Туристичний катер-амфібія «Амфа» був побудований Віталієм Геннадійовичем Лебедєвим ще 35 років тому. За багато років експлуатації він, природно, зазнав кількох модернізацій, але закладені в ньому оригінальні конструктивні ідеї не застаріли. «Амфа» досі радує свого творця та його родину, демонструючи на воді та на суші відмінні якості.
В кінці 50-х років, коли життя після війни стало легшим і підросли діти, захотілося показати їм нові цікаві місця. Жили ми майже на березі каналу Москва — Волга, а водний транспорт, як відомо, найдешевший. Ось і народилася в мене думка побудувати катер.
Поставив перед собою задачу — зробити його туристичним, амфібійного типу спрощеної конструкції, тобто без складних вузлів та агрегатів системи підйому коліс, без зайвих отворів у корпусі. За два роки я свою мрію здійснив.
(На виді зверху колонка поз. 24 показана в опущеному положенні. Елементи 11 і 16 умовно не зображені):
1 — носова рульова катушка;
2 — кріпильні троси колеса (сталеві, Ø4,5 мм);
3 — фара;
4 — рятувальне коло;
5 — ролики;
6 — катушка управління колесом;
7 — приладний щиток від автомобіля «Перемога» М-20;
8 — топовий вогонь;
9 — дзеркало заднього виду;
10 — катушка управління рулем;
11 — скління рубки (оргскло, лист, товщина 8 мм);
12 — знімні спинки сидінь;
13 — бімс (сплав Д16Т, куточок 30×30 мм);
14 — водяні крани;
15 — двигун;
16 — капот моторного відсіку;
17 — коробка передач (КП);
18 — карданний вал (від автомобіля ГАЗ-69);
19 — роздавальна коробка;
20 — гумовометалічна муфта;
21 — вузол з підшипниками;
22 — кронштейн підйому відкидної колонки;
23 — черв’ячний рульовий редуктор;
24 — відкидна колонка;
25 — повітрозабірники;
26 — бортівки;
27 — транцева плита (пінопласт);
28 — колесо 660×220 мм;
29 — акумулятор 6СТ-55;
30 — водяний радіатор;
31 — редан;
32 — дах рубки в складному вигляді (лист Д16Т, товщина 1 мм);
33 — педалі;
34 — поворотний редуктор колеса з ложементом;
35 — передні колеса (300×125 мм);
36 — карданний вал (труба 35×2,5 мм, сталь 30ХГСА);
37 — шарнірні з’єднання;
38 — герметична перегородка;
39 — люк форпіка;
40 — талреп;
41 — прилади контролю роботи двигуна;
42 — рукоятка блокування диференціала;
43 — рукоятка повітряної заслінки карбюратора;
44 — фіксатор положення газу («манетка»);
45 — важіль перемикання передач;
46 — замок запалювання;
47 — бензобак (об’єм 22 л);
48 — рубашка охолодження випускного колектора;
49 — з’єднувальні муфти;
50 — важіль блокування диференціала;
51 — колісний редуктор;
52 — диференціал;
53 — зірочка z = 18 (від мотоцикла ІЖ-59);
54 — гальмівний барабан;
55 — глушник;
56 — трос управління переднім колесом;
57 — трос лебідки;
58 — лаг (покажчик швидкості);
59 — тумблер управління підйомом колонки;
60 — рукоятка фіксації колонки при русі заднім ходом;
61 — утки (для швартування);
62 — трубки подачі повітря в герметичний простір (4 шт.);
63 — багор;
64 — водяний насос БНК-12;
65 — масляний радіатор;
66 — карданний вал (від мотоколяски СЗД);
67 — з’єднувальний вал (труба 30×7 мм, сталь 30ХГСА);
68 — лебідка;
69 — водяний фільтр.
Корпус судна (рис.1) з малою кілеватістю склепав з дюралюмінієвих (Д16) листів товщиною 1,5 мм та куточка 30×30 мм. Днище зсередини покрив епоксидною смолою зі склотканиною та забезпечив стрілоподібним поперечним реданом (31). Він виконаний за рекомендаціями журналу «Катери та яхти», коли від повітрозабірників (25), розташованих на палубі по обох бортах, в зареданний простір подається повітря. Завдяки цьому пристрою та транцевим плитам (27) середня швидкість зросла на 5 км/год, хід же катера став м’якшим, оскільки удари об днище на великій хвилі значно послабли.
Для захисту пасажирів від бризок та дощу рубку катера оснастив склінням (11) та дахом (32), який за бажанням знімається, розбирається та укладається за спинкою переднього сидіння.
Носовий відсік (форпік), що має лише люк (39) розміром 450×350 мм у перегородці (38), повністю герметизований. В одному з наших походів така конструкція запобігла великій біді: повертаючись вночі в табір, на швидкості близько 50 км/год налетіли на неосвітлений бакен і отримали пробоїну в форпіку, він наповнився водою, проте катер з диферентом на ніс залишився на плаву і ми з труднощами, але дійшли до своєї затоки.
В моторному відсіку розміщений двигун (15) від ГАЗ-21 зі зчепленням, коробка передач (17) від автомобіля «Перемога», саморобна роздавальна коробка (19), лебідка (68) та інші агрегати силової установки та трансмісії. Все це закривається легкоскидаючимся капотом (16).
1 — підшипник 7000105 (2 шт.);
2 — шестерня (укорочена, від першої передачі КП М-20);
3 — підшипник 7000106 (4 шт.);
4 — фланець з’єднання з валом від коробки передач М-20;
5 — штифти (сталь 30ХГСА, пруток Ø5 мм);
6 — вали (укорочені вторинні, від КП М-20);
7 — штифт (сталь 30ХГСА, пруток Ø6 мм);
8 — бічна стінка картера (сплав Д16ТВ);
9 — гвинт М6;
10 — кришки картера (Д16ТВ);
11 — ковзні шестерні (від першої передачі КП М-20);
12 — фланець (сталь 45);
13 — зірочка приводу диференціала (z = 19, від мотоцикла ІЖ-49);
14 — болти М8;
15 — гумовометалічна муфта;
16 — вал підшипникового вузла;
17 — конічні шестерні (z₁ = z₂ = 19, сталь 20Х);
18 — підшипник 60202 (2 шт.);
19 — вал приводу лебідки.
Що стосується двигуна, то спочатку я поставив мотоциклетний від Іж-49 потужністю 10 к.с. Конвертував його під воду, але швидкість катера з ним виявилася лише 15 км/год. Таке становище справ мене не влаштовувало, і вирішив купити в комісійному магазині 75-сильний «волговський». Виготовив для нього радіатори: масляний (65) та водяний (30) з коловратним насосом БНК-12 (64), на випускний колектор наварив рубашку водяного охолодження (48). Привід насоса та вентилятора масляного радіатора здійснюється ремінною передачею від маховика двигуна. Випробування показали, що в такому варіанті амфібія може розвивати швидкість по землі до 25 км/год, а на воді — до 55 км/год. Потужності двигуна цілком вистачає для буксирування воднолижника і залишається ще невеликий запас.
В якості рушія використав бронзовий трилопатевий гвинт (зовнішній діаметр 440 мм), встановлений на відкидній кутовій колонці. Передача обертального моменту на нього від ведучого вала — за допомогою роз’ємної кулачкової муфти та вбудованого в корпус колонки редуктора, що складається з двох конічних передач (i1=0,55, i2=1). Для першої використані шестерні від заднього моста автомобіля ГАЗ-51 (напівосьова z1=20 та сателітна z2=11), а для другої — пара шестереньок (z3=z4=17), зроблених зі сталі 12ХН3А та цементованих. Причому перша (верхня) пара омивається маслом, що охолоджується забортною водою, пропущеною через вбудований в картер колонки змійовик. Редуктор колонки нереверсивний, тому на воді використовується пряма та задня передачі КП. При русі заднім ходом для виключення відкидання колонки вгору вона запирається спеціальною засувкою. Рукоятка управління запірним механізмом винесена на пост водія.
1 — підшипник 7000106;
2 — катушка (сплав Д16Т);
3 — вал катушки (сталь 30ХГСА);
4 — карданний вал, верхня секція (сталь 30ХГСА);
5 — болт М8;
6 — гвинт М6;
7 — кріпильна щока (сталь 20, лист товщиною 2 мм, 2 шт.);
8 — розпірна втулка (Д16Т);
9 — корпус (сталь 45).
Руль приводиться в дію тросами, прокладеними по бортах між двома катушками (на штурвальній колонці та за транцевою дошкою), і далі трансмісією, що складається з горизонтального вала з роз’ємною кулачковою муфтою, черв’ячного редуктора та вертикального вала.
Підйом та опускання кутової колонки здійснюється електродвигуном (МА-40А) з черв’ячно-шестеренчатим редуктором та катушкою для намотування троса, закріпленого другим кінцем на корпусі редуктора рульового механізму (23) та перекинутого через блок кронштейна підйому (22).
1 — з’єднувальна муфта (сталь 30ХГСА);
2 — штифти (сталь 45, пруток Ø8 мм);
3 — з’єднувальний вал (сталь 30ХГСА);
4 — підшипник 7000106;
5 — гвинт М5 для кріплення корпусу манжети;
6 — обшивка катера;
7 — обтікач (пінопласт);
8 — болт М6 кріплення обтікача;
9 — перехідник (сталь ХВГ);
10 — обмежувач (гвинт М6);
11 — диск колеса (сплав Д16ТВ);
12 — болт М8;
13 — спеціальний болт М16×2 кріплення колеса (сталь 30ХГСА);
14 — напіввісь (сталь ХВГ);
15 — манжета 1-30×52-3;
16 — корпус манжети (сталь Ст3);
17 — стопорний гвинт М5;
18 — проставка (Д16Т);
19 — корпус підшипника (сталь Ст3).
Шасі виконано за триколісною схемою: переднє колесо поворотне, задні — ведучі. Всі колеса легко знімаються та встановлюються на воді, причому переднє — разом з системою управління (карданний вал). Для монтажу переднього колеса з палуби в носову рульову катушку вставляється та контриться болтом вал верхньої секції кардана. Потім колесо з опорою, зробленою у вигляді ложемента та що служить одночасно корпусом поворотного конічного редуктора, заводиться під кіль амфібії, «як на вожжах», за допомогою чотирьох тросових розтяжок (2). Останні мають талрепи (40), якими опора надійно притягується до днища. Заднє колесо разом з перехідником кріпиться до напівосі одним болтом (рис. 2).
1 — манжета 1-25×42-3 (2 шт.);
2 — корпус манжети (сплав Д16ТВ);
3 — вихідний вал (сталь 30ХГСА);
4 — підшипник 7000105 (5 шт.);
5 — шестерня z = 18 (заднього ходу, від КП ГАЗ-51);
6 — гвинт М6;
7 — шестерня z = 22;
8 — напіввісь диференціала;
9 — шестерня z = 22;
10 — проміжний вал (сталь 30ХГСА);
11 — штифт (сталь 45, пруток Ø8 мм);
12 — муфта блокування диференціала (від головної передачі мотоколяски СЗД);
13 — картер редуктора (сплав Д16ТВ);
14 — з’єднувальний вал лівого колеса.
Обертальний момент від двигуна через КП передається карданним валом від ГАЗ-69 (рис.1, поз. 18) на роздавальну коробку, що розділяє трансмісію на три гілки: до гвинта, ведучих коліс та лебідки. Останні дві гілки можуть бути включені одночасно. Передача до гвинта здійснюється напряму через гумовометалічну муфту (20), до другої гілки — ланцюговою передачею, через диференціал (52) та колісні редуктори (розміщені разом з диференціалом в одному герметичному корпусі з бляхи), з’єднувальний карданний вал (67), напівосі та шліцеві муфти. Колісні редуктори з невеликим передатним відношенням (i=0,83) служать для збільшення дорожнього просвіту та для застосування блокування диференціала, що полегшує виїзд амфібії з води на пологий берег. При русі по землі гальмування виробляється гальмівним барабаном від мотоцикла К-125, який прикріплений до фланця диференціала.
1 — вилка (сталь 45);
2 — сальники;
3 — втулка (бронза БрС30);
4 — втулка (сталь 45);
5 — втулка (бронза БрС30);
6 — карданний вал, нижня секція (сталь 30ХГСА);
7 — кріпильний трос колеса (Ø4,5 мм);
8 — основа ложемента (Д16Т, лист, товщина 7 мм);
9 — стійки ложемента (Д16Т, 2 шт.);
10 — болт М8 кріплення троса;
11 — покриття (гума, лист, товщина 2 мм);
12 — обшивка (Д16Т, лист, товщина 2 мм);
13 — гвинты М5;
14 — гвинты М4;
15 — стремено (сталь 30, пруток Ø8 мм);
16 — корпус редуктора (сплав Д16Т);
17 — підшипник 7205;
18 — вал (сталь 30ХГСА);
19 — штифт (сталь 45, пруток Ø10 мм);
20 — конічна шестерня z = 16 (сталь 20Х);
21 — конічна шестерня z = 28 (сталь 20Х).
Перед виходом амфібії на сушу ставляться колеса, піднімаються колонка та транцеві плити, в випускну трубу вставляється гільза-глушник, перемикаються водяні крани та надівається ремінь на вентилятор радіатора. Якщо виїзд пологий і колеса торкнулися дна — вмикається блокування диференціала. В разі ускладненого виходу на березі закріплюється трос лебідки, яка створює додаткове зусилля в 1 т.
«Амфа» експлуатувалася не одне десятиліття. На ній зроблено багато походів по Волзі та її притоках. А скільки радості доставляло катання на водних лижах! Конструкція амфібії, зокрема й відкидна колонка, повністю себе виправдала. За весь цей час гребний гвинт жодного разу не пошкоджувався, хоча на мілину налітали багато разів. Не повірите — «Амфа» і зараз виглядає як новенька.
В. ЛЕБЕДЄВ