Кажуть, нове — добре забуте старе. І енергетика тут, схоже, не є винятком. Опікшись на Чорнобилі, зіткнувшись у низці місць із загрозою енергетичної кризи, людство все частіше звертає свій погляд на технічні рішення, незаслужено списані в минулому в архів. Використання дарової сили вітру — саме таких рішень. Приходять до них у своїх творчих пошуках і любителі робити все своїми руками.
У зв’язку з цим запропонована публікація, зроблена за матеріалами американського журналу «Меканік ілюстртрейтед», здається, представляє особливий інтерес та актуальність для багатьох наших читачів.
Ідея — приборкати вітер, забезпечивши цим даровою електроенергією,— безсумнівно, дуже приваблива. Але вітроенергоустановки, що випускаються промисловістю, не завжди підходять для розміщення їх, наприклад, біля заміського будинку. Та й ціни на них астрономічні.
Альтернативою може стати цілком доступна з погляду сім’ї із середнім статком саморобна вітроенергоустановка — така, як зображена на ілюстраціях, що публікуються. За винятком синхронного електрогенератора змінного струму, її конструкція не містить дорогих та гостродефіцитних деталей та вузлів. Проста (а отже, надійна у роботі, легка у виготовленні та налагодженні) кінематика. А енергетичні можливості такі, що при середній швидкості вітру Vвср = 4,8 м/с вони з лишком забезпечать потребу в електроенергії невеликого будинку з садибою та господарськими спорудами.
«Родзинка» всієї конструкції тут — вітрове колесо. По-перше, воно лопатеве. Поступаючись найпростішому роторному деякою архаїчністю свого зовнішнього вигляду, що нагадує середньовічні млини, з якими бився відомий Дон-Кіхот, цей вітряк виграє в головному: потужності, що віддається в навантаження. По-друге, у парі з вітром у цьому випадку працює… вітрило — на кожній із трьох лопатей із змінною площею Sл та самообмеженням, передбаченим для сильних вітрів.
Справа в тому, що лопатевий вузол у крила вітряка складається з жорсткої передньої кромки, ребер відповідного перерізу і закрутки, що забезпечують оптимальний режим роботи кінцевої, середньої частин і основи, а також задньої кромки, натяг якої забезпечує сталевий трос. Вітрило лопаті – з просоченого синтетичним лаком капрону. Він натягнутий на кістяк із закріпленням притискною планкою на розпірці-підставі (див. рис.), а завдяки тросу – завжди пружний. Тканина після просочення синтетичним лаком аж ніяк не втратила своєї еластичності, і лопать здатна змінювати форму у відповідь на пориви вітру. Автоматично приймає і найкращий для кожної вітрової навантаження, що конкретно складається, кут тангажу.
Ну а трапись — налетить ураган. Що тоді? Та нічого страшного не станеться. Трос, що задає натяг задній кромці, напружений так, що при швидкостях вітру, що перевищують робочий діапазон, вітрило опадає, стає ніби недіючим: виникає режим самообмеження, причому автоматично.
З інших технічних рішень, що вдало вписалися в конструкцію даної вітроелектроустановки, не можна не відзначити також простоту і надійність виконання опорно-поворотного вузла, знімання електроенергії в навантаження, використання в кінематичній схемі не кутового редуктора, а звичайних ланцюгових передач, успішне розміщення практично всієї кінематики обтічник. Непогано зарекомендувала себе у справі і сама капсула.
Особливості виготовлення основних вузлів, як і всієї вітроелектроустановки, що розглядається, – наслідок її оригінальності.
Взяти, наприклад, передню кромку лопатевого вузла. По суті, це кесонна конструкція. Для неї потрібен кістяк: лонжерон з відповідними взаємозалежними елементами. А їх не зробити без шаблонів.
Шаблонів знадобиться шість. Два – для утворюють ребра блоків, три – для складального пристрою лопатевого вузла (стапеля) і один – для вихідної заготівлі ребра. При їх виготовленні потрібні максимальні акуратність та зосередженість, чистота розмітки.
Два шаблони (див. рис. 6, поз. 1) приклеюють до відрізка 20 мм фанери. Дотримуючись контуру, вирізують ножівкою або лобзиком дві утворюють ребро фанерні підкладки. Просвердлюють 5-мм отвори під центр лонжерону та розмітки складання. Закруглення радіусом 2,5 мм (для загинання фланця) та п’ятиградусний зріз заднього кута виконують за допомогою рашпілю.
Шаблон (поз. 4 рис. 6) з 15-мм кромкою під фланець приклеюють до 6-мм алюмінієвого листа АЛ9-1, що пройшов термообробку Т4. Заготівлю, що вийшла, акуратно вирізають; просвердлюють лонжеронний центр, а для правильної установки на стапелі відповідні отвори. Це своєрідний новий шаблон для виготовлення ще восьми заготовок (по 3 шт. на кожну лопату).
Ребра-«сандвічі» отримують, «прошаровуючи» заготовки між двома формувальними блоками (підкладками). Жорсткої фіксації добиваються, вставляючи 5-мм болти через отвір у стапелі та отвір лонжеронного центру у формуючі блоки із заготовками. А щоб «прослаювання» йшло успішніше, майбутні «сандвічі» затискають у ковальських лещатах. Відгинання фланців у потрібні сторони досягають, використовуючи гумовий молоток.
Формування фланця завершують, використовуючи м’який свинцевий припій. Після чого ребро виймають, підрізають задній край, щоб максимально пристосувати до лонжерону. Тепер справа за рештою деталей лопаті.
Стикувальні кронштейни виготовляють із алюмінієвого куточка 25X25 мм. З нього ж виконують розпірки для утримання каната та натягнення задньої кромки в основі, в середині та на закінченні лопаті. Роблять їх дуже своєрідно: не з одного, а їх двох відрізків алюмінієвого куточка, склепаних та «епоксидованих» разом. Довжина такої заготовки 2,4 м. У своєму перерізі вона нагадує букву Т. Висока якість шва досягається ретельним очищенням поверхонь до їх з’єднання, для чого використовують сильні миючі засоби з подальшим «прополіскуванням водою і протиранням до блиску металевою «плутанкою».
Потрібної форми в розпір домагаються, скориставшись ножівкою по металу. А виріз для лонжерону, заклепувальні та тросові отвори висвердлюють електродрилем. Як, втім, і отвори в розпірці-основі для прикріплення притискної планки, щоб надійно утримувати вітрило на лопаті навіть під час найбільших вітрових навантажень. Що стосується стикувальних кронштейнів, то вони приклепуються і «епоксидуються» і до розпірок (див, ілюстрації), і до ребрів-«сандвічів», і до лопасті лонжерону. Причому зручніше це робити на спеціальному пристрої — стапелі, завдяки якому забезпечується однакове виконання лопатей і правильно встановлюються кути тангажу.
Ось одна з таких операцій.
Ребра-«сандвічі» прикріплюють болтами до стапеля на передбачені для них місця (у напрямках, вказаних на рис. 7 відповідними стрілками, і по отворах установок, які зроблені як у стапелі, так і в самих ребрах). Потім акуратно укладають, починаючи з законцювання, «бічні полички» тросових розпірок на призначені для них «постаменти», що розташовуються під необхідними кутами базису до торці фанерних виступів: стійки 7, стійки-фіксатора 6 і шаблону 4 (див. рис. 7). Лопатевий лонжерон простягають в отвори, що утворилися на стапелі, благо напівкруглі виїмки радіусом 25 мм для цього спеціально і передбачені.
Виконують розмітку заклепувальних отворів у лонжероні. Потім останній виймають, свердлять у ньому отвори. А встановивши лонжерон знову у стапелі, приклепують та «епоксидують» стикувальні кронштейни.
Алюмінієву обшивку передньої кромки лопаті виконують з 6-мм листа АЛ9-1, попередньо зігнувши його у вигляді параболи. Причому останнє краще зробити на рівній підлозі за допомогою довгої дошки, накладеної руба по осі вигину. Упершись колінами дошку, руками, всім тілом створюють необхідний тиск на лист, домагаючись отримання бажаної форми.
Наступна операція – прикріплення обшивки до лопатевого скелета. При цьому доцільно скористатися спеціальними С-подібними затискачами (на ілюстраціях не показано).
Починаючи з законцювання, просвердлюють заклепувальні отвори в покритті, лонжероні та в ребрах. Деталі, що з’єднуються, «епоксидують» і приклеюють. А після того як «епоксид» затвердіє остаточно, виконують обрізання «надлишкового» алюмінію з тирсою гострих країв, що утворилися.
Тепер — кілька слів про задній край лопаті. Монтується вона з 3-мм гнучким сталевим тросом, який простягають через призначені йому отвори в розпірках. Трос встановлюють у хлорвінілові трубки та закріплюють у законцювання, затиснувши його у свинцевій гільзі. Після чого на лопатевий скелет натягують вітрило.
Таку відповідальну операцію краще виконувати удвох. Одна людина встає на стіл, утримуючи в своїх руках лопату таким чином, щоб розпірка-основа знаходилася внизу, а трос задньої кромки розташовувався вертикально з навішеною на кінці двопудовою гирею. Тоді інший (помічник), переконавшись, що необхідного натягу досягнуто, запресовує на тросі другу свинцеву гільзу, що знаходиться у розпірки-основи. Надлишок троса та гільзи обточують. А «відкритий» кінець вітрила загортають із наступним закріпленням на розпірці-основі за допомогою притискної планки та болтів із гайками.
Інші лопаті виготовляють аналогічним чином. Що ж до інших вузлів і деталей, їх виконання особливих труднощів, зазвичай, ні в кого немає. Те саме можна сказати і про складання всієї вітроелектроустановки в цілому. Проста та налагодження. Наважуйтеся!
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВІТРОЕНЕРГОУСТАНОВКИ
Діапазон робочих швидкостей вітру, м/с 3-20
Потужність, що віддається у навантаження, Вт 1200
Електрогенератор змінного струму, синхронний
Вітрове колесо трилопатеве, з самоустановкою у вітровому потоці
Діаметр вітрового колеса, м 3,7
Лопать вітрильна, із змінною площею та самообмеженням
Габарити обтічника із силовою частиною, мм Ø580X1780
Матеріал підготував до публікації М. КОЧЕТОВ