Чергове поповнення нашої «пляшкової флотилії» — судомодель, оснащена гідропневматичним водометом.
Щоб перетворити пластикову пляшку з-під газованої води на двигун, достатньо обладнати її штуцером, який водночас виконуватиме й функцію реактивного сопла. Заповнена приблизно на 2/3 водою, пляшка встановлюється в гніздо на корпусі моделі і ножним автомобільним насосом «набивається» стисненим повітрям. Далі судно ставлять на воду, штуцер звільняють від наконечника насоса, і реакція струменя води з сопла розганяє його до цілком пристойної швидкості.
Для невеликого глісера довжиною близько 600 мм основою гідропневматичного водомета може стати пляшка місткістю 1 л (зазвичай її довжина становить близько 325 мм, а діаметр — близько 80 мм). Для штуцера підійде металева (дюралюмінієва) трубка довжиною близько 140 мм із зовнішнім діаметром 8 мм і товщиною стінки 1 мм. З одного кінця трубки нарізається різьба М8х0,5. Герметизація встановлення штуцера в пляшковій пробці здійснюється з використанням гайок, шайб і самотвердіючого герметика. Та частина трубки, що міститься всередині пляшки, має вигнуту форму — це дає змогу практично повністю використати так зване «робоче тіло» — залиту в балон воду.

1 — шпангоути (фанера s3 мм); 2 — обтічник; 3 — заповнення (пінопласт типу ПС); 4 — оболонка (склотканина та епоксидна смола); 5 — гідропневматичний водомет; 6 — кріплення керма-плавця (саморіз); 7 — перо керма
Модель являє собою тримаран, зібраний за спрощеною технологією з пакувального пінопласту та шпангоутів, випиляних із фанери товщиною близько 3 мм. Слід урахувати, що з боку палуби на них необхідно залишити технологічний припуск шириною 10 мм.
Для збирання використовується стапельна дошка розмірами 200x700x30 мм, на якій розмічаються осі шпангоутів і вісь симетрії корпуса. По осях шпангоутів роблять пропили на глибину 10 мм. Ширина пропилів має бути такою, щоб у них легко вставлявся шпангоут і фіксувався там мініатюрними дерев’яними клинами. Подібним чином на стапелі виставляють усі шпангоути, а простір між ними заповнюють пінопластовими брусочками, закріпленими на місцях епоксидним клеєм. Після полімеризації смоли зайвий пінопласт зрізають гостро заточеним ножем, отриманий корпус обробляють шкурками різної зернистості й обклеюють двома шарами склотканини з епоксидним зв’язуючим.

Після твердіння смоли корпус знімають зі стапеля, у ньому вибирають заглиблення під двигун, а зі шпангоутів зрізають технологічний припуск. Залишається обклеїти палубу склотканиною, загрунтувати корпус «епоксидкою», зашкурити його й пофарбувати емаллю підхожого кольору.
Кермо моделі вирізають із дюралюмінієвого профілю «тавр» або «кутник» із товщиною полиць 1–2 мм.

На корпусі можна встановити ліхтар-обтічник — вирізану підхожої форми частину дволітрової пластикової пляшки. Підігнавши обтічник до площини палуби, слід окреслити олівцем місце стику, прорізати пінопласт ножем на глибину 3–5 мм і тим самим епоксидним клеєм закріпити в прорізі оболонку. Фарбувати такий ліхтар слід зсередини — тоді зовнішня сторона вийде глянцевою й однорідною.

1 — балон для води та стисненого повітря (місткість 1 л); 2, 6 — шайби; 3 — різьбова пробка; 4, 7 — гайки; 5 — сопло (полістирол); 8 — штуцер (алюмінієва труба Ø8×1 мм)
Швидкість руху моделі та тривалість роботи гідропневматичного двигуна залежать від прохідного перерізу штуцера. Щоб підібрати оптимальний, найзручніше вклеїти у водомет пластмасове сопло й провести низку пробних пусків, поступово розширюючи отвір свердлами зі зростаючим діаметром.
«Моделіст-конструктор» № 10’2025, Ігор СЛАВСЬКИЙ
