Для любителя сходити в лазню попаритися означає не тільки (а вірніше, не стільки) здійснення рутинної процедури очищення тіла, скільки ритуальний процес «очищення душі». А часто парилка замінює багато медичних процедур і сприяє оздоровленню і навіть омолодження. Так що домашня ванна ніяк не може конкурувати з російською лазнею або фінською сауною, хоча… А чому б не влаштувати парилку прямо вдома, у ванній кімнаті?
Вперше цю ідею я здійснив десять років тому (опис пристрою тієї домашньої лазні було наведено у статті «Парилка у ванній» № 10 «Моделіста-конструктора» за 1997 рік).
Протягом багатьох років я регулярно, не виходячи з дому, міг дозволити собі насолоджуватися цією цілющою процедурою. Накопичений досвід підтвердив правильність основної ідеї. Але водночас виявилися й деякі недоліки, які варто було б усунути.
У цьому матеріалі я хотів би поділитися з тими читачами журналу, які наслідували мій приклад, досвідом удосконалення запропонованої раніше конструкції домашньої лазні.
Головна зміна торкнулася «серця» парилки — електрокамелька. На жаль, теплові електронагрівальні елементи (ТЕНи) від конфорок кухонних електропечей або переносних електроплиток виявилися недостатньо довговічними, і через 5 — 6 сеансів потребували заміни. Це вимагало великих витрат часу, і матеріальних коштів. Тому, трохи поекспериментувавши, я зрештою зупинився на спіралі з 1,5-мм ніхромового дроту завдовжки 6-6,5 м. Виготовити таку спіраль не складно: вона намотується за допомогою простого саморобного пристрою на базі ручної електродрилі. Оправлення – сталевий пруток діаметром 8 мм, довжиною 400 мм. У 5 – 6 мм від торця перпендикулярно осі прутка свердлиться отвір діаметром 2 мм. Далі з 20-мм дошки виготовляються дві напрямні прокладки, широкими сторонами стискаються в лещатах, і по стику свердлиться отвір діаметром 9 мм. Ось і весь пристрій.
1 – губки лещат; 2 – напрямна прокладка (сосна, брусок 20×50, L100,2 шт.); 3 – нагрівач (ніхром, дріт Ø1,5); 4 – оправлення (сталевий пруток Ø8, L450 – 500); 5 – електродриль з регулятором оборотів
Приступаємо до навивки спіралі. В отвір на кінці оправки вставляємо ніхромовий дріт і щільно, виток до витка, вручну робимо 5 – 8 витків. Намотана частина встановлюється в отвір між двох напрямних прокладок, а вільний кінець оправки затискається в патрон електродриля. Щільно підібгавши лещатами ніхром на намотаній частині, включаємо електродриль і на малих оборотах виробляємо намотування спіралі. Весь процес займає небагато часу: адже необхідно зробити лише близько 300 оборотів. Після закінчення намотування оправку виймаємо з патрона дриля і дуже обережно розсовуємо губки лещат: слід мати на увазі, що спіраль перетворилася на пружину розтягування і, звільнившись від лещат, її кінець може зіграти і завдати травми.
Відкусивши кінець дроту, вставлений у пруток, знімаємо спіраль із оправки. Потім затискаємо один її кінець у лещатах, а за іншим пасатижами розтягуємо до довжини 3 – 3,5 м-коду. Цю операцію, як і намотування, щоб уникнути травми слід проводити в рукавицях і окулярах.
1 – наповнювач (камені або уламки кераміки); 2 – силова колодка; 3 – корпус (відро або білизняний бак); 4 – спіраль
Сама «пічка-кам’янка» залишилася практично без змін — це жерстяне 10-л відро (або бак для білизни), заповнене теплоакумулюючим матеріалом. Як показав досвід, замість каміння краще використовувати кераміку від високовольтних ізоляторів чи порцелянової сантехніки. При використанні кераміки робота «пічки» стабільніша, тоді як камені з часом тріскаються і потребують заміни.
Шматочки кераміки, наприклад, уламки розбитої раковини або унітазу, слід обробити на наждачному колі, сточуючи гострі кромки. Розмір кераміки (або каміння) – не менше 5 см, але знадобляться і дрібніші шматочки – для повного заповнення об’єму відра. Верх «пічки» для естетики краще викласти невеликим камінням. В основі відра слід просвердлити 15-20 отворів діаметром 3-4 мм для витікання води, що не встигла випаруватися. Свердлити треба зсередини відра, щоб задирки виходили назовні і не заважали виходу води.
1 – корпус; 2 – шайби (сталь s2, 4 шт.); 3 – болт М6х30 (2 шт.); 4 – нагрівач (ніхром, дріт Ø1,5); 5 – плата (ацеїд s10); 6 – ізолятор (керамічні намисто); 7 – кожух (оцинкована бляха s0,8); 8 – клема (мідь, латунь s0, 8, 2 шт.); 9 – кріплення клеми (гайка М6, 4 шт.); 10 – шайба (мідь s1,5 – 2, 6 шт.)
Нагрівальна спіраль в «пічці» розташовується між наповнювачем по гвинтовій лінії з рівномірним відступом 2-3 см як від сусідніх витків, так і від відра. Живлення на спіраль підводиться через силову колодку, закріплену зовні верхній частині відра. Провід до колодки кріпиться за допомогою болтів М6 з гайками та шайбами. Усередині відра шайби повинні бути товщиною не менше 2 мм, щоб уникнути їхньої деформації при високій температурі. Зовні можна поставити шайби тонше.
Електросхема підключення “бані” досить проста. «Лазня» споживає 22 – 25 А, тому вся проводка виконана окремим проводом: мідним жаростійким гнучким перетином 4 мм 2 в кремнійорганічної ізоляції. На довжині 100 мм біля клем на провід нанизані керамічні намисто. В електрощитку необхідно встановити окремий автомат на 25А. Застосування в електросхемі діода АЛ132-80 (на 80 А) на потужному радіаторі дозволяє зменшити довжину спіралі вдвічі і, відповідно, в 5 – 7 разів підвищити довговічність електрокам’янки.
Оскільки споживана потужність «бані» становить 5 – 6 кВт, а струм – 25 А, необхідна електророзетка, що має підвищену надійність (для звичайної розетки граничний струм – 16 А). Я цю проблему вирішив, залишивши, але модернізувавши стару керамічну розетку прихованої проводки. По-перше, кераміка забезпечує міцність корпусу під час перегріву. По-друге, гніздо під штир вилки складається з двох контактів: нерухомого та рухомого, пружного. Це забезпечує надійне з’єднання та можливість використання як звичайних, так і «євровилок» (у цьому випадку отвір у кришці розетки треба розсвердлити до 5 мм).
1 – корпус розетки (кераміка); 2,11 – кріплення силового дроту після модернізації (гвинт, шайба, гайка М3); 3 – силовий провід; 4,9 – кріплення силового дроту в стандартній розетці (фігурна шайба-притиск, гвинт М3); 5 – проміжна планка стандартної розетки; 6 – нерухомий контакт; 7 – рухомий контакт; 8 – пружина до стиснення; 10 – кріплення проміжної планки (гвинт М3); 12 – замазка-фіксатор (алебастр, гіпс)
Доопрацювання розетки дуже проста. Спочатку видалив елемент-посередник — проміжну планку із двома різьбовими отворами. Кріплення дроту здійснив безпосередньо до нерухомого контакту гвинтом та гайкою М3, встановивши її в отвір у підставі корпусу та зафіксувавши алебастром (можна і гіпсом).
Пропонована конструкція вільно тримає 25 А, тому що в ній немає нічого зайвого, корпус – керамічний, а надійність контакту між гніздом та штиром вилки забезпечена за рахунок пружини.
Тримач із сталевого 10-мм прутка та підставка з упором із куточка 25×25 мм практично не відрізняються від первісного варіанту. Огородження та сидіння змінили свій «імідж», стали більш зручними та простими у виготовленні.
Експлуатація установки можлива у двох режимах: як у російській лазні або як у фінській сауні. У першому випадку достатньо 1,5 – 2 години прогріву до температури 50 – 60°С. У режимі сауни в приміщенні необхідно мати 70 – 80 ° С, для чого потрібно вже 3 – 4 години.
Коли кімната прогріється, треба обов’язково спочатку вимкнути електроживлення (див. нижче) і потім дерев’яною огорожею (з брусків 30х30 мм) накрити кам’янку. Тільки після цього можна розпочати «священну» процедуру.
1 – бічна полиця (дошка 40х140, L660, 2 шт.); 2 – середня полиця (дошка 40×140, L450); 3 – стіна; 4 – ванна; 5 – перемичка (брусок 30 40, L440, 2 шт.); 6 – бічний упор (брусок 40×40, L140)
Краще піддавати гарячою водою з душу, поливаючи каміння зверху. Вода, яка не встигла випаруватися, витікає з відра, тому щоб не обпалити ноги, необхідно тримати їх у тазику з водою.
Обслуговування «пічки» лазні полягає в періодичному підтягуванні різьбових контактів на болтах силової колодки, заміні верхніх каменів, що розтріскалися. Якщо спіраль перегоріла на відстані до 100 мм від клеми, її можна вкоротити і використовувати далі. Якщо ж ближче до середини, треба міняти. У мене спіралі вистачало на рік роботи (приблизно 60 сеансів). Для контролю спіралі зручно використовувати струмовимірювальні кліщі.
1 – опори тримача; 2 – поздовжній зв’язок (2 шт.); 3 – поперечка (2 шт.); 4 – упор; 5 – ванна; матеріал деталей 1 – 4 – сталь, куточок 25×25
Насамкінець хотілося б звернути більш серйозну увагу на дотримання правил техніки безпеки при користуванні «лазнею».
Будь-які електроустановки з живленням від мережі 220 В у сирих та вологих приміщеннях створюють серйозну загрозу ураження електричним струмом. Причому електротравму можна отримати не тільки від зіткнення з металевими деталями, а й при торканні будь-яких предметів, що знаходяться в приміщенні, оскільки вологі поверхні є відмінними провідниками електричного струму. Тому користуватися ванною кімнатою і навіть заходити в неї можна тільки при повністю відключеному живленні електронагрівача – автомат повинен перебувати поза приміщенням ванни і бути обов’язково вимкненим. Це головне правило.
До підставки під електрокам’янку для більшої безпеки можна підвести заземлення, підключивши до труби холодної води. Додатково підставку слід заізолювати від ванни, наклеївши шматочки гуми від велокамери.
Послідовність включення «бані»:
- Впевнитись, що автомат на 25 А в електрощитку вимкнений.
- Підключити блок живлення до силової колодки на корпусі електрокам’янки.
- Включити штепсельну вилку в розетку.
- Включити автомат у електрощитку.
Після завершення прогріву ванного приміщення до потрібної температури здійснити відключення у зворотній послідовності, починаючи з автомата.
О. ЛАВРОВ