Багато знаменитих французьких автомобілів створені авіаторами. Відомі, наприклад, машини братів Вуазен і Фарман. Гідне місце в автомобільній історії займає й легкий позашляховик Citroen Mehari. Його спроєктував теж льотчик — Герой Радянського Союзу, граф Ролан де ля Пуап.
Автомобіль Citroen Mehari став одним із найкращих творінь Ролана де ля Пуапа. Ідея побудови такої машини з’явилася на початку 1960-х років. У цей час його компанія постачала на конвеєри заводів Citroen панелі приладів і пластикові крила для деяких моделей. Тоді граф і задумався: а чому б не побудувати автомобіль цілком з АБС-пластику з агрегатами від Citroen 2CV. Він був би дешевим у виробництві, легким і довговічним. Спочатку конструктор планував продавати машини у вигляді комплектів для самостійного складання, але проєкт сподобався керівництву Citroen. Зрештою вирішили випускати серійні автомобілі на агрегатній базі моделі Dyane — модернізованої версії Citroen 2CV, і продавати їх через офіційну дилерську мережу.
Автомобіль назвали Citroen Dyane 6 Mehari. Як відомо, мехари — порода верблюдів, виведена туарегами для перегонів і верхової їзди. Наприкінці листопада 1942 року льотчики ескадрильї «Нормандія» добиралися в СРСР з Ірану на пасажирських літаках Лі-2. Одна з проміжних посадок була в Астрахані. Зима в 1942 році прийшла рано, і льотчику назавжди запам’яталася картина: сугроби, механіки у валянках і тулупах і… верблюди, яких використовували як транспорт аеродромного обслуговування. Конструктор прагнув зробити свій автомобіль таким же невибагливим і витривалим, як верблюд. Пізніше назву машини скоротили до Citroen Mehari.
У серійне виробництво Citroen Mehari запустили в 1968 році. Спочатку він пропонувався у двох комплектаціях. Найпростіша й найдешевша — з повністю відкритим кузовом. У максимальній була додаткова вертикальна стійка кузова та знімний прозорий пластиковий тент. Цю версію розробили для жандармерії, але такі машини продавалися й усім бажаючим. Два бокові й задні двері, додаткові металеві бампери пропонувалися як опція. Існувала також плавуча модифікація, але в серію вона не пішла. Mehari коштував трохи дорожче, ніж Dyane 6 (9680 і 8980 франків відповідно).
Привід у Citroen Mehari лише на передні колеса. Двигун від Citroen Dyane 6 — опозитний, двоциліндровий, повітряного охолодження, об’ємом 602 куб. см потужністю 29 к.с. КПП — чотириступенева. Для підвищення тяги четверта передача мала передаточне число 1,42, тому максимальна швидкість не перевищувала 100 км/год. За бажанням можна було встановити стандартну коробку від Citroen Dyane 6 — тоді «максималка» зростала до 120 км/год. Завдяки невеликій масі (570 кг) Mehari мав відмінну прохідність для переднепривідного автомобіля. А якщо застрягне, екіпаж легко міг виштовхнути його своїми силами.
Машина вирізнялася крайньою аскетичністю. Спереду — два окремі сидіння з оббивкою зі шкірзамінника, ззаду — одна лавка, по правому борту вертикально встановлено запасне колесо. Формально кількість місць 2+2 (двоє дорослих спереду й двоє дітей ззаду). Але при цьому вантажопідйомність становила вражаючі 400 кг, тому у знаменитих фільмах про жандармів в автомобільчик умістилося до шести служителів порядку.
Citroen Mehari пропонувався як з лівим, так і з правим кермом для експортних ринків. Заводська палітра складалася з семи кольорів: червоний «Гобі», жовтий «Атакама», два зелених «Монтана» і «Тібесті», два бежевих «Кalahari» і «Хоггар», а також «Киргизький помаранчевий». Існувала люксова комплектація Mehari Azur з білим кузовом; двері, центральна стійка, тент із решіткою радіатора фарбувалися в синій колір. Вона комплектувалася комфортабельнішими сидіннями з тканинною оббивкою.
З 1969 по 1970 рік для експорту в США випускалася спеціальна версія Mehari, сертифікована як легкий вантажівка, оскільки легкові автомобілі там уже не можна було продавати без ременів безпеки. Автомобілі оснащувалися світлотехнікою за американськими стандартами і мали ще низку дрібних відмінностей. Переважно такі машини продавалися в Каліфорнії та на Гавайських островах.
У 1978 році у Citroen Mehari модернізували кузов. Змінилися світлотехніка, решітка радіатора, передній бампер.
Одразу після дебюту «Верблюдом» зацікавилися французькі військові. Ще в 1959 році на озброєння було прийнято повнопривідний автомобіль Citroen 2CV-AZ 4×4 Sahara з двома двигунами від Citroen 2CV. Автомобіль виявився дорогим, складним за конструкцією й важким. Пізніше замість нього військові стали закуповувати Citroen Mehari. Вони переважно використовувалися в тилових підрозділах і військах зв’язку. Частина машин ішла в комплектації «транспортер переднього краю» для евакуації поранених з поля бою. Усього в війська Франції поставили 8807 (за іншими даними 7064) Citroen Mehari різних модифікацій. Також 12 автомобілів отримали збройні сили Ірландії.
За замовленням військових з’явилася й повнопривідна модифікація. Вона оснащувалася демультиплікатором і блокуванням заднього диференціала. Цивільна версія Citroen Mehari 4×4 надійшла в продаж у 1979 році. На ній розширили колесні арки, встановлювали шини більшого розміру та додаткові металеві бампери. Задні ліхтарі — від Citroen Acadiane. Запасне колесо перенесли в моторний відсік. Повністю воно там не поміщалося, тому в капоті зробили виріз. Кількість місць у салоні збільшилася до п’яти. Компоненти повнопривідної трансмісії компанії Citroen доводилося закуповувати у сторонніх виробників, тому ціна Mehari 4×4 порівняно з переднепривідною версією зросла майже вдвічі (дорожче за нашу «Ниву»), через що попит був низьким. Автомобіль зняли з виробництва в 1983 році, встигнувши продати лише близько 1300 штук.
Виробництво базової моделі у Франції тривало до 1988 року, усього випустили 144 953 таких автомобільчика. Ще 17 500 машин зібрали в Португалії, 12 480 в Іспанії й 3997 в Аргентині. Але це лише видима частина айсберга. Mehari збирали багато філій Citroen в інших країнах і численні незалежні компанії. Причому в деяких випадках вони суттєво відрізнялися від первинного варіанту.
У Південній Америці, наприклад, існувала власна версія Citroen Mehari. Зовні вона нагадувала французький прототип, але мала конструктивні відмінності. Ця модифікація оснащувалася агрегатами від Citroen Ami, мала потужніший мотор і барабанні гальма, а не дискові, як у «оригіналу». Через відсутність технологій роботи з АБС-пластиком кузов виготовляли зі скловолокна. У машин пізніших випусків був такий самий дизайн, як у Mehari 4×4, але привід лише на передні колеса. Усього в Аргентині та Уругваї зібрали близько 14 000 таких автомобілів.
Також в Уругваї випускалася модифікація Mehari Ranger із закритим пластиковим кузовом. А в Чилі з 1972 по 1974 рік кустарним способом збирали відкриті автомобілі Citroen Yagan — за мотивами Mehari, але з агрегатами від 2CV.
У Греції з 1974 по 1983 рік випускалися автомобілі NAMCO Pony-Citroen. У них були французькі агрегати, але власний кузов оригінального дизайну. Окрім готових автомобілів, NAMCO постачала машинокомплекти для складання в інших країнах. Усього випустили близько 30 000 Pony-Citroen, з них 17 000 зібрали в самій Греції.
Хоча Citroen Mehari давно не випускають, значна їхня частина досі на ходу. Пластиковий кузов практично вічний, а всі необхідні запчастини виробляє компанія Mehari Club. Та сама фірма займається відновленням машин. Citroen Mehari, зібраний із нових запчастин, коштує приблизно 10 000 євро, повнопривідна версія — удвічі дорожче. За бажанням замовника автомобіль може бути оснащений електричною силовою установкою.
У 2016 році компанія Citroen вирішила випустити ремейк культової машини. Нове покоління оснащується виключно електромоторами й називається Citroen E-Mehari.
Технічні характеристики автомобілів сімейства Citroen Mehari
| Модель | Mehari | Mehari 4×4 |
|---|---|---|
| Споряджена маса, кг | 570 | 735 |
| Повна маса, кг | 955 | 1145 |
| Робочий об’єм двигуна, куб. см | 602 | 602 |
| Потужність, к.с. | 29 | 29 |
| Ступінь стиснення | 8,5:1 | 8,5:1 |
| Максимальна швидкість, км/год | 100 | 99 |
| Середня витрата палива, л/100 км | 6,9-7,5 | 8-9 |
ТЕХНІКА В МІНІАТЮРІ
Найточнішу модель Citroen Mehari зразка 1978 року в масштабі 1:24 випускає компанія WhiteBox. У неї добре опрацьовані салон і оптика, є декаль на панелі приладів. Недоліків небагато: простувато виконана ходова частина й немає маркування на боковинах шин. На тих самих прес-формах зроблена журнальна версія Altaya раннього Citroen Mehari 1970 року — вона відрізняється оптикою, решіткою радіатора й фарбуванням.
У журнальній серії Petits utilitauies («Легкі комерційні автомобілі») компанії Atlas виходила цікава модифікація Citroen Mehari в масштабі 1:43 — пересувний ларьок для продажу морозива. Такі справді працювали в курортних містах Франції. До моделі додається вкладка з номерним сертифікатом і фігурка веселого морозивника. Є додатковий бампер, але неправильно відтворено капот і немає передніх покажчиків повороту, хоча місце для їх кріплення передбачено.
Модель грецького автомобіля NAMCO Pony-Citroen в масштабі 1:43 пропонує компанія ixo. На тих самих прес-формах вона виходила в різних європейських журнальних серіях. Копія виглядає ефектно, добре вийшов тент з імітацією провисання. Однак ходова частина зовсім не опрацьована, а передні покажчики повороту просто виділені фарбою.
«Моделіст-конструктор» № 8’2025, Сергій ДЬЯКОНОВ, фото автора та компанії Citroen