Багато хто знає або здогадується, що будь-який замок, навіть найдорожчий, можна відімкнути, маючи певні навички та пристосування. Конструкція ж запропонованого замка проста, але забезпечить максимум «задоволення» досвідченому зломщику, перш ніж він його «розкусить».
Людям, які коли-небудь цікавилися цими питаннями, напевно відомий замок із ключем типу «морський болт» (переламний болт) — на верхній грані клямки або звичайної засувки нарізаються зуби (пази), у зачеплення з якими входить «падільна» частина ключа, і при повороті останнього клямка відсувається. Тут усе добре, але за потреби, а може, і зі злим умислом за дві-три спроби легко підбирається потрібна довжина вільного кінця ключа…
а, б — секретні розміри; 1 — косяк дверний; 2 — скоба (смуга 40×5, 3 шт.); 3 — клямка (смуга 40×10); 4 — язичок ключа (смуга 10×4); 5 — обмежувачі ходу; 6 — важіль ключа нижній (труба 22×2, L58); 7 — осі (пруток Ø3, 2 шт.); 8 — важіль ключа верхній (труба 18х1,4, L58); 9 — шток ключа (пруток Ø10); 10 — движок; 11 — втулки дверної скважини (труба 16×1); 12 — втулки шарніра (труба 6×1); 13 — болт М8; 14 — двері; 15 — накладка (лист s2, 2 шт.).
У нашому випадку все дещо інакше. На дверному косяку та самих дверях закріплюються (бажано наскрізними болтами з плоскою гладкою головкою) скоби, у які вставляється клямка з рядом просвердлених у ній отворів. Причому їх кількість, крок і розташування відносно верхнього краю клямки (розмір «а») обираються довільно. У дверях над клямкою на відстані «б» (60 — 100 мм) від осі отворів і посередині між дверними скобами просвердлюється отвір — замкова скважина. Треба мати на увазі, що чим вище він буде над клямкою, тим довшим вийде ключ. Втулки, вставлені в отвір на клею, подовжать життя дверей.
Тепер про конструкцію ключа. Він складається з циліндричного штока з прорізом, двох важелів, виконаних із половинок розрізаної вздовж осі трубки, трубчастого движка з косим зрізом і язичка. Шарнірне з’єднання деталей ключа, проріз штока і зріз движка служать для складання ключа. Різноплечий язичок має борідку, місце якої (розмір «б») визначається із взаємного розташування скважини та отворів у клямці. Оскільки движок у процесі відмикання-замикання замка доводиться розвертати на 180°, контролювати його положення досить важко. З цією метою на вільному (на кресленні — лівому) кінці движка злегка відігнута частина крайки, що показує, де знаходиться носик движка (замість відгину можна зробити пропил). Щоб движок не злітав зі штока, головки заклепок, що утримують язичок, краще виконати високими.
Ідеальність такої конструкції полягає в тому, що намацати отвори на клямці з зовнішнього боку дверей практично неможливо нічим, крім як «рідним ключем». Однак залишається можливість «обчислення» положення клямки за головками болтів кріплення скоб. Для виключення цього скоби робляться несиметричними або з довгими лапками, а щоб недоброзичливець не зміг розглянути секрет замка з внутрішнього боку (при відкритих дверях), механізм прикривається коробом або гумовим листом.
«Моделіст-конструктор» № 7’98, В. КУДРІН