Кожного разу, коли всією сім’єю збираємося на відпочинок, переді мною стоїть завдання перевірити стан наших велосипедів. Як правило, усі вузли в повному порядку, за винятком шин: вони потребують періодичного підкачування. Ось тут іноді доводиться і попітніти, та й багато часу на це витрачається.
Треба було вигадати пристрій, який замінив би насос. Основні його вузли я запозичив у… домашнього сифона для газування води. Принцип роботи пристрою дуже простий. Вуглекислота потрапляє всередину, там випаровується, створюючи надлишковий тиск, який шинам і потрібен.
Загальний вигляд пристрою показано на рисунку. Він складається з корпуса 1, у який вставляється балончик 2 з вуглекислотою, кришки 3, на якій є голка 4 для проколювання пробки балончика. До корпуса прикручується шланг 5 від велонасоса. Герметичність з’єднань досягається за рахунок гумових прокладок 6 і 7.
Корпус і кришку виточують на токарному верстаті зі сталі. У кришці свердлять два отвори: діаметром 2,5 мм на глибину 3 мм під різьбу М3 — для встановлення голки і діаметром 4,2 мм на глибину 6 мм під різьбу М5 — для встановлення шланга від велонасоса. До корпуса і кришки приварюють по дві пластини 8 і 9 — ребра для зручності закручування.
1 — корпус; 2 — балончик; 3 — кришка; 4 — голка; 5 — велошланг; 6,7 — прокладки; 8,9 — ребра (для зручності закручування); 10 — штуцер велошланга
Голку для проколювання балончика з вуглекислотою виготовляють із гвинта М3 довжиною не менше 20 мм. З нього спилюють головку, роблять напилком по металу проріз на довжину гвинта глибиною 1,5 мм (для проходу вуглекислоти), а потім заточують у вигляді голки. Після встановлення голки в кришці контровку виконують ударами молотка по будівельному дюбелю, вістря якого зминає різьбу голки і кришки (поз.3, знизу).
До кришки ззовні приклеюють клеєм «Момент» гумову прокладку, виготовлену за кресленням.
Шланг теж підлягає переробці. З нього видаляють ту частину, яка пригвинчується до насоса. Виготовляють подібний до неї штуцер, але з метричною різьбою М5. Шланг з’єднують із корпусом через гумову прокладку.
Робота з накачування шин виконується так. Балончик з вуглекислотою встановлюють у корпусі, на нього надівають кришку і злегка нагвинчують. Велошланг з’єднується з кришкою, а потім із ніпелем велошини. Обертанням корпуса і кришки добиваються проколювання балончика з вуглекислотою. Про це свідчитиме невелике шипіння. Після стравлювання вмісту балончика необхідно відкрутити велошланг від шини. Якщо тиск у шині виявиться недостатнім для нормальної їзди, треба буде повторити заправку її вуглекислотою. Якщо тиск виявиться більшим, ніж потрібно, то слід стравити з шини надлишок вуглекислоти.
Даний пристрій можна з успіхом застосовувати і для накачування м’ячів. Стане у пригоді воно й любителям водного туризму, рибалкам і мисливцям: миттєво накачає матрац або гумове рятувальне коло, надувні подушки, сидіння. За допомогою цього пристрою можна також заправляти аерозольний балончик, відповідно доопрацьований.
«Моделист-конструктор» № 10’2009, С. СЕМЕНОВ