У сільському побуті є чимало трудомістких робіт, які, проте, необхідно зробити швидко, наприклад: навесні — посівна, влітку — сінокіс, збирання врожаю — восени і, нарешті, снігу — взимку. За її виконання, якщо немає численних помічників, без засобів механізації не обійтися. Великою підмогою в господарстві послужив би трудяга-трактор, але хіба його «укупиш»? Ось і намагаються господарі обійстя, які знають техніку, придбати недорого якийсь розбитий трактор і відновити його. Але на всіх бажаючих таких теж не вистачає, а тому ті, хто «порукастіший», намагаються зробити трактор і самі з викинутих в металобрухт агрегатів та вузлів різних машин.
Дорогою останніх пішов і я, коли 2001 року взяв в оренду два гектари землі.
Досвід саморобного конструювання техніки мав. З 1976 року я виписую журнал «Моделіст-конструктор», зберігаю підписки і, керуючись його публікаціями, ще 1985 року для своїх синів Олега і Максима, що підростали, зробив легкий мопед. 1989 року виготовив чотириколісний пневмохід власної конструкції. У 1993 році на двигуні вантажного мотоцикла “Урал” застосував примусове повітряне охолодження, включив у трансмісію двоступінчастий понижувальний редуктор і обладнав цей мотоцикл сінокосаркою. Підібравши у всіляких місцях — у знайомих саморобів, у металобрухті, на «цвинтарях» техніки відповідні агрегати та механізми від різнотипних машин, почав у грудні збирати з них трактор.
1 – лампи далекого світла; 2 – лампи ближнього світла; 3 – покажчики правого повороту; 4 – покажчики лівого повороту; 5 – вентилятор салону; 6 – двигун склоочисника; 7 – освітлення салону; 8 – генератор; 9 – стартер; 10 – датчик тиску масла; 11 – покажчик тиску олії; 12 – контрольна лампа покажчиків поворотів; 13 – реле поворотів; 14 – задні габаритні вогні; 15 – лампи стоп-сигналу; 16 – задні фари; 17 – прикурювач, розетка; 18 – звуковий сигнал; 19 – запобіжник (6 шт.)
Починаючи розповідь про трактор, хочу наголосити, що будував його поетапно. Першої зими зробив шасі з приводом тільки задніх коліс.
Шасі зібрано на укороченій рамі від автомобіля ГАЗ-52. На рамі встановлено силовий агрегат – трициліндровий дизельний двигун рідинного охолодження потужністю 28 кВт (35 к.с.) при частоті обертів колінчастого валу 2200 за хвилину від чехословацького навантажувача. До мотора через перехідне кільце пристиковано кошик із механізмом зчеплення від фургона УАЗ-452. До кошика, теж через перехідник, прикріплена коробка зміни передач (КПП) від вантажівки ГАЗ-51. КПП обладнано валом відбору потужності (ВОМ). Карданна передача від КПП до заднього провідного мосту — двоступінчаста відкритого типу. Міст – від вантажного автомобіля високої прохідності ЗІЛ-157, але вкорочений. До рами він підвішений жорстко за допомогою чотирьох драбин. Задні колеса – від автомобіля ГАЗ-66.
Передній міст використано від автомобіля УАЗ-469. Він, як і задній, по виконанню – ведучий (з головною передачею та диференціалом). Але ця його якість у первісному варіанті не була використана та передні колеса розмірами 6×15 залишалися тільки спрямовуючими. Передній міст підвішено на рамі на напівеліптичних ресорах без амортизаторів. Механізм кермового управління – від автомобіля ГАЗ-51.
Гальма були механічні та діяли тільки на задні колеса, хоча гальмо стоянки теж було.
Електроустаткування – 12-вольтове. Але на першому етапі встановив лише необхідне — генератор і стартер. Акумулятор на якийсь час запозичив від легкового автомобіля «Жигулі».
Ось на такому шасі (назвати трактором цей первісний варіант поки що не наважуюсь) навесні 2002 року виїхав «за ворота» та виконав польові посівні роботи — провів, так би мовити, випробування у справі.
1 – передній міст (від ГАЗ-69); 2 – радіатор (від “Москвича-412”); 3 – двигун (дизельний, потужністю 35 л.с. від чехословацького навантажувача); 4 – механізм зчеплення (від УАЗ-469); 5 – коробка зміни передач (від ГАЗ-51); 6 – механізм валу відбору потужності (від ГАЗ-51); 7 – проміжний карданний вал; 8 – роздавальна коробка; 9 – задній карданний вал; 10 – задній міст (від ЗІЛ-157); 11 – заднє колесо (від ГАЗ-66, 2 шт.); 12 – передній карданний вал; 13 – переднє колесо (від УАЗ-469, 2 шт.); 14 – поперечна рульова тяга (від УАЗ-469); 15 – поздовжня рульова тяга; 16 – кермовий редуктор (від ГАЗ-51); 17 – додатковий карданний вал; 18 – корпус підшипників; 19 – механізм сінокосарки
Після цього змонтував на шасі кінну сінокосарку з приводом від валу відбору потужності та причепив (теж кінні) граблі. З ними провів страду із заготівлі сіна.
До осені, до часу збирання врожаю, пристосував до шасі гідронавішку для дволемішного плуга і з його допомогою підняв зяб. Весь сезон при необхідності використовував шасі як тягач двовісного причіпного візка: перевозив на ньому сіно, дрова, урожай.
У наступне «міжсільгоспсезоння» (пізно восени, взимку та на початку весни) продовжив будівництво трактора: зробив роботи з удосконалення трансмісії шасі та покращення комфортабельності.
Насамперед зробив шасі повнопривідним: доповнив трансмісію двошвидкісною роздавальною коробкою від вантажівки ГАЗ-66. Карданний вал при цьому розділив на два: проміжний та задній. Передній карданний вал виготовив заново. «Панчохи» (кожухи півосей переднього моста) довелося переставити (поміняти місцями), щоб картер головної передачі разом зі своїм приводним валом розташувався лівіше за двигун. Напрямні колеса теж забезпечив гальмами, але, на відміну від задніх, з гідравлічним приводом.
Ще обладнав трактор штабелером із приводом від гідравлічної системи з шестерним масляним насосом. У сіножаті штабелер з успіхом замінює стогометатель (висота його підйому близько чотирьох метрів), а у виняткових випадках, коли вантаж неможливо підняти руками, — і як підйомний кран. До зими думаю обладнати трактор пристроєм на кшталт бульдозерного ножа чи грейдерного відвалу — щоб розчищати доріжки від снігу.
1 – коробка зміни передач; 2 – редуктор відбору потужності; 3 – ланцюгова передача приводу шестерного масляного насоса; 4 – корпус підшипникового вузла; 5 – ексцентрик; 6 – опорний кронштейн; 7 – вісь шарніра; 8 – опорний майданчик важеля, приводу верхнього полотна сінокосарки; 9 – шатун важеля (2 шт.); 10 – важіль; 11 – верхнє (рухоме) полотно сінокосарки; 12 – нижнє (нерухоме) полотно сінокосарки
Окрема розмова про кабіну. Її я зробив дещо незвичайною — з трьома дверима: двома бічними та однією задньою. У кабіні влаштував бічні ніші, і від цього вона стала помітно просторішою. Тепер у ній вільно уміщаються разом із водієм ще три пасажири (два — у нішах і один — на сидінні поруч), зовсім йому не заважаючи. На тракторі встановив усі необхідні світлові прилади: фари, «поворотники», стоп-сигнали, а також омивачі та «двірники».
Салон кабіни по можливості теж постарався впорядкувати – зробив обшивку, розмістив плафони та вентилятор. Але головне — встановив тут хорошу магнітолу і тепер маю нагоду працювати під музику та слухати пісні, у тому числі у виконанні самодіяльного ансамблю «Калинка», солістом та художнім керівником якого є.
Трактор назвав «ЧАДО» — на честь коханого онука: «Людина Вірменінов Демид Олегович», яка ніколи не проґавить можливості покататися у діда на колінах. До того ж так ласкаво за старих часів на Русі називали дітей.
Технічні характеристики трактора мене цілком задовольняють. Навіть порівняно велика маса (близько 2,2 т) працює на успіх – забезпечує гарне зчеплення коліс при оранні та на слизькій дорозі. Місткість паливного бака 25 літрів – її вистачає більш ніж на 150 км. Швидкість від 3 до 60 км/год. І хоча машина створювалася не для перегонів, проте така велика максимальна швидкість буває потрібна при виконанні транспортних робіт.
Я вже згадував про причіпний вантажний візок. До речі, її також зробив сам. Окрім транспортування вантажів використовую її як пересувну сцену, апаратну та гримерну для виїзних концертів артистів художньої самодіяльності місцевого Будинку культури нафтовиків, директором якого я за сумісництвом є (основна моя робота — пожежник).
П. АРМ’ЯНІНОВ