Історія створення всюдихода досить довга. Спочатку почав пристосовувати для пересування нашим бездоріжжям «Ниву-2121» — поставив її на найбільші колеса від «Джипа». Поїздили на ній із сусідом (теж, до речі, затятим рибалкою та мисливцем), але прохідності для наших місць виявилося замало. Купили для «Ниви» колеса із шинами фірми «Шаїна». Підрізали в кузові арки, поставили підкрилки, що виступають, щоб бруд не кидало на скло, і знову поїхали. Загалом сподобалося, тільки в салоні мало місця і по воді машина не плаває. Захотілося більшого.
Один знайомий мисливець запропонував поміняти «Ниву» на шини фірми «Трекол» із мостами УАЗ-31514 та купою всяких запчастин. Ми погодилися, і тут усе почалося: вирішили зробити машину, якою можна було б доїхати туди, де не ступала нога людини! Потім почалися пошуки в Інтернеті та технічних журналах (у тому числі й у «Моделісті-конструкторі») різної інформації щодо будівництва всюдиходів. Місяця за чотири все переглянув та прочитав. Дозрів і проект майбутнього всюдихода.
Ще 2-3 місяці збирали комплектуючі. Купили вживані УАЗ-31514 за 10 тис. рублів та ВАЗ-2109 за 8 тис. рублів як донори.
У травні 2008 року розпочали будівництво, а у вересні того ж року всюдихід уже проходив перші випробування, і як показав надалі — ми із завданням впоралися! За два роки наїздили понад 7000 км. Серйозних поломок ніколи не було, завжди добиралися назад до будинку своїм ходом.
Як відомо з раніше сказаного, двигун потужністю 70 л.с. та робочим об’ємом 1500 см3 у блоці зі зчепленням та п’ятиступінчастою коробкою зміни передач був використаний на всюдиході від придбаного ВАЗ-2109.
Насамперед, зварили колеса (диски з ободіями) під камерні шини низького тиску фірми «Трекол» розмірами 1300x600x533, розраховані на робочий тиск від 0,08 до 0,5 кгс/см2. Для них використовували “уазовські” колеса. Диски залишили без змін, а обіддя поширили до 390 мм.
1 – колесо (фірми “Трекол”, 4 шт.); 2 – безкамерна шина низького тиску розмірами 1300x600x533 фірми “Трекол” (4 шт.) 3 – глушник; 4 – лебідка; 5 – колійна фара (від трактора, 2 шт.); 6 – лобове скло (від ВАЗ-2109); 7 – кватирка; 8 – дверне скло; 9 – бічне скло; 10 – кузов (дюралюмінієвий лист s0,8); 11 – огородження бортового багажника (труба 20×20); 12 – форкоп (від УАЗ-469); 13 – кришка заливної горловини паливного бака (від ВАЗ-2109, 2 шт.); 14 – бічні двері; 15 – підвісна сходинка (труба Ø22 з ланцюгом, 2 шт.); 16 – фара-шукач; 17 – облицювання радіатора (сталевий лист s0,8); 18 – передній міст (від УАЗ-469); 19 – скло задніх дверей; 20 – задні двері; 21 – дзеркало заднього виду (від УАЗ-469, 2 шт.); 22 – задній міст (від УАЗ-469); 23 – відкидна задня сходинка; 24 – ліхтар заднього ходу (2 шт.); 25 – комбінований ліхтар заднього габаритного та поворотного вогнів, а також стоп-сигналу (2 шт.); 26 – державний номерний знак; 27 – ліхтар освітлення номерного знака; 28 – кришка салонного люка; 29 – бічний ступінь (2 шт.); 30 – бампер (від УАЗ-469)
Як будівництво будинку починають із фундаменту, так і ми всі прикидки розпочали з ходової частини: зібрали мости від автомобіля УАЗ-31514 із саморобними колесами та шинами заводського виготовлення «Трекол». Мости розташували один від одного на відстані, що дорівнює майбутній колісній базі (2970 мм – за прикидками, це було оптимально для нашого всюдихода) і стали приміряти раму на підвісці з напівеліптичних поздовжніх ресор і гідравлічних пружинних амортизаторів все від того ж “уазика”.
Рама зварена, за формою проста, прямокутна. Її основу становлять два поздовжні силові елементи – лонжерона, що складається кожен з пари сталевих труб прямокутного перерізу 60×40 мм з товщиною стінки 3 мм. Труби з’єднали між собою за допомогою стійок-проставок з такої самої труби. У результаті кожен лонжерон вийшов у вигляді ферми. Лонжерони з’єднали між собою по кінцях передньої та задньої траверсами зі сталевого швелера № 6,5, а в проміжках -кількома поперечками з прокату різного сортаменту. Передня траверса посилена парою підкосів – для безпеки під час лобового удару. До того ж, на прикріпленому до неї передньому бампері змонтовано лебідку для самовитягування. На висячих стійках центральної поперечки розташована роздавальна коробка, тому вона теж посилена підкосами, і цей вузол є цілим додатковим підрамником.
1 – верхній пояс лонжерона (труба 60x40x3, 2 шт.); 2 – нижній пояс лонжерона (труба 60x40x3, 2 шт.); 3 – міжпоясна проставка лонжерона (труба 60x40x3, 10 шт.); 4 – підвіска роздавальної коробки (труба 60x40x3, 2 шт.); 5 – втулка для кріплення роздавальної коробки (2 шт.); 6 – втулка сайлент-блока для кріплення сережки ресори (4 шт.); 7 – кронштейн-провушина сайлент-блоку кріплення ресори (4 шт.); 8 – задня траверса (швеллер №6,5); 9 – дистанційна проставка вуха (труба 60x40x3, 4 шт.); 10 – центральна поперечка (труба 60x40x3); 11 – підкіс підвіски (труба 60x40x3, 4 шт.); 12 – п’ята втулки (сталевий лист s3, 4 шт.); 13 – підкіс передньої траверси (труба 60x40x3, 2 шт.)
Після цього встановили на рамі та вивірили положення двигуна в блоці з кошиком зчеплення та коробкою зміни передач. Для їхнього кріплення до рами за місцем приварили відповідні кронштейни. До лонжеронів і поперечок за місцем приварили кронштейни кріплення ресор та амортизаторів, агрегатів та механізмів керування, гальмівної системи тощо.
Після завершення компонування та монтажу агрегатів перейшли до виготовлення каркасу кузова. Його варили «за місцем» із сталевих трубок перетином 20×20 мм із товщиною стінок 1,5 мм. Каркас кузова обшили 6-мм фанерою. Фанеру пофарбували у чотири шари зовні та одним шаром – усередині. У стелі кузова прорізали люк і закрили його кришкою, що відкидається назад.
Бічних дверей у кузові — дві, для водія та переднього пасажира-штурмана. У початковому варіанті двері використовували «Нівські». Але вони для нашого всюдихода виявилися важкими, і згодом ми замінили їх на саморобні каркасні. Для решти пасажирів у задній стінці кузова виконані розстібні двері.
На передньому бампері (він від УАЗ-469) змонтовано лебідку для самовитягування в безнадійних ситуаціях, коли колеса крутяться, а машина стоїть. Але в одному з боліт під час самовитягування ця лебідка згоріла, і ми замінили її на саморобну — зі стартера ВАЗ-2109.
1 – кермо та органи управління (від УАЗ-469); 2 – панель приладів (від ВАЗ-2121 “Нива”); 3 – сидіння водія (від УАЗ-469); 4 – сидіння штурмана (від УАЗ-469); 5 – важіль перемикання передач; 6 – важіль блокування міжосьового диференціала (від ВАЗ-2121 “Нива”); 7 – важіль включення знижених передач (від ВАЗ-2121 “Нива”); 8 – пасажирське сидіння-лежак (2 шт.); 9 – люк у даху (накладена проекція); 10 – бічні двері (2 шт.); 11 – задні двері; 12 – паливний бак (від ВАЗ-2109, 2 шт.)
Гальмівна система з вакуумним підсилювачем – штатна від УАЗ-469. Від цієї ж машини і кермо з гідропідсилювачем інтегрального типу і всі педалі. Рульова колонка зміщена трохи праворуч, але до цього швидко звикаєш.
Попереду в салоні стоїть пічка від ВАЗ-2108 – вона обдуває лобове скло і обігріває водія зі штурманом, а під переднім пасажирським сидінням – друга пічка, від автомобіля “Газель” – повітряний потік від неї спрямований у ноги задніх пасажирів. У салоні тепло навіть у 40-градусний мороз. Місця в салоні багато, і при групових поїздках на риболовлю або на полювання відпочиваємо найчастіше в нашому всюдиході – шість людей розміщуються вільно. Ось тільки столика поки що немає. Немає поки що і речових ящиків у салоні — дріб’язок розміщуємо в картонних коробках за передніми сидіннями.
1 – двигун (від ВАЗ-2109); 2 – кошик зчеплення (від ВАЗ-2109); 3 – коробка зміни передач (від ВАЗ-2109); 4 – карданний вал роздавальної коробки; 5 – роздавальна коробка (від ВАЗ-2121 “Нива”); 6 – карданний вал заднього моста; 7 – головна передача заднього моста (від УАЗ-469); 8 – коротка піввісь заднього моста з фланцем кріплення колеса; 9 – довга піввісь заднього моста з фланцем кріплення колеса; 10 – заднє колесо (2 шт.); 11 – карданний вал переднього моста; 12 – головна передача переднього моста (від УАЗ-469); 13 – короткий ШРУС (від УАЗ-469); 14 – довгий ШРУС (від УАЗ-469); 15 – переднє кероване колесо (2 шт.)
«Бродяга-Югра», загалом, усім подобається як дизайну, так і технічним можливостям. Але найбільше за місткістю.
Були певні проблеми у оформленні документів на машину, тобто у її «легалізації». Але в результаті і ці питання було вирішено.
Всюдихід пройшов технічну автоекспертизу в регіональній організації Всеросійського товариства автомобілістів та зареєстрований в інспекції Державного технічного нагляду. Отримано державний номер транспортного засобу.
Тим не менш, всюдихід продовжуємо вдосконалювати. Влітку 2011-го року поміняли саморобні колеса (диски) на промислового виготовлення, а камерні шини — на безкамерні тієї ж фірми «Трекол» та з тими ж розмірами 1300x600x533 (останній розмір — посадковий діаметр) з робочим тиском від 0,08 до 0, 7 кгс/см2. Капітально відремонтували двигун. Перебрали роздавальну коробку (виявляється, якийсь час їздили без олії в ній): поміняли всі сальники, корпус прикріпили до рами на чотирьох подушках. Під передньою панеллю зробили так звані бардачки — невеликі речові ящики. Обшивку кузова замінили з фанерною на металеву з дюралюмінієвого листа товщиною 0,8 мм та додатково утеплили салон.
Переробили капот, тепер він відкривається вперед, щоб доступ до двигуна був зручнішим, переробили салон, змінили прямокутні блок-фари на звичайні круглі. Загалом конструкцію полегшили приблизно на 300 кг. Після цього прохідність збільшилася «в рази» (навіть снігову цілину глибиною до півметра всюдихід долає впевнено) і не поступається подібним всюдиходам, у яких ціна незрівнянно вища (близько 1 млн. рублів). На будівництво нашого всюдихода пішло 140 тис. рублів, крім вартості коліс. У принципі, на двох цілком посильний бюджетний варіант.
Ну що ще додати до характеристики всюдихода? Найбільш протяжна подорож – за 300 км по болоту, не рахуючи дороги трасою. Найекстремальніша поїздка — на рибалку під час морозу під 40 градусів. Недолік один: і після модернізації все одно трохи важкуватий — 1200 кг, проте зручно їздити компанією з друзями в походи, далекі подорожі (п’ятеро людей можуть спати на повний зріст). Надалі плануємо побудувати трохи менший всюдихід: на 2 — 3 особи та масою до 800 кг. Загалом, справжній всюдихід на сьогоднішній день пройшов уже понад 10 000 км без серйозних поломок, принаймні додому завжди поверталися своїм ходом, та ще іноді доводилося брати на буксир «потерпілих лиха» супутників.
Як стало зрозуміло з опису конструкції, всюдихід створений на базі вітчизняних автомобілів ВАЗ та УАЗ, що полегшує та здешевлює його технічне обслуговування та експлуатацію.
Закінчуючи розповідь про всюдихід, зазначу, що початковий варіант дизайну кузова, на мою думку, був кращим, але згодом ми пішли шляхом забезпечення максимального внутрішнього простору та полегшення машини.
Д. ШЕМБЕРГЕР