У журналі «Моделіст-конструктор» № 11’1991 р. я натрапив на опис мотонарт — гусеничного снігохода, сконструйованого братами Матвейчук й названого ними «Думка-2». Машина мені сподобалася. Для мене, сільського жителя, вона видавалася незамінним транспортним засобом узимку, а як для саморобника — цілком здійсненною навіть за мого небагатого обладнання домашньої майстерні. А мається в ній: зварювальний апарат, заточний верстат, електродриль і звичайний слюсарний інструмент.
Досвід виготовлення всюдихідних машин у мене до того часу вже був — раніше я будував колісні (на пневматиках) і колісно-лижні мотовсюдиходи. Фотографія однієї з них була опублікована в «Моделісті-конструкторі» № 1 за 1991 рік у рубриці «Фотопанорама з листів читачів».
Тим не менш виготовлення мотонарт затягнулося на роки — то знаходилися важливіші справи, то були такі часи, що не міг купити навіть електроди. Довго намагався й конструкцію вдосконалити так, щоб машина була універсальною — на будь-яку пору року: достатньо лише змінити рушії, і мотонарти перетворювалися б на пневмохід або квадрацикл. Але це значно ускладнювало конструкцію, і її виконання в домашніх умовах уже не здавалося можливим. Зрештою вирішив зробити дві машини: мотонарти й квадрацикл, переставляючи з однієї на іншу лише двигун.
1 — кузов (Ст3, лист s0,8, окантовка — кутник 25×25); 2 — сидіння (від мотоцикла «Восход-3М»); 3 — бензобак ємністю 6 л (від мопеда «Карпати»); 4 — кермо (від мотоцикла «Восход-3М»); 5 — гусеничний блок (рушій); 6 — проміжний вал; 7 — рама; 8 — силовий агрегат (від мотоцикла «Восход-3М»); 9 — глушник; 10 — кермова лижа (2 шт.); 11 — рульова тяга (від мотоколяски С3Д); 12 — приладова панель (від мотоцикла «Восход-3М»); 13 — важіль підвіски (від мотоколяски С3Д); 14 — снігозахисний щиток (дюралюміній, лист s1); 15 — вітрове скло (плексиглас); 16 — вітровий щиток (дюралюміній, лист s1, 2 шт.); 17 — фара (від мотоцикла «Восход-3М»);
18 — амортизатор (від мопеда «Карпати»)
Схему снігохода використав ту саму, що й у машини братів Матвейчук: триопорну з двома передніми кермовими лижами й однією ведучою гусеницею ззаду. Така компонування обіцяло машині добру прохідність і стійкість, що немаловажливо при їзді по пересіченій місцевості без доріг. Лише посадка водія на «Думці-2», як на моторолері, мене не влаштовувала. Мені було звичніше й зручніше керувати снігоходом, сидячи на ньому, як на мотоциклі, — верхи. Тож компонування силового агрегата з коробкою передач у снігохода виконав таке саме, як у мотоцикла, при цьому навіть важелі керування переробляти не довелося.
1 — основний лонжерон (швелер 40x40x4); 2 — верхній ригель (від мопеда «Верховина»); 3 — підсідельна стійка (труба 30×30); 4 — передня стійка (труба Ø28); 5 — підкузовна опорна стійка (труба 1/2″); 6 — стійка опорної лижі (труба 1/2″, 2 шт.); 7 — вушко для кронштейна опорної лижі (Ст3, лист s5, 8 шт.); 8 — кронштейни кріплення силового агрегата; 9, 12 — задня й передня поперечини (труба 1″); 10 — кронштейн кріплення кузова (Ст3, лист s4, 2 шт.); 11 — кронштейн кріплення сидіння (Ст3, лист s4); 13 — консоль кріплення проміжного вала (кутник 60×60); 14 — передні балки (від легкового автомобіля, 2 шт.); 15 — кронштейн кріплення амортизатора (від легкового автомобіля, 2 шт.); 16 — дуга (труба 1/2″); 17 — стяжка (шпилька Ø18, 2 шт.); 18 — гайка М22 (4 шт.); 19 — капронова втулка (4 шт.); 20 — лонжерон підрамника гусеничного блока (кутник 60×60, 2 шт.); 21 — стакан рульового вала (труба Øвн. 22,5)
Рама моєї машини, на відміну від просторового каркаса снігохода братів, простіша — мотоциклетного (хребтового) типу з консольними балками (траверсами). Матеріал основного лонжерона — сталевий швелер 40x40x4 мм. Верхня частина (ригель) підібрана готовою (від мопеда «Карпати»). Вона доволі складної конфігурації. Але це не викликано якоюсь необхідністю. Тому на кресленнях її форма спрощена.
Передня стійка виконана з сталевої труби діаметром 28 мм у формі вилки, нижні її кінці спираються на передню балку, взятий разом із важелями підвіски від легкового автомобіля (балку вкорочено, а важелі використано лише нижні). Поперечини підрамника гусеничного блока — зі сталевої труби. Стяжки вставляються в них через капронові втулки. Консоль під проміжний вал виконана з кутника 60×60 мм. Кронштейни для кріплення сідла й кузова — зі сталевої 4-мм смуги.
1 — опорна лижа (капрон, лист s15); 2 — ведуча зірочка приводу гусениці; 3 — стійка опорної лижі; 4 — лонжерон підрамника гусеничного блока; 5 — ведена (натяжна) зірочка (капрон s20, z = 10, 2 шт.); 6 — вісь ведених натяжних зірочок (труба Ø32); 7 — натяжний пристрій гусениці; 8 — фланець зірочки (Ст3, лист s3, 4 шт.); 9 — приводний вал гусениці (труба Ø32); 10 — підшипник 80204 у корпусі (4 шт.); 11 — передня поперечина підрамника й вісь гусеничного блока; 12 — з’єднувальна стрічка (гумотканинна транспортерна стрічка 45×8, 2 шт.); 13 — болт М6х40 з шайбою (112 шт.); 14 — снігозачіп (березова планка 45×18, L500, 28 шт.); 15 — напрямний кутник (дюралюміній, кутник 45×25, 56 шт.); 16 — вушко кронштейна опорної лижі (Ст3, лист s5, 8 шт.); 17 — гумова втулка (4 шт.); 18 — вісь (болт М8х50, 4 шт.); 19 — кронштейн опорної лижі (4 шт.); 20 — болт М6х35 з потайною головкою (8 шт.); 21 — ланцюгова зірочка (z = 32, мотоциклетна)
Підрамник гусеничного блока теж простої конструкції. Його основа — два лонжерони, виконані зі сталевого кутника 60×60 мм. Лонжерони стягнуті поперечинами; передня приварена до рами снігохода. Знизу до лонжеронів також приварені дві дуговидні стійки опорної лижі гусеничного блока, а зверху прикріплена болтами М8 дуговидна багажна стійка. Усі стійки виконані зі сталевої півдюймової водопровідної труби.
За первинними прикидками на снігоході як силову установку передбачалося використати двигун від мотоцикла підвищеної прохідності «Тула» робочим об’ємом 200 см³ і потужністю 13 к.с. з примусовим повітряним охолодженням.
1 — ланцюгова зірочка (z = 32, мотоциклетна); 2 — корпус підшипника; 3 — болт М6 кріплення гусеничної зірочки до фланця (4 шт.); 4 — ведуча гусенична зірочка (z = 8, 2 шт.); 5 — трубчастий вал ведучого моста; 6 — фланець гусеничної зірочки; 7 — підшипник № 80204; 8 — маточина ланцюгової зірочки (Ст3, труба Ø30×5); 9 — вставка (Ст3, круг Ø32); 10 — штифт (болт М8)
У такому разі можна було б передок снігохода закрити традиційним для машин цього типу капотом-обтічником, який значно покращував комфорт їзди, особливо на морозі й при зустрічному вітрі.
Однак «тульський» двигун за прийнятною для мене ціною придбати не вдалося, і машину довелося комплектувати старим, капітально відремонтованим силовим агрегатом (мотор з коробкою передач) від мотоцикла «Восход-3М». Потужність його навіть трохи більша (14 к.с.), хоча робочий об’єм і менший (175 см³). Однак примусового охолодження в нього немає. Тому від капота довелося відмовитися, а замість нього встановити два вітрові щитки (на кшталт брудозахисних) із проміжком між ними, крізь який і проходить потік повітря для охолодження двигуна.
1 — лижа (осикова дошка 180х15); 2 — підошва (алюміній, лист s1); 3 — напрямна (дюралюмінієвий кутник 25×25); 4 — скоба (сталева труба Ø10); 5 — опорний кронштейн (Ст3, лист s3); 6 — вилка стійки (від карданного шарніра); 7 — стійка (Ст3, круг Ø32); 8 — корпус поворотного кулака (Ст3, труба Ø32); 9 — вилка поперечної рульової тяги (від карданного шарніра); 10 — шарнір (болт М8); 11 — важіль поворотного кулака з втулкою; 12 — штифт (болт М8); 13 — втулка (бронза, 2 шт.); 14 — вісь (шпилька М12 із двома гайками); 15 — втулка (капрон, 2 шт.); 16 — корпус шарніра (труба 1/2″)
Трансмісія на моїх мотонартах трохи складніша, ніж на снігоході «Думка-2», — з проміжним валом. Але вал не став зайвим ланцюгом — маючи зірочки з різною кількістю зубів (22 і 12), він виконує роль редуктора (або, як його називають місцеві саморобники, — «ходозменшувача»). Обертання від коробки передач силового агрегата на проміжний вал і з нього — на приводний вал гусеничного блока здійснюється ланцюговими передачами. Натяг ланцюгів регулюється пластинами, що підкладаються під корпуси підшипників проміжного й приводного валів.
Гусеничний блок — найскладніший із саморобних вузлів. Досвіду його виготовлення в мене не було, тому орієнтувався на конструкцію й розміри деталей, наведені в журналі. Оскільки публікація давня й у молодих читачів-саморобників цього журналу немає, гадаю, варто ще раз навести креслення блока, його основних вузлів і деталей.
1 — стяжка (дюралюмінієва трубка Ø10, 4 шт.); 2 — кронштейн (4 шт.); 3 — лижа (капрон, s15); 4 — болти М6 з потайними головками кріплення кронштейнів (8 шт.)
Звісно, якісь відмінності в конструкції й матеріалах мого гусеничного блока є, і хоча вони не настільки принципові й суттєві, звернути на них увагу, гадаю, варто.
Так, підшипники вала й осі в мого гусеничного блока не 203, а 80204 — вони й розміром більші, і мають з обох боків сепаратора захисні шайби. Опорна лижа — повністю капронова. На ній я не передбачав бокових латунних напрямних — при правильній (паралельній) установці осі відносно приводного вала й доброму натягу гусеницю вбік не зносить. Експлуатація снігохода показала, що замість задніх зірочок краще використовувати катки, які можна без особливих труднощів виготовити з тих самих зірочок, відрізавши в них зуби, що я згодом і зробив. Болти кріплення планок-траків до стрічки встановлені виступаючими кінцями з гайками назовні: тепер вони працюють як шипи в шинах мотоциклів для крижаного спідвею — забезпечують добре зчеплення і зі сніжним накатом на дорозі, і з твердим настом у полі, і з льодом на річці чи озері.
Передні кермові лижі виготовив з осикової дошки товщиною 15 мм і шириною 180 мм. Носки лиж розпарив у киплячій воді й зігнув у шаблоні до висихання. Після цього просочив оліфою й обшив знизу алюмінієвим листом. До підошви посередині прикріпив напрямні полозки з дюралюмінієвого кутника 25×25 мм.
1 — кермо з кронштейном (від мотоцикла «Восход-3М»); 2 — буртик рульового вала; 3 — шайба (бронза); 4 — втулка; 5 — рульовий вал (труба Ø22); 6 — рульова сошка (Ст3, лист s10); 7 — стакан (труба Øвн. 22,5); 8 — підп’ятник (бронза); 9 — основний лонжерон рами; 10 — шарнір (болт М10); 11 — поперечна рульова тяга (2 шт.); 12 — передня опорна стійка рами
Стійки рульових лиж змонтовані в корпусах-втулках, закріплених на кінцях важелів поворотних кулаків, взятих від легкового автомобіля. Важелі підресорені амортизаторами з пружинами від старого мопеда. Керування лижами здійснюється через доопрацьовані рульові тяги від мотоколяски (штатні наконечники на тягах замінено вилками карданних шарнірів), з’єднані з сошкою, закріпленою на кінці рульового вала.
Усе обладнання снігохода: сидіння, кермо, фара, сигнал, електроприлади, так само як і силовий агрегат, — від старого мотоцикла «Восход-3М».
Багажник — зварений зі сталевого листа товщиною 1 мм, знизу для жорсткості окантований кутником 25×25 мм. Бензобак ємністю 6 літрів — від мопеда. Під сидінням змонтовано інструментальний ящик. Гусениця під сидінням, щоб на ноги водія потрапляло менше снігу, прикрита дюралюмінієвим листом. Для захисту від зустрічного потоку повітря тулуба й обличчя на додаток до передніх щитків над ними закріпив вітрове скло.
Конструкція трансмісії й рушія дозволяє машині обходитися без гальм — накату практично немає.
Обліку витрат на будівництво снігохода не вів — це довелося б робити доволі скрупульозно, оскільки витратив небагато, адже в основному використовував колись кимось викинуті (а мною підібрані) агрегати, вузли й механізми, що чекали свого часу в дворовому «арсеналі».
Витрачений же час убитим не вважаю, адже окрім конструкторського досвіду, додаткових навичок з роботи з металом і морального задоволення від відпрацьованої своїми руками машини в результаті маю транспортний засіб, дуже потрібний у господарстві для перевезення різних вантажів і взагалі для швидкого подолання значних відстаней навіть по глибоких снігах нашого північного краю протягом тривалого зимового періоду.
«Моделіст-конструктор» № 11’2004, А. СТАРЦЕВ