Багато родин сьогодні живуть у багатоповерхівках і користуються побутовими пральними машинами. Кожен, хто підключав таку машину (до електрощитка та сантехнічних комунікацій), знає, наскільки важливі обидві ці операції. Зокрема, при неякісному підключенні зливного патрубка до фанівих труб квартирної системи може статися протікання води, яке не тільки зіпсує настрій і інтер’єр, але й призведе до суттєвих витрат на компенсацію ремонту сусідам знизу. Навіть при якісному підключенні хомути, що стягують гофри, і патрубки зливних шлангів пральної машини рекомендується час від часу перевіряти на герметичність і при потребі підтягувати.
Крім того, протікання можуть виникати й в інших випадках, наприклад, зверху (через дефекти в роботі будівельників), якщо квартира розташована на останньому поверсі, або через застарілі й ті, що відпрацювали «всі терміни», штатні сантехнічні комунікації (труби, патрубки, зливні горловини раковин тощо). Усі ці випадки також загрожують затопленням сусідів знизу, з усіма витікаючими наслідками.
Щоб уникнути подібних неприємностей, рекомендую простий пристрій — сигналізатор протікання з регулюванням чутливості у широких межах і звуковим індикатором. При встановленні максимальної чутливості прилад реагує навіть на підвищену вологість повітря навколо датчика. Звукова сигналізація пристрою забезпечує переривчастий і гучний сигнал приблизно 40 дБ у разі виникнення небезпечної ситуації.
Пристрій зібраний на мікросхемі К561ТЛ1 (у схемі використовується лише один її елемент). Ця багатофункціональна мікросхема популярна серед радіоаматорів і має низку переваг у порівнянні з іншими мікросхемами серії К561. До складу К561ТЛ1 входять чотири однотипні елементи І (з інверсією) з передавальною характеристикою тригера Шмітта. Передавальна характеристика кожного елемента має два пороги — спрацювання й відпускання. Різниця між Uспр і Uвід — це напруга гістерезису, яка у цьому випадку пропорційна напрузі живлення. Завдяки високій чутливості елементів мікросхеми К561ТЛ1 вдалося створити вузол, що реагує на незначну зміну напруги на вході.
Між входом елемента DD1.1 і «+» живлення підключено змінний резистор R1, який регулює чутливість пристрою. При верхньому (за схемою) положенні повзунка R1 чутливість вузла мінімальна. Як видно зі схеми — нічого складного в ній немає, і її зміг би зібрати, мабуть, будь-який школяр.
Другим за значущістю елементом у схемі є датчик вологості. Він конструктивно виконаний із датчика обертання електродвигуна НГМД (накопичувача на гнучких магнітних дисках) типу МС-5301, які зараз є анахронізмом, але колись були дуже популярні серед тих радіоаматорів, що захоплювалися самостійним складанням персональних комп’ютерів типу «Радіо-86РК», «Спектрум» та інших. Електродвигун дисководу акуратно розбирається, і з нього вилучається датчик обертання (фото 1).
На фотографії добре видно, що замкнені провідники-доріжки, розташовані у формі лабіринту, розрізані скальпелем в одному місці. Це зроблено для розмикання короткозамкнутого ланцюга датчика. Електричні провідники акуратно припаюються до штатних контактів (добре видно на малюнку) гнучким дротом МГТФ-0,6. Пристрій і датчик з’єднуються електропроводами довжиною до трьох метрів (більша довжина не перевірялась) — це може бути вита пара з тих самих проводів МГТФ, телефонний провід або гнучкі електричні багатожильні дроти. Безпосередньо до датчика потрібно припаювати тільки гнучкий дріт МГТФ (або аналогічний), щоб не спровокувати відшарування доріжок на металевій основі датчика. Далі цей дріт може бути з’єднаний (наприклад, через клемник) з проводами іншої гнучкості та перерізу. На іншому кінці (біля корпусу пристрою) ці дроти підключаються до роз’єму типу В2В-ХН-А або аналогічного.
Перед використанням із датчика дрібнозернистим наждачним папером знімають невеликий шар лаку, що покриває струмопровідні доріжки на його поверхні.
Поки навколо датчика сухо, на вході елемента DD1.1 високий рівень напруги. На виході елемента (вивід 3 DD1.1) — низький рівень, і сигналізація вимкнена. При невеликій вологості, а тим більше при потраплянні крапель води на датчик, напруга на вході елемента зменшується, і завдяки передавальній характеристиці тригера Шмітта внутрішній стан стрибком змінюється на протилежний — на виводі 3 мікросхеми DD1.1 з’являється високий рівень. У цей момент транзистор VT1 (КТ605БМ) відкривається, і через капсуль НА1 проходить струм — вмикається звукова сигналізація.
Недоліком пристрою є певна інертність вимкнення сигналізації, пов’язана з висиханням датчика. Проте для цього передбачено рішення — при виявленні протікання і його локалізації пристрій примусово вимикається тумблером SB1.
Якщо цього не зробити, пристрій вимкне сигналізацію й автоматично перейде в режим очікування тільки після висихання датчика.
Мікросхеми цього типу є малопотужними, і вихідний струм кожного елемента не перевищує кількох мА. Тому до виходу елемента DD1.1 підключено підсилювач струму на транзисторі VT1. У колекторному колі цього транзистора включено звуковий капсуль із вбудованим переривчастим генератором НЧ типу KPI-4332-12, який можна купити в магазинах радіотоварів, простіше кажучи, за 20 гривень. Елементи пристрою монтуються у будь-якому компактному корпусі. В авторському варіанті використовується корпус від акваріумного повітряного компресора. Провідники живлення можна з’єднувати через роз’єм Х2 (наприклад, від батарейки типу 6F22 «Крона») або виводити через штатний отвір збоку корпусу пристрою, як видно на фото 2.
Пристрій не потребує налаштування й починає працювати одразу після подачі живлення. Датчик розміщують на підлозі у важкодоступному місці під трубами (де його не видно) контактною площадкою догори, при потребі фіксують дроти ізоляційною стрічкою до підлоги. Перед першим увімкненням повзунок змінного резистора R1 встановлюють у середнє положення.
Для перевірки працездатності пристрою на відстані 0,5–1 м від датчика розпилюють вологу з ємності для прасування (або іншої з розпилювачем). Цього повинно бути достатньо, щоб увімкнулась звукова сигналізація.
Як джерело живлення застосовується промисловий блок ПУ-1М. Вихідна напруга — 9 В або 6 В. Для цього на корпусі блока є відповідний перемикач. Джерело живлення з трансформаторною розв’язкою — від мережі змінного струму. Максимальний струм навантаження — 150 мА. Крім цього джерела живлення можна застосовувати будь-яке інше (у тому числі нестабілізоване) з вихідною напругою в межах 7–12 В.
При підключенні звукового капсуля з вбудованим генератором потрібно дотримуватись полярності.
Мікросхему К561ТЛ1 можна замінити на К564ТЛ1, CD4093B. Змінний резистор R1 — типу СПО-1 або аналогічний, бажано з лінійною характеристикою. Постійні резистори — типу МЛТ-0,25. Транзистор VT1 — КТ-605БМ, КТ603, КТ608, КТ801, КТ815, КТ972, 2SC1573, 2N4927 та аналогічні. Звуковий капсуль — будь-який із вбудованим генератором, розрахований на постійну напругу 5–15 В і струм до 100 мА. Наприклад, FXP-1212, FMQ-2015B — у цих випадках звук буде не переривчастий, а монотонний. Оксидний конденсатор С1 згладжує пульсації напруги. Вимикач SB1 — штатний, розміщений у корпусі компресора. Можна застосувати й будь-який інший мініатюрний тумблер, наприклад, MTS-1.
Індикаторний світлодіод HL1 АЛ307БМ підключений постійно — він сигналізує про працездатність пристрою, що перебуває в режимі очікування. Замість вказаного на схемі можна використати будь-який інший світлодіод зі струмом до 20 мА, наприклад, ARL-5013URC-B.
Очевидно, що розглянутий датчик знайдеться не в кожного радіоаматора, тому його можна замінити на саморобний, наприклад, такої конструкції. З’єднувальні дроти припаюються до двох металевих спиць. Спиці розташовуються паралельно одна до одної на підлозі на відстані 0,5–1 см (у районі очікуваної протікання) і закріплюються до підлоги звичайним лейкопластирем. Матеріал підлоги допускається будь-який.
Крім того, конструкція датчика може бути найрізноманітнішою. Визначальне значення в цьому пристрої має висока чутливість мікросхеми до навіть незначної зміни опору між контактами Х1.
А. КАШКАРОВ