Автомобілісти знають, що з машинами трапляються такі несправності, коли буксирувати їх на тросі заборонено (при відмові рульового керування, гальмівної системи) або неможливо (при деяких пошкодженнях трансмісії та ходової частини).
Для таких випадків я виготовив буксирувальний візок. Неисправний автомобіль завантажується на нього частково — закочується лише передній або задній міст. На візку можна розмістити будь-який легковий автомобіль і транспортувати його зі швидкістю до 30 км/год.
Рама візка прямокутна з габаритами 700×600 мм. Її поздовжні балки (лонжерони) і «промені» трикутного дишла я виконав із сталевого швелера № 6,5 розмірами 65x36x4,4 мм з паралельними внутрішніми гранями полиць. Місця з’єднання цих деталей зверху і знизу підсилив привареними накладками товщиною 6 мм. Поперечини рами (траверси) — із швелера № 5 (вони входять між полицями лонжеронів). У місці сходження «променів» дишла до них з торця приварив сталеву 10‑мм пластину розмірами 70×70 мм з центральним отвором діаметром 28 мм під стрижень серьги тягово-зчіпного пристрою.
Зчіпку у формі серьги обрав тому, що за правилами дорожнього руху як буксирувальник може використовуватися лише транспортний засіб, що має вантажопідйомність щонайменше у 1,5 раза більшу, ніж у буксированого автомобіля. А такі машини зазвичай обладнані фаркопом або спеціальною проушиною.
Стрижень і серьгу зробив з одного відрізка сталевого прутка діаметром 27 мм і довжиною близько 550 мм. Один кінець стрижня проточив до діаметра 24 мм на довжині 40 мм і нарізав тут відповідну різьбу. Інший кінець наполовину розігрів у горні, на оправці діаметром 65 мм зігнув у кільце і приварив. Впритул до кільця на стрижень надів і приварив сталеву шайбу товщиною 10 мм із зовнішнім діаметром 50 мм.
1 — серьга зі стрижнем (сталь, пруток Ø27); 2 — передня накладка (сталь, лист s10); 3 — упорна накладка (сталь, лист s10); 4 — пружина (Ø44×8, L70); 5 — корончата гайка М24; 6 — лебідка (і = 40); 7 — дишло (швелер № 6,5); 8 — лонжерон рами (швелер № 6,5); 9 — поперечні стійки (швелер № 12); 10 — круг (сталь, лист s6); 11 — поворотний пристрій (розбірний обід колеса автомобіля ЗІЛ‑130); 12 — поворотний майданчик (сталь, лист s6); 13 — трапик (швелер № 12, L1500, 2 шт.); 14 — траверса (швелер №5, 2 шт.); 15 — стрем’янка від ресори автомобіля «Москвич‑412», 2 шт.); 16 — вісь із колесною парою; 17 — верхній майданчик (сталь, лист s6); 18 — внутрішній обмежувач (сталь, пруток Ø20, 2 шт.); 19 — зовнішній обмежувач (сталь, кутник 50×50, 2 шт.); 20 — ложемент (сталь, лист s6, 2 шт.); 21 — з’єднувальний штир (сталь, пруток Ø24, 2 шт.); 22 — петлі шарнірів (сталь, труба 34×4, 4 шт.); 23,24 — задня і передня балки (швелер № 6,5); 25 — обруч («підшипник ковзання»)
Тягово-зчіпний пристрій — амортизуючий. Він оснащений демпфувальним вузлом з нормально розтягнутою пружиною внутрішнім діаметром 28 мм, навитою з 8‑мм дроту. Пружина на стрижні злегка затиснута між привареною зсередини до швелерам дишла упорною пластиною та обмежувальною шайбою із зашплінтованою гайкою М24. Упорну пластину попередньо виготовив за картонним шаблоном, вирізаним за місцем.
По боках передньої частини дишла приварив скоби для страхувальних ланцюгів, а зверху — сталеву плиту з отворами для кріплення лебідки.
До лонжеронів через просвердлені в їхніх полицях отвори прикріпив стрем’янками від ресор автомобіля «Москвич» трубчасту вісь довжиною близько 1 м з колесною парою. Щоб уникнути деформації осі, підклав під лонжерони на вісь сталеві пластинки і прихопив їх зварюванням до стрем’янок. Поруч із ними приварив також обмежувачі для запобігання бічному зміщенню осі.
Спочатку на візок я встановив списані колеса від вертольота — вони підійшли як ніколи краще, але згодом, на жаль, були втрачені. Довелося пристосувати колеса від сільськогосподарського лущильника, хоча це значно збільшило висоту візка через великий діаметр шин.
На рамі змонтував вантажну платформу, що складається з поворотного пристрою і двох поперечних консольних балок з ложементами між ними для коліс буксированого автомобіля.
Монтаж платформи довелося почати з установлення на раму пари високих поперечних підкладок із швелера № 12, які збільшували висоту завантаження автомобіля. Це було небажано, але необхідно для забезпечення повороту платформи, щоб ложементи не зачіпали колеса візка.
Поворотний пристрій я зробив із розбірного обода колеса автомобіля ЗІЛ‑130 (обід складався з бортового кільця і розрізного клинового кільця-полиці). Для цього встановив кільце-полицю горизонтально на невисоких підкладках гострою кромкою вгору, злегка розширивши розріз, і накинув на нього бортове кільце. Із сталевого гладкого стрижня діаметром 10 мм зігнув обруч («підшипник ковзання») і приварив його суцільним швом до полиці. Гостру кромку полиці, що виступала над обручем, видалив газовим різаком. Потім зі сталевого листа товщиною 6 мм вирізав круг за зовнішнім діаметром обруча і з’єднав їх зварюванням по всій довжині кола. Перевернувши вузол, установив круг на поперечини і також приварив. Зверху до бортового кільця приварив і поворотний майданчик розмірами 620×620 мм, виготовлений із такого ж 6‑мм сталевого листа. (Тертя поверхні поворотного пристрою надалі, перед кожним буксируванням, змащував відпрацьованим машинним маслом.)
На поворотному майданчику змонтував дві поперечні консольні балки довжиною по 1800 мм із швелера № 6,5 (цей розмір включає в себе відстань між зовнішніми боковинами шин коліс автомобіля «Волга»). Задню балку встановив полицями вниз, щоб зменшити висоту завантаження несправної машини, а передню — на бік, на полицю. Відстань між балками «у світлі» — 480 мм. Їхні кінці з’єднав відрізками кутника 50×50 мм, які виконують роль зовнішніх обмежувачів. Внутрішні обмежувачі — із сталевого 20‑мм прутка, відстань між ними така, щоб могли розміститися передні колеса «Запорожця».
Між зовнішніми і внутрішніми обмежувачами вварив ложементи з 6‑мм сталевого листа, попередньо вигнувши їх на вальцях за зовнішнім діаметром шин «Волги».
Для завантаження несправного автомобіля на візок виготовив із швелера № 12 два трапики довжиною по 1500 мм (експлуатація показала, що краще зробити їх із швелера № 16 або навіть № 18 і встановлювати полицями вгору, використовуючи як жолоби для коліс). Задні кінці трапиків зрізав «під ус», а передні шарнірно приєднав до швелера вантажної платформи. Петлі шарнірів — з відрізків труби діаметром 34×4 мм. Штирі шарнірів — із сталевого прутка діаметром 24 мм. Один їхній кінець загнутий і служить рукояткою-обмежувачем, інший просвердлений під шплінт. Трапик можна рухати по штирю в межах ширини ложемента, підганяючи під колію коліс несправного автомобіля. При транспортуванні візка трапики кріпляться болтами на «променях» дишла, для чого і в тих, і в інших просвердлені відповідні отвори.
Щоб підняти несправну машину на візок, на дишло встановив лебідку від панеловоза з передаточним відношенням 40:1. Трос у лебідки сталевий діаметром 10 мм і довжиною 5 м з гаком на кінці. Під час транспортування гак залишаю в зачепленні (для страховки), злегка послабивши трос.
«Моделіст‑конструктор» № 10’2001, В. Баранов, м. Новосибірськ
Мотоцикл і автомобіль — машини різні. Насамперед за рівнем комфорту. А чи не можна поєднати переваги двоколісного транспорту з зручністю легковушки? Виявляється, можна. І такі двоколісні машини — авторолери або мотомобілі — іноді зустрічаються на вулицях. Одну з конструкцій пропонуємо зробити самостійно.
Цей транспортний засіб являє собою скутер з двигуном робочим об’ємом близько 50 см³, що має, на відміну від традиційних двоколісних машин, легкий пластиковий кузов з відкидаючоюся назад верхньою частиною, сидіння майже як в автомобілі, а також два додаткові коліщатка, які можна піднімати й опускати подібно до шасі на літаку.
Приступимо до роботи. Почнемо з рами. Зрозуміло, що без зварювального апарату її не зробити. Потрібні сталеві труби з зовнішнім діаметром 34 мм і товщиною стінки 2,5 мм, труби діаметром 22 мм (з тією ж стінкою), а також передня телескопічна вилка від мопеда будь-якої марки або скутера. Рама розрахована на колеса від міні-мокика ризького виробництва, однак підійдуть і від того ж скутера. Потрібно мати під рукою також листову сталь товщиною близько 2,5 мм.
Перш за все накресліть раму в натуральну величину. Це дозволить, орієнтуючись за кресленням, правильно й точно нарізати заготовки, остаточно визначити основні розміри елементів.
Як видно з рисунків, рама авторолера — хребтова і складається зі звареного двотрубного Г-подібного лонжерона, що виконує одночасно й роль вилки заднього колеса. До кожної з труб приварюють сталеві пластини товщиною 4 мм з поздовжніми пазами під вісь. Пази рекомендуємо робити після встановлення пластин — це допоможе виконати роботу точніше.
Тепер з’єднайте заднє колесо з трубами рами, щільно затягніть гайки на осі й прикиньте, де будуть місця згину. При згинанні труби на невеликий кут набивати її піском не варто — достатньо взяти трубогиб. Після взаємної підгонки труби в двох-трьох точках з’єднують зваркою.
Далі встановіть колесо у передню вилку й зафіксуйте її на підлозі дерев’яними рейками в положенні, показаному на рисунку. Так само встановіть лонжерон рами з заднім колесом. Лонжерон при цьому тимчасово закріпіть на рульовій колонці м’яким мідним дротом. Ретельно перевірте встановлення коліс — вони повинні знаходитися строго в одній площині. Якщо все правильно, прихватіть лонжерон до рульової колонки зваркою в двох-трьох точках. Після остаточної підгонки всі зварні стики ретельно проварюють. У передній частині з’єднання лонжерона з колонкою посилюють вирізаними зі сталевого листа косинками.
Задній кронштейн кріплення двигуна вирізають і згинають з листової сталі товщиною 3 мм. Робиться це по місцю: спочатку з картону вирізають шаблон і лише після його примірки роблять заготовку з металу. Так само підганяють і передній кронштейн.
Після обробки кронштейн прикріпляють до двигуна й встановлюють його за допомогою дроту на рамі. Тут також потрібна ретельна перевірка правильності встановлення — вісь циліндра двигуна повинна розташовуватися строго в площині симетрії рами, а майданчик під карбюратором — строго горизонтально. Після прихватки кронштейнів — остаточна перевірка й остаточна зварка, яку виконують при знятому двигуні.
Основа рами підготовлена. Залишається прикріпити поперечину — трубу, що є шарнірною опорою додаткових коліс, а також невеликі опорні майданчики для кріплення сидіння водія. Все. Раму можна вважати остаточно зібраною!
1 — переднє колесо (від міні-мокика або скутера); 2 — вилка переднього колеса (від мопеда будь-якої марки); 3 — рульова колонка рами; 4 — посилююча косинка зі сталевого листа товщиною 2,5 мм; 5 — кермо (від міні-мокика); 6 — відкидна засклена частина кузова — «ліхтар»; 7 — блокове «скло» (лавсанова плівка); 8 — сидіння водія (верхня частина металевого стільця, обклеєна поролоном і штучною шкірою); 9 — шарнір відкидної верхньої частини корпусу («ліхтаря»); 10 — задні габаритні ліхтарі та стоп-сигнали (світлові прилади від мотоцикла або моторолера); 11 — заднє колесо (від міні-мокика або скутера); 12 — втулково-роликовий ланцюг (збирається з двох штатних мопедних ланцюгів); 13 — глушник (від мопеда будь-якої марки); 14 — задній кронштейн кріплення двигуна (вигнутий з листової сталі товщиною 3 мм); 15 — двигун (типу Ш-58 або Ш-62); 16 — передній кронштейн кріплення двигуна (вигнутий зі сталевої смуги товщиною 3 мм); 17 — бічне підтримуюче колесо; 18 — стійка шасі (труба діаметром 22 мм); 19 — шарнір повороту підтримуючих коліс; 20 — важіль випуску та прибирання коліс шасі; 21 — заднє вікно (лавсанова плівка); 22 — переднє вікно (лавсанова плівка); 23 — передня фара (від мопеда будь-якої марки)
Для осі додаткових коліс треба підібрати трубу такого зовнішнього діаметра, щоб вона легко оберталася в шарнірній опорі. Якщо знайти її не вдасться, підійде труба або пруток меншого діаметра, а для компенсації зазору використовуйте кільця, відрізані від пластикового шланга. Вони будуть непоганими підшипниками ковзання.
Стійка шасі виконується зі сталевої труби зовнішнім діаметром 22 мм. До одного з її кінців приварюють втулку, до іншого — виточену з прутка сталеву вісь. На лівій стійці зваркою закріплюють відрізок сталевого прутка діаметром близько 10 мм з різьбою під пластикову рукоятку. Це важіль керування шасі.
Додаткові колеса повинні мати надійну фіксацію у випущеному та прибраному положенні. Механізм тут не надто складний, і про його пристрій рекомендуємо подумати самостійно.
Колеса для шасі — від дитячого велосипеда. Бажано, щоб це були обрезинені «дутики» або колеса з суцільними резиновими (але не пластмасовими) шинами діаметром до 200 мм.
Паливний бак авторолера — пластикова або алюмінієва каністра ємністю 5 літрів. Вона оснащується стандартним мотоциклетним паливним краном з відстійником і встановлюється в задній частині кузова. У пробці каністри необхідно просверлити дренажний отвір.
Кузов — пластиковий. Щоправда, каркас треба зібрати з дерев’яних рейок перерізом 20×20 мм.
Нижня частина кузова подібна до корпусу маломірних суден. Спочатку з рейок збирають елементи поперечного набору, а після встановлення їх відповідно до креслення пристиковують поздовжні рейки. Потім каркас обшивають. Радимо скористатися пластиком для облицювання кухонних меблів (зустрічається в господарських магазинах). Склеювання каркасу та його обшивка виконуються на епоксидному клеї. Якщо не знайдете пластик, не засмучуйтесь. Допустима обшивка з нетовстої (не більше 3 мм) фанери або навіть оргаліту такої ж товщини. Можливі й інші варіанти.
Верхня частина корпусу виконується подібно. А скління зробіть із прозорої плівки, яку моделісти використовують для обтяжки авіамоделей. Відповідно до розмірів віконних отворів заготовте рами з дерев’яних рейок перерізом 10×20 мм. З розпірками. Далі раму накладають на плівку, обрізають по контуру з припуском 20 мм. Після цього плівку підгортають і приклеюють до рами клеєм БФ-2. Стик прогладжують електричною праскою, регулятор якої встановлено в положенні «шовк». Тепер раму можна встановити у віконний отвір, привернувши шурупами.
Ваше вікно, звичайно, спочатку буде не дуже гарним — втуго натягнути жорстку лавсанову плівку непросто. Скористайтеся праскою — встановіть регулятор у положення «бавовна» або «полотно» і прогладьте лавсан. Він натягнеться й розправиться.
Остаточна обробка кузова нескладна. Якщо облицювання пластикове, достатньо прошпаклювати стики епоксидною шпаклівкою (її можна приготувати з епоксидного клею та тальку) і пофарбувати — спочатку нітрогрунтом, а потім нітроемаллю. Якщо кузов обшитий фанерою або оргалітом, найкраще після вирівнювання поверхні шпаклівкою обклеїти його шаром склотканини по епоксидній смолі і пофарбувати.
Особливу увагу — системі керування. Вона мало чим відрізняється від мопедної. На кермі, запозиченому від міні-мокика ризького виробництва, змонтовані ручка газу, важіль переднього гальма (з правого боку), а також важіль вимкнення зчеплення (зліва). Якщо двигун розрахований на ручний перемикач передач, його встановлюють на кермі зліва.
Пускове пристроєння двигуна потребує доопрацювання. У найпростішому випадку важіль кік-стартера переставляють на шліцьовому валу так, щоб його було зручно натискати ногою, сидячи в кріслі водія. А зручнішим буде тросовий стартер. Для цього на шліцьовий вал встановлюють шків з намотаним на два-три витки капроновим шнуром. Вільний кінець шнура виводять у зручне місце для запуску лівою рукою і постачають рукояткою у вигляді перевернутої літери Т.
І останній орган керування — важіль прибирання та випуску шасі. Найзручніше його розмістити під лівою рукою водія. А гальмову педаль, яка приводить у дію колодки заднього колеса, — під правою ногою.
Перші виїзди радимо проводити, не встановлюючи верхньої частини кабіни — «ліхтаря». Сядьте зручніше на водійське місце (зрозуміло, шасі при цьому має бути випущено), встановіть перемикач передач у нейтральне положення і пусковим пристроєнством запустіть двигун. Прогрівши, починайте рух — спочатку на першій передачі, потім на другій. Шасі прибирайте лише коли відчуєте, що авторолер стійкий. Зрозуміло, керувати додатковими колесами спочатку буде незвично, але ця навичка легко виробляється.
При експлуатації авторолера пам’ятайте, що його двигун охолоджується гірше, ніж на мопедах. Тому слідкуйте, щоб отвір у корпусі для охолодження циліндра розташовувалося в ніші переднього колеса прямо навпроти циліндра, а його розміри були більшими за циліндр. Якщо охолодження виявиться неефективним і двигун почне перегріватися, доведеться поламати голову над примусовим охолодженням. Зробити його не так уже й складно. Треба зняти з мотора праву кришку картера і на маховику — роторі генератора — закріпити алюмінієві лопаті відцентрового вентилятора. Кожух-повітропровід можна вигнути з алюмінієвого листа або виклеїти з тканини та епоксидної смоли на болванці з пінопласту, прошпаклюваній пластиліном або нетвердіючою віконною замазкою.
«Моделист-конструктор» № 6’2014, І. ЄВСТРАТОВ, інженер