У невеликих сім’ях для трапез найчастіше використовують кухню: і швидко, і зручно — все під рукою. Але більшість кухонь тіснуваті — нормальний «сімейний» стіл розміром, скажімо, 900×900 мм там не поставиш.
Здавалося б, вихід із становища — у використанні розкладаючої (на час їжі) конструкції. Однак трансформація такого столу з малого в великий і навпаки супроводжується значними незручностями. Наприклад, у варіанті, коли відкидаюча стільниця лежить зверху, необхідно спочатку все знаходяться на ній предмети кудись перемістити.
В іншому варіанті, коли додаткова стільниця опускається і висить вертикально, вона заважає колінам сидячих за столом людей.
Отже, перший варіант незручний, якщо хочеш зробити стіл великим, другий — якщо він залишається маленьким.
1 — базова планка, 2 — рояльна петля, 3 — основна стільниця, 4 — додаткова стільниця, 5 — основа.
Пропоную конструкцію, позбавлену цих недоліків. Додаткова стільниця тут висувається з-під основної так, що й предмети на столі залишаються на місці, і простір під ним завжди вільний і доступний.
Розміри конструкції вибирав, виходячи з конкретних умов. Для нашої маленької кухні краще інших підійшли покриті білим пластиком стільниці розміром 920x460x24 мм від двох викинутих шкільних столів. Під ці розміри я й розраховував основу та деталі телескопічних консолей.
1 — клин (бук, брусок 60×30, L450, 2 шт.), 2 — шуруп 50×8 (2 шт.), 3 — напрямна (сталевий куточок 35x35x3, 2 шт.), 4 — проріз для голівки шурупа, 5 — базова планка, 6 — рояльна петля, 7 — виріз для клина, 8 — основна стільниця, 9 — вісь (болт М8, 2 шт.), 10 — додаткова стільниця.
Стіл я розмістив біля вікна. Щоб у розкритому вигляді він не перекинувся (додаткової опори-то немає), задню його деталь (базову планку) підсунув без зазору під підвіконня. До планки за допомогою рояльної петлі приєднав основну стільницю: в момент висування додаткової стільниці вона буде трохи підніматися.
Механізм висування влаштований просто. У ньому є телескопічні консолі, що складаються з дерев’яних клинів і металевих напрямних, які дозволяють додатковій стільниці ніби виповзати з-під основної. Деталі консолей включаються в роботу по черзі: спочатку клині ковзають по напрямних, поки шурупи не виберуть довжину горизонтальних пазів у куточках, потім починають переміщатися самі куточки, і теж до тих пір, поки не вибереться довжина вертикальних пазів. Сумарної довжини горизонтальних і вертикальних пазів достатньо для того, щоб основна стільниця, піднята (разом із знаходяться на ній предметами сервірування) на невеликий кут, знову зайняла своє вихідне положення (з опорою тепер на рояльну петлю і задники клинів).
Зворотний процес теж нескладний: основна стільниця піднімається і під неї до упору засувається додаткова.
Матеріали я вишукував ті, що міцніші: для основи, базової планки і клинів — деревину твердих порід, для напрямних — сталевий куточок. Пази вирізав ножівкою по металу, попередньо просвердливши по краях по два отвори, щоб просунути ножівкове полотно. При цьому пам’ятав: сумарна довжина пазів на кожному куточку повинна дорівнювати ширині додаткової стільниці.
Вибірки під голівки болтів на клинях фрезерував на деревообробному верстаті, хоча при відомій спритності зробити це можна й звичайною стамескою.
І останнє. Порада тому, хто боїться, що кут, на який піднімається основна стільниця, все-таки великуватий і посуд може не встояти на місці: в продажу бувають покриті пластиком панелі товщиною всього 16 мм — використовуйте їх, кут зменшиться до 2°. І ви зможете у разі раптового приходу гостей удвічі збільшити площу свого обіднього столу, не розплескавши навіть супу з тарілок!
Д. КУДРЯЧКОВ