З глибини віків дійшла до нас лопата, якій В.Даль, творець Тлумачного словника живої великоруської мови, дав дивовижно влучне визначення: «лопастний снаряд для копання та вигрібання сипучих тіл». Це ручне знаряддя праці не за чутками відоме власникам дач та садово-городніх ділянок, не кажучи вже про тих, хто змалку по-селянськи зріднився з землею-годувальницею. Правда, найбільш допитливі, знаючи плюси та мінуси давньої лопати, все частіше намагаються її вдосконалити або взагалі замінити іншим, більш пристосованим для виконання низки вузькоспеціалізованих завдань ручним інструментом.
З цікавими технічними рішеннями, знайденими нашими сусідами — спадковими землеробами та садівниками, хочу познайомити й читачів журналу.
ВИЛИ-КОПАЛЬ
Відомо, що важіль, укріплений на рукоятці лопати з тильного боку, значно полегшує роботу. Це й зрозуміло: впираючись у землю, такий пристрій бере на себе значну частину навантаження, дозволяючи землекопу працювати швидко, не нахиляючись. А чому б не модернізувати аналогічним чином і звичайні вили? Достатньо оснастити їх знімним пристроєм у вигляді Т-подібної опори, звареної зі сталевого арматурного прута. До вил така конструкція кріпиться двома металевими хомутами. Причому кронштейн, що стягується ними, посилений приварним прутом-укосиною.
1 — стандартні вили; 2 — хомут зі стяжним болтом та гайкою (2 компл.); 3 — держак; 4 — Т-подібна опора з укосиною (зварна конструкція з арматурного прута)
Користуватися такими вилами спочатку незвично. Однак досить швидко приходить відчуття легкості та зручності в роботі. Вертикально поставлений інструмент до упору заганяють у землю ногою. Потім рукоятку подають на себе та вниз. При мінімальних витратах сил виходить максимальний результат!
ЛУНКОРІЗ
Витягувати з глинистої ґрунту великі бур’яни з глибоким та потужним корінням — заняття не з легких. Однак завдання істотно спрощується при застосуванні саморобного інструменту зі старої лопати.
1 — лезо лопати, звужене та зігнуте; 2 — держак з Т-подібною головкою
Лезо лопати згинають по осі вздовж, обрізають з боків та заточують так, щоб різальні кромки залишився робочого полотна могли під натиском ноги легко входити в землю. Інструмент вонзають у ґрунт поруч із бур’яном і, трохи похитуючи, видаляють небажану рослину разом із коренем. Робота таким лункорізом під силу як школяреві, так і людині похилого віку.
Буде корисним це знаряддя й при вогнищевій підживленні дерев. Тільки кут входу його в землю вибирають уже в межах 40—50° до вертикалі. Потім, розгойдуючи, повертають інструмент у будь-який бік на чверть оберту — і лунка готова.
БУР
Замінити лопату при ритті метрових ям, наприклад, під стовпи огорожі, може бур невибагливої конструкції, виготовити який не проблема в будь-якій майстерні, що має газо- або електрозварювання.
Спочатку з 3-мм сталевого листа (наприклад, з полотна двовісної пилки) вирубують два напівдиски радіусом 70 мм з подальшим заточуванням майбутніх різальних кромок. Потім приварюють заготовки до загостреного сталевого стержня (типу лома) діаметром 30 мм. Причому так, щоб напівдиски, розташовуючись на відстані 100 мм від низу стержня, утворили між собою по вертикалі кут 30°. До верху отриманого бурильного інструменту приварюють сталеву перекладину-рукоятку. Причому встик і надійно — навантаження-то на цей вузол лягає неабияке.
1 — сталевий стержень (лом); 2 — приварний ніж-напівдиск; 3 — перекладина-рукоятка; L — глибина пробурюваного отвору
Продуктивність саморобного дволопастевого бура така, що за десять хвилин у ґрунті можна пробурити отвір діаметром приблизно 150 мм на глибину 1 м. Стовп під огорожу входить у таку яму практично впритул до стінок, можна навіть не утрамбовувати землю після його встановлення.
Для буріння глибших отворів можна рекомендувати інший саморобний інструмент — зі шнека від списаного зернозбирального комбайна та нагвинчуваних відрізків сталевих труб. Про продуктивність такого бура можна судити на прикладі десятиметрової свердловини діаметром 130 мм, яку озброєні ним землекопи долають приблизно за дві години безперервної роботи.
Звичайно, шнек піддається модернізації. Його обрізають до 420-мм довжини, нижньому кінцю вала надають загострену гвинтоподібну форму. Потім, відступивши вгору від вістря 90 мм, приварюють під кутом 25° до горизонту два 55-мм ножі, зроблені з пари відпрацьованих своїй термін культиваторів.
1 — шнек (від списаного зернозбирального комбайна); 2 — ніж (з лапи культиватора); 3 — муфта; 4 — вставка; 5 — перекладина-вороток
Головка бура приварна. Вона являє собою звичайну дюймову водогазопровідну муфту, в яку вгвинчується труба з приварною 1250-мм перекладиною-воротом на вільному від різьби кінці.
По мірі врізання такого бура в ґрунт інструмент нарощується двометровими трубчастими вставками, кожна з яких має на одному кінці різьбу, а на іншому — муфту. При відомій спритності та мінімальних затримках на стикування труб свердловина поглиблюється прямо на очах.
Н. БУЛИК, Хмельницька обл., Україна