З усіх видів санного спорту першим отримав міжнародне визнання бобслей — управляні сани для кількох пасажирів. Він з’явився на крижаних трасах наприкінці XIX століття. Російські спортсмени каталися на бобслеях ще в 1910—1912 роках, освоюючи схили Воробйових гір. З перших зимових Олімпійських ігор 1924 року в Шамоні (Франція) майже жодна зимова Олімпіада не обходилася без виступів екіпажів на бобслеях. На найближчій зимовій Олімпіаді 1972 року в Саппоро (Японія) теж передбачені програмою гонки на цих санях.
Ми пропонуємо креслення великого бобслея — управляних саней (див. рис.). Вони прості у виготовленні та міцні. Їх корпус, зроблений у формі плоского ящика, вміщує екіпаж з 6—7 і навіть 8 осіб. Сідають так, щоб попереду був досвідчений рульовий — капітан снігового корабля, уміючий обрати найзручнішу трасу. Ззаду, на кормі, розміщується інший досвідчений член екіпажу. Він повинен вчасно загальмувати та допомогти капітану в подоланні крижаної траси: де треба підштовхнути, а якщо є необхідність, то затримати хід саней.
Передні, рульові, санки являють собою два полоза, з’єднаних поперечною рейкою. Кермо для бобслея найкраще взяти кругле типу автомобільного. Передні полози обладнані трубчастою металевою дугою — опорою для ніг рульового, яка одночасно служить амортизатором. Задні, основні, сани з’єднуються з рульовими корпусом — сидінням бобслея. Сидіння виготовляється з соснових дощок товщиною 23—25 мм. Під ним справа і зліва кріпиться панель. Це дерев’яна дошка товщиною 25—30 мм, краї її захищені залізною смужкою. Під час крутих віражів пасажири силою інерції можуть бути викинуті на санну трасу. Щоб цього не сталося, кожен має можливість триматися не лише один за одного, але й за канати, що йдуть від передніх саней.
Приступаючи до збирання корпусу шестимісного бобслея, треба прагнути до того, щоб кожна деталь сидіння саней була щільно пригнана. Треба відрегулювати рульовий пристрій, щоб повороти виконувалися легко, без зайвих зусиль. Найміцнішими повинні бути полози. Для них найкраще підійдуть дуб, клен і лише в крайньому випадку береза. Пасажирська дошка може бути з м’якшої деревини, наприклад сосни, ялини.
І передні і задні полози бобслея необхідно одягнути в метал. Металева «підошва» робить їх більш швидкохідними.
Для фарбування корпусу та лиж найкраще використовувати нітро- або емалеві фарби. Вони більш стійкі при низьких температурах, і, крім того, подряпини, що з’явилися в результаті експлуатації саней, можна легко залатати.
На бобслеї катаються з будь-якої залитої льодом гори, але цікавіше влаштовувати катання та гонки на спеціально обладнаній трасі. Ось чому бобслеї будують там, де місцевість гірська.
Відомий фахівець зі спортивних споруд Рудольф Ортнер, книга якого вийшла в перекладі російською мовою під редакцією та з передмовою інженера лауреата Ленінської премії, заслуженого майстра спорту В. П. Полікарпова, дає такі рекомендації: «Для бобслея потрібна велика різниця висот між початком і кінцем дистанції, тому трасу можна прокласти лише в гірській місцевості. Довжина дистанції від 1500 до 3000 метрів, з середнім ухилом 10% і максимальним (на коротких ділянках дистанції) — 22%. Траса будується зі снігу та льоду, у більшості випадків на спеціальних опорних конструкціях (підвищення на віражах). Земляні насипи для запобігання зсувам зміцнюються дерев’яними або кам’яними підпірними стінами».
МІНІ-ТОБОГАН
У багатьох країнах дуже популярні індіанські сани — тобогани, полозом яких служить все дно (див. рис.). Вони пристосовані для катання з гір, покритих снігом. Тобогани — сани досить великого розміру; вони бувають багатомісні та одномісні.
Поряд зі «стандартними» тобоганами в Канаді, США, Чехословаччині та НДР з’явилися міні-тобогани. Ширина їх 300—400 мм, довжина близько 1000 мм. Такий «транспорт» можна носити під пахвою. До задньої частини тобогана кріпиться брусочок — лавка. Сидячи на ній, спортсмен упірається ногами в передню частину саней, а корпус відкидає назад.
С. ВОЛЬФ