Безпечний погріб

Незважаючи на широке застосування електричних холодильників, така споруда, як льох, не здає своїх позицій. Особливо — на селі та в приміській місцевості, де в цих, по-господарськи облаштованих, компактних сховищах з хорошою гідроізоляцією та вміло підібраною вентиляцією досі не розучилися підтримувати потрібний температурно-вологісний режим і сприятливі умови для збереження продуктів, які довго не гниють і не усихають, не втрачаючи свій неповторний смак і запах. Однак якщо раніше найбільш поширеним був окремо розташований льох, то сьогодні з метою економії площі багато хто віддає перевагу компактним сховищам овочів-фруктів і домашніх запасів, обладнаним під літньою кухнею, сараєм, гаражем…

Зокрема, я віддаю перевагу напівзаглибленій прибудові до глухої стіни будинку. Це так званий пристінний, абсолютно безпечний льох (рис.1). Його конструкція багато в чому нагадує популярний варіант прибудови-теплиці (див., наприклад, матеріал, опублікований у № 1 за 1998 р. журналу «Моделист-конструктор»). Це й не дивно: основоутворювальними частинами в обох випадках є стіна будинку та міні-котлован. Але є й суттєві відмінності.

У теплиці, як відомо, має місце парниковий ефект, що накладає свої обмеження на багато особливостей будівлі, починаючи з прозорого даху і закінчуючи профілем траншеї. Обігрів же пристінного льоху здійснюється, в основному, за рахунок ґрунтового (глибинного) тепла, накопиченого поверхневими шарами землі в літній період (акумуляція ґрунтом сонячної енергії) з додаванням теплової добавки, одержуваної від стіни самого будинку. Температура в такому сховищі підтримується стабільною, оскільки теплопровідність ґрунту і стіни мала. Узимку з ґрунту в льох надходить тепло, а навесні та влітку — холод, бо ґрунт у цей час має нижчу температуру, ніж навколишнє зовнішнє повітря.

Додаткові стінки рекомендованого мною льоху викладають із червоної, добре випаленої глиняної цегли на цементно-піщаному розчині. Утім, тут можуть бути використані монолітний бетон і плитняк. Стінки штукатурять цементним розчином, а із зовнішнього боку їх гідроізолюють обмазкою — гарячим бітумом у два шари.

Підлога має бути цементною, товщиною 50 мм, з укладанням на ущільнений щебінь. Перекриття — із товстого горбиля з притесаними крайками, по якому укладають шар м’ятої глини, а потім руберойд у два шари. Використання лісоматеріалу з тріщинами та торцевими розколами, що свідчать про зниження його міцності, не допускається.

Не можна також застосовувати матеріал, що був у вжитку (від розбирання старих будинків, навіть таких, що здаються на вигляд досить міцними), бо ця деревина зазвичай заражена спорами грибків. З цієї ж причини не слід пускати в діло лісоматеріал, що довгий час (три роки і більше) пролежав під відкритим небом, а також сухостій, який зазвичай буває ослаблений жуками-деревоточцями і менш міцний у вологому середовищі. У будь-якому разі рекомендую деревину, обрану для будівництва льоху, обробити розчином антисептика.

До спорудження льоху найкраще братися в середині літа, коли рівень ґрунтових вод найнижчий. Звісно ж, перед початком роботи необхідно заготовити весь потрібний будівельний матеріал, щоб згодом не допускати перерв у роботі. На вибраному місці треба буде зняти рослинний шар, а потім зробити земляну виїмку на 500 мм і більше (глибина залежить від рівня стояння ґрунтових вод). Виїмка покращить обігрів льоху ґрунтовим теплом. Вибраний ґрунт може бути використаний для зовнішнього обвалування льоху.

Подальша технологія багато в чому традиційна. Основу земляної виїмки трамбують і на 70 — 100 мм засипають (із подальшим ущільненням) крупнозернистим піском, дрібним гравієм, просіяним цегляним щебенем, керамзитом тощо. Така підбивка надійно захистить льох від вогкості. По дренувальному матеріалу укладають міні-фундамент, на якому акуратно зводять (не забуваючи про гідроізоляцію!) три стінки з червоної цегли.

Обвалування — сухою землею або торфом із посівом трави. Навколо льоху на відстані 1 — 1,8 м влаштовують водовідвідну канавку.

Висота льоху до перекриття — 1,8 м. Усередині з одного боку від проходу розміщують решітчасті закроми, підняті на 100 мм над підлогою, з іншого (на відстані 500 — 600 мм по висоті) — полиці. Закроми роблять висотою близько 1 м із решітчастою підлогою для вентиляції.

Щоб уникнути промерзання льоху на випадок сильних морозів перекриття додатково утеплюють. Навколо льоху влаштовують водовідвідну канавку глибиною близько 300 мм, яку можна навіть заповнити дренувальним матеріалом: каменем, цегляним боєм, щебенем або хмизом із очищених від кори гілок.

Весь льох обваловують землею і засівають травою або обкладають дерном. Це сприяє збереженню постійної температури всередині льоху. Більше того, сам пагорб льоху часто використовують для посадки декоративних рослин.

Як писав видатний російський учений і агроном Андрій Тимофійович Болотов (1738 — 1833 рр.), добротний льох «потрібен до того сухий і досить просторий, щоб у ньому не було душно, але прохолодного вітру (наскрізняка) не повинно бути, бо він овочі висушує. Якщо ж він, навпаки, глухий (із застійним, непровітрюваним повітрям) і сирий, то овочі гниють».

Звісно ж, для підтримання нормального температурно-вологісного режиму в льоху має бути досить хороша припливно-витяжна вентиляція. При цьому добре встановлювати дві труби — витяжну і припливну, які для кращого повітрообміну розташовують у двох рівнях і, за можливості, у різних місцях, щоб уникнути підсмоктування свіжого повітря.

Витяжну трубу розміщують угорі, під самою стелею, а припливну — унизу і на висоті 500 — 600 мм від підлоги. Переміщення повітря по них відбувається за рахунок різниці питомої ваги холодного зовнішнього і теплого внутрішнього повітря, тому така система вентиляції називається природною. Застосування більшої кількості витяжних труб малого перерізу небажане, особливо в північних районах.

Крім того, завжди є додатковий приплив зовнішнього повітря через щілини і негерметичну навіску дверей. Швидкість руху повітря тим більша, чим вища різниця температур у льоху і зовні. Труби роблять із товстих (30 — 40 мм), добре підігнаних і щільно збитих дощок, забезпечують їх засувками (клапанами) і заслінками для регулювання повітрообміну та температурно-вологісного режиму.

Для невеликого льоху можна обмежитися однією двоканальною вентиляційною трубою (з вітроуловлюванням), для чого її розділяють по вертикалі на два канали. По одному каналу повітря надходить у пристінне сховище, а по іншому виштовхується назовні. Для кожного каналу можна зробити самостійну засувку.

У льоху корисно повісити термометр, щоб точно фіксувати температуру. Але ще краще встановити психрометр, який дозволяє вимірювати температуру і визначати відносну вологість повітря — дуже важливу характеристику його стану. Наприклад, оптимальна температура зберігання картоплі від +2 до +5°C при відносній вологості повітря 85 — 95%.

При зниженій відносній вологості картопля (як, утім, і закладені на зберігання коренеплоди) підсихає. Навпаки, занадто висока вологість може призвести до утворення конденсаційної води, що в поєднанні з підвищеною температурою створює сприятливі умови для розвитку гнилей і передчасного проростання бульб.

Психрометр легко зробити самому: два спиртових термометри закріплюють поруч на спільній підставці. Кульку одного з них щільно обгортають тонкою тканиною — батистом або марлею, змоченою у воді (краще дистильованій); кулька іншого має бути сухою. Показання змоченого термометра будуть помітно нижчими, ніж сухого, бо волога з поверхні кульки безперервно випаровується і на це витрачається тепло.

За різницею значень сухого і змоченого термометрів за допомогою спеціальної таблиці (див. названу вище публікацію) визначають абсолютну і відносну вологість і точку роси. У виняткових випадках (наприклад, коли в новому льоху психрометр ще не встановлений) перший час можна визначати гранично допустиму вологість повітря «на око». Зокрема, не можна не помітити, що при надмірній сирості стіни і стеля (перекриття) стають мокрими, покриваються краплями води і пліснявою, а верхній шар картоплі зволожується. Відчувається запах затхлості. А це означає, що час терміново вживати відповідних заходів!

І ще. У льохах рекомендується користуватися не ртутними, а спиртовими термометрами, щоб не допустити небезпечного отруєння, якщо через необережність скляна колба «ртутника» раптом розіб’ється. Необхідно пам’ятати, що пари ртуті є найсильнішою отрутою і мають здатність накопичуватися в організмі людини.

Тепер про освітлення та електропроводку. Не слід забувати, що всі підвали і льохи для зберігання овочів є потенційно небезпечними приміщеннями з точки зору спеціалістів електронагляду. Земляні та бетонні підлоги, сирі стіни, підвищена вологість повітря не дають права застосовувати для проводки безпосередньо побутову електромережу. Щоб уникнути ураження електричним струмом необхідний трансформатор, що знижує напругу щонайменше до 36 В.

За відсутності спеціального трансформатора для цієї мети без жодної переробки підійде, наприклад, «силовий» ТВС-180-2 від старого лампового телевізора УНТ-47/50. Обмотки у такого перетворювача напруги розподілені порівну на двох котушках, що розташовуються на магнітопроводі (рис. 2).

Обидві первинні (мережеві) обмотки з’єднуються послідовно, а між ними і вторинними розміщуються заземлювані екрани (латунні захисні прокладки). У разі пробою «фази» мережевої напруги на заземлений екран згоряє лише плавкий запобіжник FU1. На знижувальні обмотки в такому разі висока напруга не проходить, що повністю відповідає вимогам техніки безпеки.

Висновки обмоток нашого базового трансформатора припаяні до пелюсток із відповідною нумерацією (на одній котушці номери без штрихів, а на іншій — зі штрихами). При певних комбінаціях з’єднань можна отримати, наприклад, 36-вольтну напругу для штатного електроосвітлення льоху (скажімо, для 60-ватної лампи розжарювання), і 12-вольтну — для «переноски».

Зняти «силовий» зі старого УНТ-47/50 досить просто. Треба лише на металевому шасі лампового телевізора відкрутити чотири кріпильні гвинти, відпаяти різнокольорові проводи, що відходили від висновків трансформатора, а потім припаяти їх згідно з новою схемою розводки, прийнятою вами. У фазовий провід кола мережевої обмотки потрібно ще ввести двоамперний плавкий запобіжник і вимикач.

Трансформатор бажано закріпити на електричному щитку, закрити заземленим кожухом, з’єднавши при цьому з клемою «Земля» і магнітопровід, і електростатичні обмотки. Не можна встановлювати трансформатор безпосередньо в самому льоху.

Електророзводка в льоху виконується відкритим способом, на роликах або якорях з ізоляторами. При цьому використовується провід із мідними жилами і подвійною гумовою ізоляцією в оплітці з бавовняної пряжі, просоченої протигнильним складом. Найбільш придатними для цієї мети вважаються ПР і ПРГ, у порядку винятку допускається застосування проводу марки АПР.

Електролампочки обладнуються скляними захисними ковпаками, із застосуванням вологозахисної арматури. Вимикачі розміщуються зовні, біля входу в льох, на висоті 1,5 м. Встановлення штепсельних розеток у льохах і підвалах забороняється. Ну а введення електропроводки в льох виконують так, щоб на них не накопичувалася волога.

Урожай закладають у чисті та продезінфіковані сховища, тому і наш льох слід щорічно (звісно — до закладки!) мити, провітрювати і дезінфікувати. Найбільш доступним способом дезінфекції є побілка вапном (1 відро вапняного тіста на 5 — 6 відер води) з додаванням у розчин 10-відсоткового мідного або залізного купоросу (1 кг попередньо розчинених у теплій воді кристалів на 1 відро побілочного складу). Важкодоступні місця обприскують гумовою грушею. Як дезінфікувальний засіб можна застосовувати і міцний розчин марганцевокислого калію, а також «папіросний» відвар (50 г сухої махорки або тютюнового пилу на 1 літр води).

Крім того, для дезінфекції льох щорічно можна окурювати сіркою, насипаючи її на гарячу сковорідку або лист із розпеченим деревним вугіллям із розрахунку: 30 — 60 г на 1 м3 об’єму приміщення. Двері при цьому щільно закривають, щілини замазують глиняним тістом, для герметизації люка (якщо такий є) можна використати ватний тюф’як або стару ковдру. Через 1 — 2 доби льох провітрюють.

Інколи санітарні правила змушують іти і на більш рішучі заходи. Усі уражені місця тоді вирубують або випилюють. Видалену деревину негайно спалюють, але не в печі і не на ділянці, щоб не сприяти рознесенню інфекції. Потім у радіусі 1 м від осередку пошкодження видаляють і спалюють деревину, яка на вигляд здається здоровою. Решту (здорову) деревину піддають ретельному антисептуванню одним із дієвих розчинів. Більше того, усі тимчасові фундаменти стін і цоколів у місцях прилягання до них балок, кронштейнів і перекриттів, уражених грибковою інфекцією, випалюють паяльною лампою або газовим пальником (при суворому дотриманні правил пожежної безпеки!) на глибину 10 — 20 мм. Земляну підлогу посипають тонким (1 см) шаром вапна-пушонки.

Для знищення комах, що нерідко потрапляють у льох із овочами, які закладають на зберігання, а також для боротьби з пліснявою і гнильними грибками можуть бути використані пари, що утворюються при гасінні хлорного вапна. На кожні 10 м3 об’єму льоху беруть 2 — 3 кг негашеного грудкового вапна, засипають його в бак або іншу ємність, потім заливають водою і швидко виходять із льоху. Двері та люк (якщо такий у конструкції цього сховища є) при цьому ретельно закривають, іноді навіть обмазують глиною для забезпечення герметичності. Льох залишають закритим на 1 — 2 доби, після чого його ретельно провітрюють. Таку обробку льоху слід проводити 2 — 3 рази з інтервалом в 1 тиждень, щоб не дати комахам і грибкам відновити життєздатність.

Використовувати для дезінфекції та дезінсекції розчин хлорного вапна, концентрація у якого — понад 40%, не рекомендується, бо це загрожує набуттям продуктами специфічного присмаку. Однак обробка висококонцентрованими розчинами дозволяється, якщо в льоху зберігатиметься лише насіннєвий матеріал.

«Моделіст-конструктор» № 6’2011, М. ПОВАЛЯЄВ