Коли в мене народилася друга дитина, перед нами знову постала проблема прання пелюшок, розпашонок і повзунків. Прати руками? Довго і нудно. Прати у великій пральній машині? Це зовсім невигідно — ні за витратою прального порошку, ні за витратою води та електроенергії… Та й часу на великій машині доводиться витрачати доволі багато. Можна, звісно, придбати маленьку, типу «Малютка» або «Фея», але зараз не те що машину — навіть відро купити складно.
До речі про відро. А чому б не зробити мініатюрну пральну машину самостійно, узявши за основу звичайне пластмасове відро? Як виявилося, зробити «одноведрову» мікромашину не так уже й складно — я зміг зібрати її лише за пару вечорів.
Почав із того, що розібрав свій старий магнітофон «Яуза» — його стрічкопротяжний механізм цілком підходив як силовий агрегат для моєї міні-машини. На шасі стрічкопротяжного механізму я залишив лише електродвигун, привод від двигуна до маховика і ручку ввімкнення відтворення. Дротяний резистор я переніс ближче до двигуна, а штовхач перемикання швидкостей трохи вкоротив.
1 — тримач шланга, 2 — зливний шланг, 3 — патрубок, 4 — бак машини (пластикове відро), 5 — вимикач електродвигуна (ручка ввімкнення відтворення стрічкопротяжного механізму), 6 — облицювання силового агрегату (пластик), 7 — кожух електродвигуна, 8 — гвинти кріплення активатора, 9 — робочі лопатки активатора, 10 — активатор (дитяче решето), 11 — основа активатора (диск верньєрного пристрою від старого радіоприймача), 12 — пластикова облицювання, 13, 20 — корпус (дерев’яні бруски перерізом 30×35 мм), 14 — гумова прокладка, 15 — ущільнення (солідол), 16 — гумова прокладка, 17 — гвинти кріплення активатора на валу маховика, 18 — обрезинений ролик, 19 — насадка вала електродвигуна, 21 — екран маховика (дюралюмінієва смуга висотою 7 мм), 22 — положення корпуса-відра, 23 — панель силового агрегату, 24 — маховик, 25 — вал маховика.
Як бак міні-машини я використав звичайне пластмасове відро місткістю 9 л. До шасі стрічкопротяжного механізму це відро кріпиться штатними (наявними на шасі) гвинтами з використанням гумових прокладок. Отвір під вал маховика розроблявся за місцем так, щоб зазор між валом і корпусом відра був мінімальним. Можливості зробити герметичну втулку в мене не було, тому довелося з гуми, а навколо маховика — екран із дюралюмінію. У самому ж маховику просвердлив шість отворів, тож вода, яка просочується з відра і потрапляє на маховик, зрештою стікає у ванну, на якій встановлюється моя машина, не потрапляючи при цьому на електродвигун.
Активатор пральної машини виготовлено з дитячої іграшки — решета. На бічній його поверхні я зробив прорізи й відігнув їх усередину у вигляді своєрідних лопатей. Під час обертання цієї деталі відігнуті кінці захоплюють воду і викидають її вгору. Саме ж решето-активатор встановлено за допомогою пари гвинтів на дюралюмінієвий диск (я використав як цей диск верньєрний пристрій від старого радіоприймача), а той закріплено на валу маховика.
Трансформатор живлення електродвигуна встановлено окремо від самої пральної машини і з’єднується з електродвигуном довгим шнуром у надійній ізоляції.
У верхній частині відра закріплено патрубок із натягнутим на нього шлангом, який виводиться за межі машини. Він використовується під час полоскання білизни: машина встановлюється на двох дошках над ванною, чиста вода надходить туди з-під крана, а брудна зливається через штуцер і шланг. Потрібно лише відрегулювати витрату води.
Силовий агрегат машини закривається з усіх боків пластиковими панелями.
Машиною цією я користуюся вже близько року і цілком нею задоволений. Вона пристойно відпирає дитячу білизну, майже безшумна, електродвигун не перегрівається навіть під час тривалої роботи. Норма завантаження — одна пелюшка або дві-три пари повзунків.
«М-К» 9’92, В. НІКОЛАЄВ