиках, приварених до задньої поперечки рами.
ПЕРЕДНІЙ МІСТ автомобіля виконаний за схемою «свічка, що гойдається». Для нього використані труби передньої вилки мотоцикла М-106 (разом із сальниками, втулками) та балансири задньої підвіски від мотоколяски СЗА. Доопрацювання полягало в наступному. У рухомих труб вилки обрізані нижні наконечники, а замість них приварені опорні кулаки, за допомогою яких шарнірно стійки з’єднуються з балансирами. Верхні кінці нерухомих труб після обрізки використовуються як обойми у вузлах регулювання розвалу передніх коліс. До їх торців (L = 370 мм) приварені верхні обойми пружних шарнірів підвіски. Як пружні елементи використовуються гумові втулки від підвіски «Волги» ГАЗ-24 та укорочені до розміру 280 мм пружини задньої підвіски автомобіля ЗЛЗ-966, які закріплюються на стійках підвіски за допомогою сталевих чашок. При цьому верхні чашки приварюються до обойма верхніх пружних шарнірів, а нижні – до панчох рухомих труб. Нижні кінці останніх разом із панчохами приварюються до опорних кулаків. Попередньо на кожну панчоху одягається і кріпиться зварюванням сталева обойма з верхнім пальцем стійки поворотного кулака. Після цього панчоха з чашкою насаджується на рухому трубу.
1 – передній багажник, 2 – запасне колесо, 3 – панель перемикачів, 4 – комплект приладів, 5 – кермо, 6 – сидіння, 7 – двигун Іж-П-3, 8 – генератор Г-108М, 9 – паливний бак, 10 – акумулятор, 11 – задній багажник, 12 – глушник, 13 – головна передача від моторолера ТГ-200, 14 – передня опора двигуна, 15 – важіль включення заднього ходу, 16 – важіль перемикання передач, 17 – важіль педалі зчеплення та гальма, 19 – педаль газу.
На пальці панчохи і поворотного кулака надягає стійка передньої підвіски від мотоколяски СЗД у зборі з поворотним кулаком і верхньою втулкою, і лише після цього панчоха приварюється до опорного кулака. Така технологія збирання дозволяє суворо витримувати відстань між пальцями стійок кулаків.
Балансири підвіски СЗА можна переробити в такий спосіб. Насамперед підвіска повністю розбирається. Далі від балансувань відрізаються частини маточок з кришкою гальмівного барабана та обойми гумових втулок. Потім до маточини балансиру приварюються виготовлені з листової сталі щоки кріплення стійок передньої підвіски та нижні пальці гідравлічних амортизаторів.
На місце штатних обойм слід приварити нові, виточені на токарному верстаті, в які вставляють по дві гумові втулки від ресор ГАЗ-24.
Щоб забезпечити можливість регулювання кліренсу та розвалу передніх коліс у процесі експлуатації автомобіля, у конструкцію переднього мосту введено додаткові регулювальні вузли. Так, кут розвалу можна змінювати за допомогою приварених до кінців передньої поперечки рами обойм, усередині яких знаходяться гвинт з гайкою: їх обертанням збільшується або зменшується вихід регулювального гвинта з втулки. Фіксація вибраного розвалу здійснюється контргайкою.
Зміна кліренсу виконується за допомогою регулювального вузла – опорної муфти з привареним до неї гвинтом та гайки з контргайкою в обоймі. Остання приварена до гвинта корекції розвалу передніх коліс.
1 – вуха кріплення передніх балансиров, 2 – буксирувальна скоба, 3 – передня труба рами, 4 – кронштейн кріплення картера рульового приводу, 5 – передня поперечна балка рами, 6 – передня опора кузова, 7 – кронштейни головного гальма кріплення кузова, 9 – передня опора двигуна, 10 – задня опора двигуна, 11 – кронштейни стійок задньої підвіски, 12 – верхні опори передніх амортизаторів, 13 – хребтова труба рами, 14 – підкоси, 15 – задні опори кузова.
Збирається передній міст в такий спосіб. На пальці панчоха стійки підвіски та опорного кулака надягається зібраний поворотний вузол переднього моста СЗД (поворотний кулак, його стійка з верхньою втулкою та шворень) та закріплюється на нижньому пальці болтом М12, а на верхньому – шплінтом. В обойму опорного кулака поміщаються гумові втулки від Волги; в їх канали запресовується сталева втулка розпірна. У внутрішню порожнину рухомої труби заливається 120-150 мл олії МГ-8. У нижню чашку вставляється пружина, якою пропускається нерухома труба з поршнем, втулкою і сальником. Після введення нерухомої труби в рухому до упору пружини у верхню чашку на рухому трубу навертається обойма сальника. У верхню обойму нерухомої труби ставлять гумові втулки, і в них запресовуються наполовину розпірні втулки. Потім у верхній виріз обойми вставляється опорна муфта з регулювальним гвинтом кліренсу і навернутою на нього регулювальною гайкою, а всередину втулок розпірних і опорної муфти вводиться монтажний болт М12, за допомогою якого втулки остаточно запресовуються у верхню обойми. муфти. Закінчивши цю операцію, монтажний болт слід замінити на стяжний (Ø12 мм, l = 130 мм).
1 – гальмівний барабан зі маточкою і диском, 2 – стійка поворотного кулака, 3 – стійка передньої підвіски, 4 – механізм регулювання кліренсу та розвалу коліс, 5 – передня поперечка рами, 6 – балансир, 7 – гідравлічний амортизатор.
Розпірні втулки запресовуються також у втулки обох балансиров, останні обоймами вставляються в вуха рами і закріплюються в них болтами М12 і шплінтами.
Стійки передньої підвіски вводяться нижніми кінцями між щоками балансиров і кріпляться стяжним болтом.
1 – опорний кулак, 2 – панчоха рухомої труби, 3 – обойма, 4, 7 – чашки кріплення пружини, 5 – рухома труба, 6 – сальник, 8 – верхня обойма стійки, 9 – пружина, 10 – обойма опорного кулака, 11 – гумова втулка, 12 – втулка розпірна.
Гвинт регулювання кліренсу поглиблюється до упору гайки регулювання в обойму зібраного раніше на передній поперечці рами механізму регулювання розвалу передніх коліс і фіксується контргайкою.
ЗАДНІЙ МІСТ . Його конструкція нагадує передній, з тією лише відмінністю, що довжина нерухомих труб стояків становить 300 мм. Пружини амортизаторів від ЗАЗ-966 їх лише довелося урізати наполовину. Вузли регулювання кліренсу та розвалу коліс такі самі, як і біля переднього моста. Балансири задніх коліс доопрацьовані. Так само, як і передніх, у них обрізані обойми гумових втулок, а на їх місце приварені обойми більшого діаметра під гумові втулки від «Волги». На передніх кінцях балансиров зверху приварені по дві щоки з листової сталі товщиною 5 мм з отворами Ø12 мм для болта, що кріпить до балансира нижній кінець стійки підвіски, що має на відміну від передньої замість опорного кулака на нижньому кінці обойму з двома гумовими втулками із запресованими в них розпірними втулками.
1 – гальмівний барабан з диском, 2 – щоки кріплення стійки задньої підвіски до балансира, 3 – панчоха стійки, 4, 8 – опорні чашки, 5 – рухома труба, 6 – сальник, 7 – нерухома труба, 9 – верхня опора стійки підвіски з механізмом регулювання кліренсу, 10 – обойма кріплення стійки, 11 – задня поперечка рами, 12 – балансир, 13 – щока кріплення балансира та головної передачі, 14 – штуцер гальмівного шланга.
Задні гальма зазнали корінної переробки — замість механічних встановлені гідравлічні від мотоколяски СЗД. Для цього з балансу зняті кришки барабанів механічних гальм, а на їх місце приварені перехідні фланці під кришки гідравлічних гальм. Процес переробки досить докладно описаний у статті “Баггі-350″ – спортивний автомобіль шістнадцятирічних” (“М-К” № 7, 1979 р.).
Порядок збирання заднього моста практично нічим не відрізняється від монтажу переднього.
ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ . Рульовий вал запозичений від мотоколяски СЗД, довелося його подовжити на 50 мм і укласти в алюмінієвий кожух, на верхньому кінці якого закріплений вимикач покажчика поворотів. Педаль акселератора від автомобіля ГАЗ-51, трос приводу – від СЗД. Привід зчеплення тросовий від СЗД. Він складається з саморобної педалі, упору переднього кінця троса, упору заднього кінця троса з регулювальним гвинтом та стандартного важеля вимикання зчеплення на двигуні.
Привід гальм роздільний для передніх та задніх коліс, гідравлічний. Головний гальмівний циліндр від ЗЛЗ-968, колісні – ст СЗД зі шлангами від ГАЗ-51, на штуцерах яких нарізане нове різьблення М12Х1. Головний гальмівний циліндр закріплений на привареному до рами кронштейні, на другому кронштейні на осі встановлюється коромисло, один кінець його з’єднується з важелем гальмової педалі, а другий – зі штоком циліндра.
1 – регулювальна гайка, 2 – обойма регулювання, 3 – контргайка, 4 – регулювальний гвинт, 5 – гайка регулювання розвалу, 6 – обойма поперечки рами, 7 – контргайка, 8 – гвинт регулювання розвалу.
Гальмо стоянки (від мотоколяски СЗД) приводить в дію колодки задніх коліс. Важель його приводу (від СЗД-М) знаходиться праворуч від кермової колонки і з’єднується з колодками тросом.
Перемикання передач та увімкнення реверсу здійснюється окремими важелями на підлозі кузова. Тяги від мотоколяски СЗД.
1 – обойма, 2 – механізм регулювання кліренсу, 3 – опорна муфта, 4 – гумова втулка, 5 – розпірна втулка, 6 – стяжний болт, 7 – чашка пружини, 8 – стійка балансиру, 9 – опорна панчоха, 10 – рухома труба, 11 – стяжний болт, 12 – розпірна втулка, 13 – гумова втулка, 14 – нижня обойма задньої стійки.
Привід спідометра – від провідного валу головної передачі, редуктор – від моторолера Т-200Л1. Він закріплений на скобі, що фіксує головну передачу на рамі автомобіля, та гнучким валом з’єднаний з таким же редуктором, закріпленим у гнізді передньої поперечки рами. Далі з допомогою гнучкого валу (від мотоцикла М-105) обертання передається спідометр.
На щитку приладів розташовуються спідометр в блоці з покажчиком рівня палива і контрольними лампами (від ЗАЗ-968), покажчик температури головки циліндра, амперметр АП-110. Інші прилади — замок запалювання, вмикач склоочисника і плафона, центральний перемикач П-300, вимикач стартера ВК-322 — змонтовані на додатковому щитку, розташованому нижче основного, праворуч від рульової колонки. Сльоза від неї – перемикач далекого та ближнього світла фар П-19А2. На кронштейні кермової колонки вимикач покажчиків повороту П-20А2. На підлозі кузова знаходяться педалі зчеплення, газу та гальма, а також важелі перемикання передач та реверсу.
СИДЕННЯ роздільні. Каркаси від мотоколяски, але пластинчасті пружини у них замінені на гумові стрічки, нарізані зі старої автомобільної камери. До каркасу стрічки кріпляться гачками із триміліметрового сталевого дроту. Обшивка – килимки з пористої гуми та штучна шкіра. Сидіння фіксуються на підлозі металевими скобами.
ДВИГУН розташовується перед головною передачею у просторі між середньою та задньою поперечками рами циліндром вперед по ходу. До рами кріпиться чотирма гумовими подушками від ЗАЗ-968 за допомогою саморобних проміжних опор. Запуск двигуна здійснюється електростартером СТ-366 або кікстартером з переробленим важелем. Для зменшення шуму вихлопу на автомобілі встановлено глушники від мотоцикла Іж-П-3, для чого вихлопні труби довелося доопрацювати.
Головна передача – від вантажного моторолера ТГ-200. На рамі вона закріплюється чотирма болтами М8. Для захисту від пошкоджень знизу тими самими болтами кріпиться сталевий лист товщиною 3 мм.
ЕЛЕКТРООБЛАДНАННЯ дванадцятивольтове. Генератор Г-108М кріпиться на двигуні стандартним способом, як і на мотоколяску СЗД. Реле-регулятор РР-24Г2 встановлюється на правому задньому бризковику. Котушка запалювання знаходиться у мотовідсіку на задній стінці салону. Акумулятор СТ-45 розміщений у задньому багажнику праворуч від двигуна.