Початковий досвід автобудування багато саморобників отримували на переобладнанні мотоколясок. Та й узагалі весь вітчизняний «автосам» виріс на транспортних засобах із мотоциклетними двигунами. Причому новачка ця техніка приваблює не лише доступністю придбання вихідних вузлів та агрегатів, а й порівняно невеликим терміном доведення свого дітища до рівня «пасажирського транспорту».
Конструкція обох моделей мотоколясок (СЗА і СЗД) рамна, причому їх кузов не відрізняється легкістю, тому завжди є можливість істотно знизити масу майбутньої машини. Один із шляхів досягнення цього — відмовитися від закритого «купе» та дверей, обравши як прототип численне сімейство джипів, популярність яких пояснюється насамперед їхньою універсальністю. (Згадаймо хоча б знаменитий «вілліс»: скажімо, у США він справно служив і в армійській розвідці, і як командирський «кінь», і тягач польової гармати, а після війни і мікротрактор у маленьких фермерських господарствах.) За рахунок такого спрощення, а також ретельного дотримання вагової дисципліни 400 і навіть 350 кг, що дозволить відповідно підвищити вантажопідйомність, швидкість, прохідність.
Тримісні міні-джипи Істра-3 були виготовлені в підмосковному місті Істра під керівництвом автора і призначалися для заміських поїздок, походів, риболовлі, полювання. Переважно літня експлуатація визначила деякі конструктивні особливості: доладний тент і відкидне вітрове скло. В результаті машина вийшла дуже зручною у зберіганні: якщо зняти акумулятор, її можна поставити вертикально на бампер, – у цьому випадку вона займе площу в сараї не більше 1м2.
Кузов автомобіля при тій же, що і у СЗД колії, дещо ширше за серійний. Це дозволило встановлювати поруч із сидінням водія ще одне двомісне сидіння або можливість розміщувати вантаж площею 0,8×0,7 м та вагою до 200 кг.
У конструкції міні-джипу від мотоколяски СЗД використано нижню частину рами з підлогою, а також підмоторну частину основної рами. Вирізати ці елементи слід дуже обережно, щоб не пошкодити механізми керування та електропроводку. Від мотоколяски взято і раму з вітровим склом, хоча її можна запозичувати і від вітрового вікна ГАЗ-69.
Для подальшої роботи необхідно встановити раму (з усією ходовою частиною) на підставки в горизонтальному положенні. Горизонтальність як поздовжню, так і поперечну слід перевіряти за гарним рівнем. Щоб бути впевненим в обліку крайніх положень підвіски коліс, краще відразу підняти машину таким чином, щоб усі колеса опинилися на вазі, це буде нижнє положення підвісок. Потім раму навантажують (наприклад, цеглою або цементними блоками) – так, щоб при віджиму, скажімо, домкратом кожного колеса вгору рама не піднімалася – це буде верхнє положення коліс. У цьому положенні перевіряється і свобода повороту передніх коліс.
Зовнішню раму кузова розмірами 2600X1300 мм можна зварити із звичайних водопровідних труб перерізом Ø 33,5×3,25 мм. Ще кращі тонкостінні труби Ø 33X2 або Ø 32×2. Вага цієї рами з чотирма підкосами у першому випадку 23 кг, у другому – 14 (на 9 кг легше!). У всіх подібних випадках на масі машини по можливості треба заощаджувати, бо потужність двигуна ІЖ-П2 невелика.
Після зварювання зовнішньої рами слід проконтролювати розміри діагоналей – вони повинні відрізнятися не більше ніж на 5 мм, перекіс у вільному стані не більше 10 мм.
Готову раму кладуть також на підставки, розташовуючи її щодо ходової частини за розмірами, вказаними на кресленні. При цьому зручно користуватись нитками з грузиками, що опускаються по периметру зовнішньої рами в потрібних точках: тут також важливо витримати горизонтальність і основної рами, і зовнішньої. Після цього встановлюють розкоси колісних ніш (з тих самих труб; довжина заготовок 320 мм) і фіксують їх зварюванням. Після додаткової перевірки та виправлення проводять остаточне зварювання. Цю відповідальну операцію бажано доручити професійному зварювальнику.
Допоміжні елементи каркаса кузова виготовляються з легших труб, наприклад, Ø 20X1,5. Послідовність та ж: пригін заготовок за місцем, фіксація затискачами (можна дерев’яними), прихватка, правка, остаточне зварювання. Після зварювальних робіт шви зачищають, знежирюють (хоча б протиранням ганчірками, змоченими в бензині), ретельно ґрунтують.
Обшивають кузов листовою сталлю товщиною 1 мм, а ще краще – жорстким дюралюмінієм (Д16Т) товщиною 1 – 1,5 мм. Кріплення обшивки до труб каркаса – гвинтами М5 з кроком 80-120 мм. Після розмітки отвори добре прокернюються, свердляться Ø 4,1 – 4,2 мм і нарізаються мітчик М5. Для підвищення жорсткості панелей і зниження шумності при їзді треба або попередньо зробити в заготовках поздовжні зіги, або зсередини підкласти фанеру формою, що повторює панель, відступаючи по периметру на 20-50 мм і закріпивши гвинтами або заклепками з кроком 150-200 мм.
Передню кришку (багажника) можна кріпити «патефонними» замками: достатньо по два спереду та з боків. Кришку мотовідсіку — так само, але якщо планується обладнати над нею багажний відсік, то замків має бути більше, а саму кришку необхідно підсилити профілями або товстою фанерою.
Інші частини конструкції не настільки важливі, і їх кожен зможе вирішити самостійно. Це відноситься до розміщення фар і світлової сигналізації, дуг тенту та фіксації його полотнища, установок вітрового скла в основному та опущеному положенні тощо. п.
Органи управління використовуйте готові від мотоколяски. Якщо роздобути їх не вдасться, скопіюйте або запозичуйте від “Запорожця” або “Москвича”.
Звичайно, при будівництві власної машини повторювати зовнішній вигляд Істри-3 не обов’язково. Однак не забувайте, що ваш автомобіль повинен мати своє «обличчя». Часто у подібних випадках саморобники вдаються до «бутафорії»: наприклад, імітують радіатор. Тут доречно процитувати знаменитого архітектора Корбюзьє: «Краса у функціональності». У «Істрі-3» «обличчя» функціональне. Запасне колесо, наприклад, є явно вираженим буфером (справжнім, не декоративним!) у разі лобового удару. Дуги огорожі фар спільно з габаритними ручками (для витягування машини з кюветів або канав) створюють досить виразний, відмінний від інших вигляд джипа. Ця особливість «Істри-3» відзначалася і на конкурсі саморобних автомобілів, де було представлено дві такі машини.
Можна використовувати джип і як міні-трактор: для цього задні колеса слід забезпечити грунтозачепами будь-якого типу.
Замість шин розміром 5.00-10 від мотоколяски на ті ж диски можна поставити шини 4.00-10 від моторолера. На відносно широких дисках мото-ролерна гума набуває цікавого «аркового» вигляду, прилягання до дорожнього полотна покращується (так роблять з шиною 5.00—10 у баггі, для чого спеціально розширюють диски). Це помітно покращує плавність ходу, яка, як відомо, залежить від відношення безпружинних мас до підресорених, а вага колеса з моторолерною гумою майже вдвічі легша. У цих цілях краще брати колеса СЗА, які легше, ніж у СЗД (з гідрогальмами): для полегшеної машини достатній механічний привід гальм, особливо якщо встановити його і на передні колеса. Та й вигляд у джипа з такими «невпізнаними» колесами набагато цікавіший. Щоправда, прохідність та швидкість дещо знизяться.
Швидкість міні-джипа з ходовою частиною мотоколяски – приблизно 60 км/год. Експлуатація всюдихода в конкретних умовах виявить, чи є запас потужності. Це виявиться із завищення кількості оборотів за повного газу — двигун «реве». Отже, треба знизити передатне число, що дозволить підвищити максимальну швидкість до 70-80 км/год (залежно стану двигуна). У мотоколясці відношення чисел зубів провідної зірочки (на вихідному валу двигуна) до веденої (на вхідному валу коробки головної передачі) 20: 16 = 1,25. Але можна замінити провідну зірочку на одну з іжевських мотоциклетних з числом зубів 17 або 18 або переробити ведену, сточивши старий вінець і наваривши новий, зрізаний з провідної зірочки мотоколяски, довівши таким чином передатне відношення до одиниці. Можна прилаштувати і вінець від будь-якої іншої іжевської зірочки Z = 15 – 18. Оскільки заміна зірочки сама по собі нескладна, то непогано мати і змінні: наприклад, для далеких поїздок передачу 15: 15 = 1, для городніх робіт – 20: 15 = 1,33.
На малюнках показано переобладнання моделі СЗА, як складніше: у разі використання як вихідна модель СЗД частина переробок спрощується за рахунок застосування деяких елементів обшивки кузова.
П. ЗАК, інженер