Цей найпростіший інкубатор може стати надійним помічником у кожному господарстві, він позбавить вас від прикрих весняних клопотів, пов’язаних із придбанням курчат для свого господарства. Прилад цей так само нескладний у виготовленні, як і в експлуатації. Ідея цього інкубатора належить читачеві «М-К» В. Шопіну з Бєлгородської області, конструкторське опрацювання — творчій лабораторії «Еврика». Зберігши авторську ідею, ми постаралися зробити прилад надійнішим і безпечнішим.
Погляньте на креслення загального вигляду інкубатора. Як видно з нього, центральне місце в приладі займає… трилітрова банка — вона є своєрідним теплогенератором і водночас тепловим акумулятором. Безумовно, воду в ній потрібно підігрівати, і здійснювати це можна за допомогою будь-якого побутового кип’ятильника — найкраще найменшого, потужністю 300 — 400 Вт. Кріпиться кип’ятильник у банці за допомогою кронштейна і хомутика, вирізаних із будь-якого листового металу товщиною 2 — 3 мм. Форма і розміри кронштейна показані на наших кресленнях; розміри хомутика вибираються залежно від габаритів тримача кип’ятильника. Фіксація хомутика на кронштейні — за допомогою пари гвинтів М4 з гайками. Сам же кронштейн приєднаний до стандартної поліетиленової кришки (такі господині використовують для домашнього консервування) за допомогою пари гвинтів М4 з гайками і шайбами. І зсередини, і ззовні кришки під сталеві шайби обов’язково підкладаються гумові шайби ущільнення, оскільки кришка і банка мають з’єднуватися абсолютно герметично.
1 — кришка банки-теплогенератора (у зборі з кип’ятильником і водозабірною трубкою); 2 — кришка кожуха інкубатора (фанера, оргаліт або гофрований картон); 3 — теплоізолятор (пінопласт, деревна тирса або солом’яна січка); 4 — кришка корпуса інкубатора (кришка каструлі); 5 — банка-теплогенератор ємністю 3 л.; 6 — корпус інкубатора (алюмінієва каструля); 7 — яйця; 8 — ложементи під яйця (фанера або органічне скло, s3…4); 9 — стійка (сталева шпилька М5, 4 шт.); 10 — піддон (фанерний або пластиковий диск Ø200; s4…5); 11 — ємності для води (4 шт.); 12 — перегородка (фанера s4); 13 — кожух інкубатора (фанера, оргаліт або гофрований картон); 14 — стінки вентиляційного каналу (рейки 12×30); 15 — з’єднувальна трубка (гумова або полівінілхлоридна трубка Ø4…5); 16 — мережевий шнур із вилкою; 17 — тепловий регулятор
Окрім кронштейна кип’ятильника, на кришці закріплюються також дві контактні клеми — шпильки М4 (кожна — з чотирма гайками, парою металевих і парою гумових ущільнювальних шайб), через які подається напруга на кип’ятильник.
І останнє — крізь кришку пропускається металева трубка, що доходить практично до дна банки. Щоб закріпити таку трубку, на неї надягається відрізок трубки більшого діаметра з різьбою на зовнішній поверхні, після чого стики пропаюються. Трубка закріплюється на кришці за допомогою пари гайок, а також двох металевих і двох гумових шайб.
І ще один з основних вузлів інкубатора — тепловий регулятор. Він також саморобний і складається з пластикового корпуса, всередині якого розташовується пластиковий же флакон-поплавок.
Корпус теплового регулятора складений, він збирається з двох частин, вирізаних із флаконів-упаковок мийних засобів. Зверніть увагу, що верхня його частина з невеликим зазором надягається на нижню. На бічній поверхні верхньої частини — кришки — прорізаються два гвинтові пази, що дозволяє плавно переміщати її відносно нижньої частини для регулювання моменту спрацьовування теплового регулятора. У горловині кришки закріплено саморобний кінцевий вимикач. Корпус його виточено з будь-якого ізолятора (наприклад, текстоліту або оргскла); бічні контактні гвинти з різьбою М3 бажано використовувати мідні або латунні, з тих самих матеріалів і центральний контакт — гвинт з різьбою М4. Останній вкручується в штовхач, також виточений з будь-якого ізоляційного матеріалу.
1 — гвинт М4 з гайкою; 2 — хомутик (сталь або дюралюміній s2…3); 3 — мережевий шнур електрокип’ятильника; 4 — клеми (різьбові шпильки М4 з гайками і шайбами); 5 — поліетиленова кришка; 6 — шайба-ущільнювач (гума, 2 шт.); 7 — захисний ковпачок (поліетиленова кришка Ø30…40); 8 — кріплення захисного ковпачка (гвинт М4 з гайками, шайбами і шайбами-ущільнювачами); 9 — з’єднувальні проводи; 10 — водозабірна трубка (збирається аналогічно деталям 10 і 11 на рис. 3); 11 — кріплення водозабірної трубки (гайки М8, шайби і гумові шайби ущільнення); 12 — з’єднувальний шланг (гумова або полівінілхлоридна трубка Ø4…4,5); 13 — кріплення кронштейна (гвинти М4 з гайками, шайбами і гумовими шайбами ущільнення); 14 — кронштейн (сталевий лист s2…3)
У нижній частині корпуса теплового регулятора закріплюється прохідний штуцер, зібраний за допомогою паяння з двох мідних трубок — зовнішньої, з різьбою М8 на зовнішній її поверхні, і внутрішньої діаметром 5×0,5 мм.
Всередині корпуса розташовується поплавок — пластиковий флакон, діаметр якого має бути таким, щоб забезпечувався десятиміліметровий зазор між внутрішнім діаметром нижньої частини корпуса і поплавком.
Тепер можна провести пробне складання і здійснити перевірку приладу на працездатність.
Спочатку банка-теплогенератор на дві третини заповнюється водою і на неї щільно садиться кришка в зборі. Далі за допомогою гумової або полівінілової трубки штуцер на корпусі теплового регулятора з’єднується зі штуцером на кришці банки-теплогенератора. Кип’ятильник же підключається до мережі через контакти кінцевого вимикача, які спочатку перебувають у нормально замкненому стані.
Отже, через контакти теплового реле кип’ятильник вмикається в мережу і починає підігрівати воду в банці. Звісно, нагрівається і повітря, що розташовується над поверхнею води в порожнині банки. Оскільки банка закрита герметично, підвищений тиск повітря починає видавлювати воду з банки по водозабірній трубці в корпус теплового регулятора. При цьому поплавок піднімається і зрештою торкається кришкою штовхача кінцевого вимикача, при цьому коло розривається. Далі вода в банці починає остигати, остигає і повітря над її поверхнею. Вода з корпуса теплового регулятора засмоктується назад у банку-теплогенератор. Поплавок опускається доти, доки кінцевий вимикач знову не замкнеться. Кип’ятильник при цьому знову починає розігрівати воду в банці. Ось, власне, і весь повний цикл роботи теплогенератора.
Переконавшись у працездатності пристрою, можна приступити до остаточного складання інкубатора.
Для внутрішнього корпуса інкубатора найкраще підібрати алюмінієву каструлю — її внутрішній діаметр має становити близько 300 мм і висота близько 320 мм. У днищі і кришці каструлі насвердлюється кілька отворів діаметром 10 — 12 мм, через які здійснюється вентиляція порожнини інкубатора.
Каструля поміщається в кожусі, який у найпростішому випадку можна зробити з гофрованого картону. Щоправда, краще все ж зробити корпус із міцніших матеріалів — фанери або оргаліту.
1 — з’єднувальні проводи; 2 — корпус кінцевого вимикача (текстоліт, оргскло або інший ізоляційний матеріал); 3 — кришка кінцевого вимикача; 4 — кришка теплового регулятора; 5 — корпус теплового регулятора; 6 — напрямний штифт (гвинт М4 і різьбова втулка); 7 — обмежувач бічних переміщень поплавка (сталевий дріт Ø1…1,5); 8 — поплавок; 9 — гайка з шайбою і гумовими шайбами ущільнення; 10 — штуцер (мідна або латунна трубка 5×0,5); 11 —муфта (мідь або латунь); 12 — центральний контакт (латунний або мідний гвинт М4); 13 — бічні контакти (латунні або мідні гвинти М3 з шайбами); 14 — штовхач кінцевого вимикача
Простір між кожухом і каструлею треба заповнити будь-яким теплоізоляційним матеріалом — пакувальним або будівельним пінопластом, дрібною стружкою, тирсою або навіть солом’яною січкою. У нижній частині кожуха передбачається впускний вентиляційний канал — наприклад, такий, як показано на кресленні загального вигляду — виконаний за допомогою пари рейок і листа фанери.
Кришка кожуха збирається так само, як і корпус, і з тих самих матеріалів. У центральній частині кришки вклеюється кільце з картону, що утворює випускний вентиляційний канал.
Ложементи під яйця вирізаються з фанери або будь-якого пластику товщиною 3 — 4 мм. Закріплюються вони за допомогою чотирьох різьбових шпильок на фанерному або ж пластиковому диску діаметром близько 200 мм, як це показано на кресленні. У нижній частині каструлі-корпуса розташовуються чотири ємності для води, які дозволяють підтримувати оптимальну вологість у порожнині інкубатора.
Зібравши інкубатор, рекомендуємо вам кілька днів присвятити налагодженню приладу. Для цього слід озброїтися звичайним медичним термометром, розташувавши його в зоні розташування яєць. В ідеальному випадку непогано мати і гігрометр — для контролю вологості. Вихідні дані для регулювань такі: температура — у межах від 37,2° до 39,5°, вологість — 55 — 70%. Якщо температура всередині інкубатора виявиться недостатньою, необхідно перемістити кришку регулятора вгору і простежити за температурою в інкубаторі протягом одного-двох циклів нагріву. При підвищеній температурі кришка разом із кінцевим вимикачем опускається вниз із подальшим контролем температури. У процесі налагодження теплового реле на його корпус можна нанести градуювання і надалі при регулюванні температури керуватися експериментально отриманими даними температур термостатування залежно від кута повороту кришки теплового регулятора.
У разі, якщо положення поплавка в рекомендованому інтервалі температур не забезпечує відключення «кінцевика», його слід завантажити за допомогою будь-якого сипкого вантажу — наприклад, сухого піску.
Курячі яйця розташовуються у двох ложементах, по дюжині в кожному. У процесі інкубації рекомендується періодично (не рідше разу на день) перевертати яйця, як це зазвичай робить курка-квочка. Не слід побоюватися, що при перевертанні яєць температура всередині інкубатора може впасти — у природних умовах це відбувається постійно, коли квочка залишає гніздо, щоб хоч трохи перекусити.
Слід зазначити, що інкубатор такого типу є своєрідним тепловим акумулятором. Тому йому не страшні навіть тривалі перерви в електропостачанні — інкубатор-термос протягом тривалого часу утримає температуру води в банці постійною. Ну а якщо електропостачання у вашому будинку «вимкнеться» надовго, і це не біда: достатньо замінити банку-теплогенератор іншою, з налитою в неї гарячою водою — і ще кілька годин інкубатор справно виконуватиме функцію курки-квочки. Треба тільки заздалегідь, ще в процесі налагодження приладу на всяк випадок заміряти температуру води в банці: відразу після того, як тепловий регулятор відключить кип’ятильник, у резервну ємність слід заливати воду з такою ж температурою.
«Моделіст-конструктор» № 10’2005