Самодіяльне суднобудування — це, мабуть, найдоступніший і найдемократичніший вид аматорської технічної творчості. Щоб своїми руками зробити невеликий весловий/моторний/вітрильний човен, потрібні найпоширеніші матеріали й нехитрі інструменти. Реєстрація такої саморобки в наглядових органах не обов’язкова або здійснюється за логічною схемою залежно від призначення судна та його параметрів. У будь-якому разі це набагато простіше, ніж змайструвати й узаконити літальний апарат чи автомобіль.
Мрія, що стала реальністю
У сучасному світі, де рекорди швидкості й технологічні досягнення стають дедалі вражаючішими, подорож французького мореплавця-аматора Яна Кене (Yann Quenet) вирізняється особливою «атмосферністю», романтикою та щирістю. Здійснена ним у 2019–2022 роках кругосвітка на саморобному чотириметровому човні «Балушон» («Baluchon») — це історія любові до моря.
Ян Кене живе в Сен-Бріє (Бретань) на узбережжі Ла-Маншу. З дитинства його вабили безмежні морські простори, але шлях до них виявився довгим. Лише у віці 50 років, набравшись сміливості, він узявся за здійснення заповітного задуму. «Перший млинець вийшов глевким»… Стартувавши з Бретані, його 4,3-метровий саморобний човен «Skrowl» після двох місяців шляху за 450 миль від Мадейри потрапив у шторм і затонув. Яхтсмена врятували моряки судна, що проходило повз.

Повернувшись додому, Ян збудував із ламінованої фанери нову яхту. Її конструкція вражає простотою й продуманістю. За довжини лише 4 метри й ширини 1,63 метра вона базується на обводах сучасних плоскодонних яхт Scow (від швед. — шаланда), здатних ковзати водою майже як дошки для серфінгу. До суден цього типу належать дитячі «оптимісти», «дінги» та «міні трансат 6.5» — учасники відомої трансатлантичної гонки.
У яхти немає допоміжного двигуна: лише вітрило й весла як додатковий рушій. Внутрішній простір «Балушон» гранично компактний і раціональний — тут і склад запасів, і каюта, якої Ян не залишав під час плавання, керуючи вітрилами через люк у її даху.
У кілька етапів, зупиняючись у портах для відпочинку й ремонту, мореплавець подолав на своєму мініатюрному судні тисячі миль, провівши у відкритому океані три роки. Раціон на переходах складався з найдешевшої китайської локшини. Девіз «мінімалізм у всьому» став його кредо.

Після успішного завершення кругосвітки Ян Кене одразу взявся за проєктування чергової міні-яхти, а також видав записки про свої пригоди. Книга позбавлена будь-якого героїчного пафосу, написана з гумором і навіть самоіронією. З огляду на технічний формат нашого журналу ми вирішили опублікувати деякі фрагменти з неї, присвячені підготовці до подорожі та конструкції човна. Можливо, у когось із читачів «М-К» теж є мрія…
Ян Кене. Навколо світу на «Балушон»
…Повернувшись до Бретані, я підбив підсумки. З «Skrowl» я облажався по-крупному, але аж ніяк не зневірився. Звісно, мови немає про те, щоб відмовитися від ідеї кругосвітки. Потрібно просто зробити крок назад і спробувати проаналізувати, що пішло не так…
Новий човен
Довелося знову шукати гроші й добре подумати над заміною «Skrowl». Десятки безсонних ночей і стільки ж літрів чаю, сотні ескізів і нових думок втілилися в проєкт мого нового човна «Балушон» (фр. Baluchon — вузлик). Я вирішив, що ця назва дуже пасує такому судну: маленьке, легке, швидке в будівництві, без метушні й з гумором.
«Балушон» завдовжки 4 метри й завширшки 1,60 метра трохи відрізняється від «Skrowl». Вона вужча, але оснащена глибшим кілем із бульбом — своєрідною сталевою торпедою вагою 150 кг, розташованою на 90 сантиметрів нижче ватерлінії. Це має значно збільшити відновлювальний момент, якого так бракувало на «Skrowl». Завдяки такому вдосконаленню новий кораблик не повинен залишатися догори дном у разі перекидання. Усі роблять помилки, тож давайте намагатися їх не повторювати.

З того дня, як мій син покинув домашнє гніздо, я відчував гордість за нього й почуття виконаного обов’язку за себе. Відтепер я збирався займатися лише цікавими справами. У мене був довгий список справ, які треба було завершити, доки не стало надто пізно. Включно з моєю давньою мрією — кругосвітнім плаванням.
Я звільнився зі нудної роботи паперомараки в Департаменті обладнання, яку певна слабкість змусила мене виконувати набагато довше, ніж треба. Водночас, щоб поповнити свої мізерні фінанси, я організував мікробізнес із проєктування та будівництва невеликих фанерних човнів. Але, мабуть, мені бракувало хитрості й ділової хватки — прибутки виявилися несумісними з моїм бажанням якнайшвидше повернутися в море. Пошуки коштів зайняли трохи більше часу, ніж я очікував, але це можна було назвати «ціною свободи».

Навесні 2016 року, через вісім місяців після корабельної аварії «Skrowl», я взявся за будівництво «Балушон», чергуючи його з виконанням кількох замовлень. Роботу було повністю завершено восени 2018 року, але сезон уже минув, тож довелося трохи почекати.
Я вирішив вирушити з Лісабона, приблизно з тієї ж широти, де було втрачено «Skrowl», — своєрідна логічна спадкоємність із моєю попередньою подорожжю. Крім того, оскільки «Балушон» не мала реєстрації, а в мене не було обладнання, необхідного за нормами для плавання на відстані понад три милі від берега, це дало змогу уникнути адміністративних клопотів і зіткнення з завзятими французькими чиновниками з морської влади, які змусили б мене залишатися на березі.
Відтоді, як я повернувся з підібганим хвостом після злоключень зі «Skrowl», то став мішенню для шпильок, ущипливої критики й настанов у дусі «ну я ж тобі казав!». Доводилося бути якомога непомітнішим. Проте мій новий проєкт обговорювали на всіх причалах. Дехто вважав мене психом, інші сильно сумнівалися в моїх здібностях яхтсмена. Треті казали, що таке можливо, але чотириметровий човен для виходу в море не дуже розумний і що це, звісно, дивна ідея.

Я провів кілька ходових випробувань, щоб перевірити, наскільки добре човен тримається на воді й, головне, чи зможе самостійно виправитися, якщо опиниться догори дном. Потім модифікував крихітний причіп, прорізавши посередині отвір для кіля, причепив його до свого пікапа й одного прекрасного ранку навесні 2019 року залишив Бретань, вирушивши до Португалії.
Перетин Франції, Іспанії та Португалії невеликими сільськими дорогами вже сам по собі був пригодою. Мій причіп не зовсім відповідав дорожньому кодексу й не був застрахований. Крім того, барахлило зчеплення (пропустив дату техогляду пікапа), через що я з великими труднощами подолав кілька досить крутих іспанських перевалів. Я не дуже люблю водити машину, не користуюся автострадами, тож мені знадобилося майже три дні, щоб проїхати 1700 км до Лісабона.
Чому яхта така маленька?
Насамперед уточню, що я обрав подорож на міні-човні не для того, щоб змусити говорити про себе. Така думка мене лише турбувала б, і це було далеко від моїх поглядів на життя. На щастя для мене, рекорд уже було встановлено на ще меншому вітрильному човні: австралієць Серж Теста здійснив у 1980-х роках кругосвітнє плавання на яхті завдовжки 3,60 метра. Мене абсолютно не цікавила гонитва за потраплянням до книги досягнень. У кого найменший човен — це досить безглузда гра, яка не вписувалася в мій проєкт. Я просто хотів ходити під вітрилом. Однак варто звернути увагу, що корпус човна Теста за довжини 3,60 м мав бушприт, а це означає, що з точністю до кількох сантиметрів наші судна практично однакові за габаритом.

Ідея маленького човна прийшла до мене поступово — це плід кількох років роздумів, будівництва й плавання на інших яхтах різного розміру. Утім, не виключено, що справжня причина, з якої я зробив такий вибір, полягає в тому, що великі яхти будують для «великих» людей, які мають становище в суспільстві, для тих, хто воліє комфортабельний солідний дім, а не якусь шпаківню. У глибині душі, хоч мені вже за 50, я вважав себе радше хлопчаком, ніж дорослою відповідальною людиною. Задоволення, яке я отримував від своїх «іграшкових» човнів, було подібне до того, яке відчуває дитина, збираючи модель вітрильника й радіючи ідеї випробувати її на струмку чи ставку в сквері по сусідству.
Практично кожна людина, перш ніж стати власником яхти, має попрацювати й накопичити достатньо грошей, щоб дозволити собі її придбати. Але щойно ви її купите, вам доведеться постійно розв’язувати безліч технічних і фінансових проблем, що зрештою може стати дуже виснажливим. За визначенням, усе на вітрильному човні колись виходить з ладу, тож доводиться знову й знову працювати, щоб підтримувати цю кляту ламку штуку в морехідному стані. Не стану нікого повчати, але відведений нам на землі час, на мою думку, набагато краще використовувати для подорожей, а не для фінансування утримання яхти. Деяким людям подобається балувати свій човен і оснащувати його за останнім словом техніки. Цей вибір заслуговує на повагу, але він не для мене. Що менше часу ви проводите в доку чи на службі в офісі, то краще!

Я хотів мати човен простий в управлінні, дешевий і надійний (іншими словами — для лінивої людини). Оглянувши багато світових яхтенних виставок, знайти таке судно виявилося неможливо: ті, хто будує яхти, як і покупці, хочуть човни складні, дорогі й ненадійні. До зазначених особливостей слід додати швидкість і комфорт — цілком чужі мені якості, які незмірно ускладнюють і послаблюють конструкцію.
Не бажаючи потурати комусь більше, ніж самому собі, я вирішив зробити свій човен самостійно. Причому він мав бути супершвидким у будівництві, оскільки «задоволення», розтягнуте на довгі роки, мене не вабило.

1 — контейнери для продуктів; 2 — прісна вода в 5-літрових каністрах; 3 — аптечка; 4 — матеріали для ремонту; 5 — газова плитка й електроніка (смартфон, планшет, камера, трекер); 6 — захисна сумка; 7 — електричний авторульовий; 8 — внутрішня панель; 9 — зовнішня панель; 10 — інструменти; 11 — продукти
Ще одна важлива перевага міні-човна — його можна легко перевозити дорогами без потреби у важкій вантажівці. Це дасть змогу в разі потреби перетнути ділянку країни сушею, зберігати човен далеко від пристані чи верфі на випадок, якщо його доведеться залишити на березі на невизначений час. Така можливість давала більше свободи й спокою.

З погляду безпеки пригода не здавалася мені небезпечнішою, ніж виявилася насправді. Цього разу човен одразу проєктувався непотоплюваним і самовідновлюваним. У разі дуже поганої погоди, маленький і легкий, він поводиться як корок, не чинячи опору стихії. У шторм перебувати в ньому не дуже комфортно, зато в мене є всі шанси вибратися з халепи (якщо, звісно, не забути вчасно закрити люк). Також важливо, що керувати яхтою можна прямо з каюти, що позбавляло потреби працювати на палубі — основної причини нещасних випадків на вітрильних суднах.

«Балушон»: технічні подробиці
Об’єднавши всі перелічені вище фактори, після довгих годин роздумів я дійшов розуміння концепції дуже маленької океанської яхти. Але щоб ще трохи ускладнити собі життя, треба було дотриматися деяких обмежень: вкластися в бюджет до 4000 євро (сума, яку я накопичив на початку роботи) і збудувати човен за 400 годин. Такий регламент, до речі, добрий спосіб довести задумане до кінця з максимальними шансами на успіх.

Схема 4000 євро/400 годин майже спрацювала. Уже на перших випробуваннях човен добре ходив галсами, однак знадобилося ще близько сотні годин, щоб збільшити вагу кіля й внести кілька змін. А також близько 1500 євро на купівлю недорогого авторульового, двох акумуляторів, пари невеликих сонячних панелей, детектора аварійних сигналів, уживаної ручної УКХ-радіостанції та персонального маяка лиха. Зрозуміло, що в такій фінансовій ситуації не могло бути й мови про допоміжний двигун, навігаційну систему чи засоби зв’язку з сушею.

Та й у цей скромний бюджет мені вдалося вкластися лише завдяки «мисливському інстинкту». Наприклад, кіль обійшовся мені у вартість восьми болтів, якими він кріпиться до корпусу. А сам він був виготовлений із двох сталевих листів товщиною 1 см, якими я запасався кілька років тому, коли неподалік зносили фабрику. Його вагу доповнили кілька шматків свинцю, зібрані «тут і там». Те саме можна сказати про фарбу, гайки й болти, що лишилися від моїх попередніх робіт або знайдені на човнових стоянках. Плексиглас для великих ілюмінаторів замінив фанерою. Уживані люки придбав на розпродажі майже за безцінь. Близько сорока відсотків усіх витрат пішло на купівлю двох труб із вуглецевого волокна для виготовлення щогли та професійний пошив вітрила.


Не потрібно бути генієм морського інжинірингу, щоб зрозуміти: проєктування міні-човна — це не копіювання більшого судна з подальшим зменшенням розмірів. Така «екстраполяція» може дати результати, погано адаптовані до реальності. Незалежно від того, ідете ви наодинці на 10- чи 4-метровому човні — кількість прісної води, їжі й необхідного спорядження однакова. У другому випадку навіть більше, бо одразу зрозуміло, що подорож триватиме довше. У зв’язку з цим мені довелося шукати обводи корпусу, здатного нести великий для своїх розмірів вантаж, не втрачаючи при цьому швидкості. І це, звісно, напружувало мозок. Не було мети створити особливо швидкий човен, але довелося розв’язувати складне рівняння. Що довший перехід, то більше їжі й прісної води треба взяти з собою. Водночас — що більше на борту запасів, то важчий човен і повільніше він іде, а отже — перехід стає довшим… Як бачите, спроєктувати корпус для дуже маленького океанського човна не так уже й просто!
Також я хотів втілити в життя одну досить дивну теорію, яка давно крутилася в мене в голові. У конструкції корпусів гоночних і крейсерських однокорпусників за останні кілька десятиліть відбулася серйозна еволюція: будівельники яхт поступово перейшли від вузьких, важких і глибоких корпусів, що розсікають воду як ніж, до легших, мілких і плоских форм, які поводяться як ковзаюча водою ложка або рикошетуючий камінець. Ці зміни частково й викликали в останні роки неймовірне зростання ходових якостей човнів. Складність, з якою стикаються конструктори, полягає в тому, щоб поєднати необхідний об’єм корпусу з досить вузьким носом. Щоб човен не тиснув воду, коли набирає хід, і не плюхав носовою частиною по боках під час хитавиці. У випадку з маленьким човном ефект від хитавиці практично нульовий (на відміну від крену, який значно сильніший). Гостра носова частина тут не виправдана. Поведінка міні-яхти на воді має більше нагадувати поведінку саней на снігу, ніж розсікаючу хвилі гостроносу яхту. На мій погляд, майже квадратний ніс — зовсім не єресь. Він дає змогу значно збільшити вантажопідйомність і уникнути заривання в хвилях під час неконтрольованих «серфінгових заїздів» (брочинг). Такий тип носа сьогодні починає широко застосовуватися на деяких океанських гонках, особливо в класі «міні». Звісно, ці міркування дуже спрощені й гідродинаміка набагато складніша, але ці думки послужили основою для моїх рішень.


А — «Бібер-1»; Б — «Бібер-2» В — схема роботи
Тепер про вітрила. Нині більшість яхт оснащено двома більш-менш трикутними вітрилами: одне перед щоглою й одне за нею. Такий тип оснастки, що став підсумком довгої еволюції, найкраще пасує для гонок або швидких круїзів. Але він не дуже практичний для неквапливих одиночних плавань на міні-яхті. Така конструкція складається з кілометрів різних мотузок і безлічі елементів зі складними назвами: обтічники, талрепи, клівери, краспиці, штирі, штифти, шківи, оковки тощо. В одному лише закручуванні грота міститься кілька підшипників і ще купа деталей, не дуже придатних для морського середовища. Якщо в цій «композиції» щось ламається, щогла має всі шанси впасти, а це досить неприємно.
Вітрильне озброєння «Балушон» я хотів спростити до межі, щоб воно було надійним і нескладним у використанні. При цьому самоналагоджуваним і з максимально швидкою системою зменшення площі. Воно складається зі щогли з вуглеволокна, яка вільно обертається у вертикальному колодязі, що проходить через увесь човен. На дні колодязя є невеликий штир із нержавіючої сталі, що слугує точкою опори. На палубі для проходу щогли є кільце з «епоксидки», яке іноді треба змащувати. Вітрило лише одне, воно намотується на щоглу. Відсутність стакселя, а отже й стиснення щогли, усуває потребу в краспицях: щогла лише згинається, нагадуючи вудку, роблячи всю оснастку набагато гнучкішою і, отже, міцнішою, ніж звичайна. Оскільки гіка немає, під час плавання з кожного боку постійно встановлені штанги-аутригери, що допомагають розправляти вітрило шкотами.
Авторульовий. Цей пристрій, названий «Бібер», я зібрав в Індійському океані, вийшовши з Нової Каледонії. Старі акумулятори відмовилися тримати заряд, і куплений електрорульовий став непотрібним. Флюгер діє тут безпосередньо на румпель. Звісно, конструкція працює лише тоді, коли човен не надто перевантажений, іде курсом і ідеально збалансований. Рульові кінці не повинні бути надмірно тугими чи надто вільними. Спочатку налаштування досягалося багатьма спробами й помилками. Щоб усе це працювало за легкого вітру, найкраще, щоб площа флюгера дорівнювала змоченій поверхні стерна. У мене площа флюгера була вдвічі меншою, що призводило до потреби раніше рифіти вітрило й втрачати в швидкості. Також багато хто радить встановлювати на флюгер противагу (можливо, така людська природа — ускладнювати прості речі), у моєму випадку в цьому не було потреби. «Бібер-1» чудово рулив протягом майже 7000 миль між Новою Каледонією та Реюньйоном, а «Бібер-2» пройшов решту шляху до Бретані — загалом 9500 миль.

Перший етап: Лісабон — Канари, травень 2019; через Атлантику — Арресіфе (о. Лансароте) — Гваделупа, листопад 2019; Гваделупа — Панама, лютий 2020.
Другий етап: Тихий океан, Панама — Маркізи, березень 2020; Маркізи — Таїті, червень 2020; Таїті — Підвітряні о-ви; Раіатеа — Нова Каледонія, вересень 2020.
Третій етап: Індійський океан, Нова Каледонія — Реюньйон, травень–липень 2021; Реюньйон — Південна Африка, жовтень–листопад 2021; Південна Африка, листопад 2021 — січень 2022.
Четвертий етап (зворотний шлях): Кейптаун — о. Святої Єлени, січень–лютий 2022; о. Святої Єлени — Бразилія, березень 2022; Бразилія — Азорські о-ви, квітень–червень 2022; Азорські о-ви — Бретань, липень–серпень 2022.
Будучи повністю самоуком — конструктором, будівельником і штурманом в одній особі, я мав велику перевагу перед професіоналами з великим досвідом у відповідних галузях. На мене не впливали ні традиції, ні умовності, я міг використовувати будь-які прості рішення, не мучачись почуттям знецінення знань, здобутих довгою наполегливою працею. Я міг дозволити собі не влаштовувати нескінченних нарад, не злитися на себе через дрібниці й не стикатися з вічними проблемами, притаманними будь-якій командній роботі.
Для будівництва човна я обрав технологію, яка мені особливо подобається, — використання фанери, склотканини й епоксидної смоли.

«Епоксидку» можна застосовувати як високоміцний двокомпонентний клей або загустити, щоб отримати однорідну мастику для з’єднання фанерних панелей і приклеювання скловолокна до дерева. Єдине реальне обмеження: з епоксидною смолою не можна працювати за температури нижче 18°C — доведеться або опалювати майстерню взимку, або будувати човни влітку.
Ось так, маючи лише три основні матеріали, плюс лобзик, шпатель, ножиці для різання скловолокна, кухонні ваги для відмірювання клейової суміші, швейцарський ніж і трохи здорового глузду — і ви зможете збудувати суперміцну океанську яхту. Отримаєте задоволення й зазнаєте справжніх пригод!

Технічні характеристики міні-яхти «Балушон»
Довжина корпусу, м … 4,00
Довжина по ватерлінії, м … 3,77
Ширина, м … 1,63
Осадка, м … 0,90
Водотоннажність порожнем, кг … 550
Баласт (бульб/кіль), кг … 150/50
Площа вітрила, м2 … 11
Щогла (довжина/вага), м/кг … 7,3/7
Матеріал корпусу … фанера 9 мм
«Моделист-конструктор» № 10’2025, публікацію підготував Сергій АБАШКІН, ілюстрації з книги Яна КЕНЕТА
