Тим, хто ще не обзавівся зварювальним апаратом (ЗА), раджу виготовити його самостійно на базі асинхронного електродвигуна, що вийшов з ладу. Витрати мінімальні, а от результат… Та й розробок, якими можна скористатися для перетворення утильного статора на добротний «зварювальник», опубліковано чимало (див., наприклад, «Моделист-конструктор» №8’92, 11’95, 1’96, 3’96). Буду радий, якщо комусь стануть у пригоді й мої перевірені практикою поради.
Експериментуючи з різними ЗА, я переконався, що гонитва за потужним апаратом (притаманна, як правило, новачкам) далеко не завжди економічно виправдана. Для більшості робіт удома цілком підійде «зварювальник», зроблений на базі статора асинхронного електродвигуна потужністю 1—1,5 кВт, що має магнітопровід із поперечним перерізом 40 см2. Для підключення до побутової мережі 220 В із видачею на дугу зварювальних 40, 50 і 60 В первинна обмотка такого ЗА повинна мати 220 витків, а вторинна — 60, з відводами від 40-го та 50-го «шинних» витків.
Після того як статор опиниться у вас у руках, не поспішайте зрубувати чи випалювати обмотку. Адже вона в більшості випадків цілком придатна як вихідний матеріал для «багатоамперних шин», необхідних ЗА.
1 — основа електроізоляційна; 2 — клема (6 шт.); 3 — хомут; 4 — обмотка вторинна (60 витків потовщеної шини — джгута з 9 — 15 проводів ПЕВ2 сумарним перерізом мідних жил 30 — 35 мм2, обмотаного ізострічкою на тканинній основі, відводи від 40-го та 50-го витків); 5 — ізоляція міжшарова (2 шари лляної або бавовняної тканини з подальшим просоченням бакелітовим лаком); 6 — обмотка первинна (220 витків шини — джгута з 3 — 6 проводів ПЕВ2 сумарним перерізом мідних жил 6—8 мм2, обмотаного ізострічкою на тканинній основі); 7 — ізоляція посилена (виконання — як у п. 5, але ізолюючих шарів удвічі більше); 8 — тор-магнітопровід; 9 — ручка.
Статорна обмотка у більшості асинхронних двигунів — це кілька секцій, що перекривають одна одну. Укладання кожної з них виконано у відповідних пазах магнітопроводу. Уважно оглянувши статор, визначте, яку з секцій було укладено останньою. З неї й почніть демонтаж.
Передусім спробуйте вибити клини (зазвичай дерев’яні), якими витки обмотки закріплені в пазах. Якщо це не вдасться зробити за допомогою підручних засобів, скористайтеся пристосуванням у вигляді ножа особливої конфігурації, виготовленого з полотна слюсарного лобзика.
Технологія тут проста. Рухаючи ніж на себе, зніміть стружку з клина, домагаючись розчленування його на частини. Після видалення утворених уламків почніть виток за витком витягати з пазів саму секцію. Робіть це обережно й неквапливо; у послідовності, зворотній до заводського укладання. З вивільненням останньої секції розмотайте проводи й випряміть, отримуючи відрізки завдовжки від 20 до 30 м. З них і складіть шини потрібного перерізу.
Так, для отримання шини первинної (мережевої) обмотки ЗА необхідно скласти разом 3—6 проводів-заготовок, щоб сумарний переріз мідних жил становив 6—8 мм2. Утворений джгут слід обмотати по всій довжині ізострічкою на тканинній основі. Цілком прийнятні й довгі ізолюючі смуги, зшиті (склеєні) з обрізків лляної або бавовняної тканини. Згодиться навіть паперова стрічка, нарізана, наприклад, з поштових або цементних мішків.
Щоб робота з виготовлення ізольованої шини йшла жваво, вихідний пучок проводів перев’яжіть у кількох місцях шпагатом і згорніть у бухту діаметром 600—800 мм. Саму ж стрічку накладіть під кутом до джгута, щоб кожний наступний її виток перекривав половину попереднього, а ізоляція виходила двошаровою. Застосовуючи тканину або папір, не забувайте, що ці матеріали потребують подальшого просочення бакелітовим лаком або якоюсь (за винятком водоемульсійної) фарбою.
Аналогічним чином виготовте й шину для вторинної обмотки зварювального трансформатора. Тільки от проводів у її складі має бути стільки, щоб сумарний переріз мідних жил дорівнював 30—35 мм2.
Тепер про доопрацювання магнітопроводу. Суть її зводиться до того, щоб у базового статора за допомогою молотка й зубила видалити перемички між секціями. А утворені при цьому гострі крайки згладити напилком. Готовий магнітопровід покривається кількома шарами ізоляції за наведеною вище технологією.
Для полегшення намотування введіть провід у сердечник і обертайте все кільце доти, доки останній виток не опиниться вільно надітим на тор-сердечник «зварювальника». Вийдуть ніби дві взаємопов’язані ланки різнорідного (сталевий магнітопровід і мідна бухта) ланцюга.
Намотування шин трансформатора краще виконувати вдвох. Спочатку затисніть у лещатах край магнітопроводу, потім протягніть через центр тора кінець шини, згорнутої в бухту, і, акуратно повертаючи останню, домагайтеся, щоб вийшли ніби дві з’єднані одна з одною ланки ланцюга. Закріпивши початок первинної обмотки на поверхні тора шпагатом, продовжуйте обертати шину, щільно укладаючи витки на ізольований магнітопровід.
За першим шаром витків іде укладання полегшеної ізоляції, просочення отриманого «бутерброда» розрідженим бакелітовим лаком або розбавленою фарбою. Потім — новий шар обмотки, розподілений рівномірно по всій поверхні тора з подальшою ізоляцією. Витки укладаються строго радіально.
Завершує первинну (мережеву) обмотку 220-й виток. Далі йде вторинна (зварювальна). Укладайте її, попередньо зробивши посилену багатошарову ізоляцію. Усього в цій обмотці, як уже зазначалося, 60 (з петльовими відводами від 40-го та 50-го) витків.
Загальне правило: якщо раптом з’ясується, що провід (шина) коротший, ніж потрібно, то нарощування слід виконувати зовні обмотки, належним чином оформивши для цього відповідні виводи.
Дизайн саморобного зварювального трансформатора залежить від можливостей автора-виконавця. Один із найпростіших і прийнятних варіантів — «бічне» закріплення «зварювальника» на ізоляційній основі невигадливим хомутом із ручкою для перенесення.
«Моделист-конструктор» № 9’2000, П. БІЛОВУСІВ