Скільки таємничості пов’язано з цією незвичайною машиною! Журналісти називали її не інакше, як «безіменний автомобіль». І це зрозуміло — конструктори не поспішали відкривати свої задуми, говорити про свої пошуки, вдалі знахідки доти, доки не викристалізується реальне принципове рішення. На вулицях чи дорогах нерідко можна зустріти машини без заводської марки, незвичних форм. На бампері чи вітровому склі написи: «проба», «випробування». Останнім часом серед безіменних можна було зустріти машину, яка порушила традицію. Вона має ім’я – “Максі”. Позаду сотні кілометрів доріг, випробування на полігоні НАМІ. І ось маленький привабливий «вагончик» побачили нарешті представники преси. Машина стоїть поряд із «Волгою». Варто так близько від неї, що водій не зміг би вийти з кузова, якби автомобіль був звичайний. Але “Максі” – незвичайний. Зсунуті назад двері, і випробувач легко вийшов із салону. Мимоволі порівнюємо «Максі» з «Запорожцем» моделі 965, що стоїть поруч. Габарити майже ті ж, а пасажирський салон набагато більше.
Перш ніж продовжити розповідь про цю машину, варто нагадати про головну проблему, що хвилює автомобільний світ, — проблему так званого міського автомобіля. З кожним роком автомобілів стає дедалі більше. Мільйони п’яти- та шестимісних «сімейних» машин захаращують вулиці та дороги. Цим і викликане прагнення автобудівників створювати найбільш раціональні конструкції невеликих автомобілів.
Добре відомо, що є лише два реальні шляхи при створенні таких машин. Конструктор може вибрати компонування автомобіля з переднім розташуванням двигуна та приводом на передні колеса або віддати перевагу машині із заднім розташуванням двигуна та приводом на задні колеса. Передньопривідні автомобілі дещо складніші, вони більш вимогливі до догляду та якості мастил. Але вони зручні, допускають створення різних модифікацій і тому дуже поширені у Європі. Прихильників задньомоторних машин приваблює ефективніше використання потужності, простота конструкції та технічного обслуговування.
Конструктори Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики обрали другий варіант. Назва «Максі» (на противагу популярному англійському автомобілю «Міні», створеному конструктором Айсігонісом) символізує прагнення авторів проекту досягти максимального використання простору кузова, обтічної форми та великих зручностей при малих габаритах та вазі автомобіля. Найбільшого ефекту можна було досягти поєднанням задньомоторного компонування з вагонним. “Максі” продовжує традиції своїх попередників – автомобілів “Чита”, “Білка”, нового таксі ВНДІТЕ і зарубіжних машин “Сігма-Пінінфаріна”, “Селена” італійської фірми ГІА та ін.
1 – щиток приладів; 2 – верхній торсіон; 3 – силовий профіль; 4 – нижній торсіон; 5 – поворотна стійка важеля передньої підвіски; 6 – поворотний кривошип; 7 – бензобак; 8 – задня підвіска; 9 – двигун.
Макетний зразок «Максі» створений для перевірки та показу нових принципів та не призначений для серійного виробництва. Все ж таки він дозволяє уточнити наступну технічну характеристику автомобіля: число місць – 4; габарити – 3330X1510X1320 мм; база – 2023 мм; суха вага – 600÷650 кг; потужність двигуна – 30 л. с.; швидкість – до 120 км/год; витрата палива – близько 6,5 літра на 100 км; радіус повороту – 4÷4,5 м.
Як же вдалося конструкторам досягти таких показників? Ось що розповів про нову машину один із авторів проекту, художник-конструктор ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ АРАМОВ:
– Відсутність виступаючого капота і звичайного багажника визначає деякі корінні особливості компонування . Передні сидіння просунуті вперед. Цим отримано виграш у корисному обсязі кузова порівняно із «Запорожцем» моделі 965. Невеликий багажник попереду, щоправда, зник. Натомість вдалося отримати достатній простір, що дозволяє за необхідності перевозити до 0,6 м3 багажу. Воно досягнуто за рахунок пересування заднього сидіння вперед та подовження даху.
Одна з головних особливостей конструкції – встановлення передніх сидінь на поворотних кривошипах. Зручність посадки в автомобіль, виходу з нього водія або його сусіда обумовлюється наявністю цього кривошипа, який дає змогу повертати сидіння навколо осі до дверей.
Свобода входу та виходу пасажирів, що сидять на задньому сидінні, забезпечується відповідним розміром дверей. Такі двері, відчиняючись на петлях, займали б дуже багато місця і створювали б небезпеку для оточуючих. Тому вони виконані зсувними. Нижні частини ковзають на виносних роликових опорах.
Сидіння мають полегшену «анатомічну» форму. Задні можуть окремо або разом розкладатись, утворюючи додаткові майданчики для багажу. Якщо повернути передні сидіння, можна обладнати спальні місця.
Заднє скло відкидається на петлях вгору для зручності доступу до багажника та двигуна. Силовий агрегат та задня підвіска взяті без змін від «Запорожця». Передня підвіска «Запорожця» з двома торсіонами, що розташовані один над одним, створювала б перешкоду для ніг і педалей. Тому верхній торсіон довелося розташувати вище, з’єднавши його з нижнім торсіоном силовими профілями, що обгинають внутрішню панель кузова; кінці важелів підвіски з’єднані поворотними стійками, на які діють тяги також перенесеної вгору рульової трапеції.
На автомобілі “Максі” застосовані колеса з розміром шин 5,20-10″ (як на автомобілі БМК “Міні”).
Форму кузова «Максі» характеризують сильно скошена і заокруглена в плані передня його частина і круто зрізана задня частина. За сучасними уявленнями аеродинаміки така форма за обтічністю та стійкістю близька до оптимальної.
Найхарактерніший елемент архітектурної композиції «Максі» — широкі задні стійки у вигляді літакових кілів, з’єднані мостиком, що кілька виступає над дахом. Цей місток – не лише елемент композиції. Маючи підвищену міцність (має подвійні стінки), він може захистити кузов від руйнування при перекиданні. По передній кромці містка та стійок розташовані отвори повітрозабірників. Бічні – подають повітря до двигуна, верхній – перепускає повітря з даху на заднє скло, тим самим захищаючи його від попадання бруду.
Конструктори продовжують пошук. Яким буде серійний зразок, покаже час. А нас «Максі» приваблює насамперед тим, що його схема може бути корисною конструкторам саморобних автомобілів. Таку машину можна зробити ще більш ємною та зручною, застосувавши двигун нижчий, ніж МеМЗ-965 /«Запорожець»/. Найкращих результатів можна досягти, взявши за основу опозитний двигун мотоциклів М-62, М-72 або К-750 та попрацювавши над скороченням його висоти. Можна створити також агрегат із двох двигунів типу ІЖ-56, ІЖ-Ю або «Ява-350» подібно до того, як це зроблено на саморобному автомобілі «Магна-1», що демонструвався в 1967 році на ВДНГ. Звичайно, в обох випадках ретельного доопрацювання вимагатиме система примусового охолодження. Застосувавши такий агрегат, можна отримати низьку рівну підлогу в багажному відділенні. Доведеться також ретельно продумати шумо- та теплоізоляцію між двигуном та салоном. Удосконалення передньої підвіски дозволить зробити ще просторішим переднє відділення кузова.
“Максі” – це поєднання максимально корисного об’єму кузова і великих зручностей при малих розмірах і вазі автомобіля. Машина займає дуже мало місця на стоянці завдяки зсувним дверям.
Компонування та форму кузова «Максі» можна рекомендувати моделістам. Вагонне компонування та просторий пасажирський салон при малих габаритах моделі дозволять легко розмістити апаратуру радіокерування. Можна також виготовити модель-копію “Максі” з компресійним або гартильним двигуном.
В. МАСІК