Прочитали у вашому журналі про те, як зберігати овочі на балконі, і вирішили скористатися запрошенням редакції поділитися своїм досвідом. Надсилаємо опис сховища, простішого в будівництві та експлуатації, яке бездоганно служить нам уже сім зим без будь-якого спеціального обслуговування або ремонту.
Першою думкою, як і у авторів попередніх статей, було збудувати балконний ящик-термостат, використавши для теплоізоляції пінопласт або скловату і вбудувавши автоматичний терморегулятор для вмикання та вимикання нагрівального елемента. Однак навіщо виготовляти те, що в готовому вигляді буквально валяється під ногами — відслужили свій термін холодильники?
Вирішили скористатися корпусом холодильника «Саратов-2». Він низький і майже не виступає за балконні перила, а отже, не порушить естетику будинку. Оскільки служити він мав як «холодильник навпаки», то й назву його ми стали читати «навиворіт».
1 — барабан, 2 — підтискаюча пружина, 3 — ручка, 4 — важіль, 5 — пружини контактів, 6 — контакти, 7 — кришка, 8 — регулювальні болти.
Отже, антихолодильник «Вотарас»; об’єм холодильної камери 85 л плюс 10 л додаткового об’єму за рахунок вилучення морозильника — разом 95 л, або більше мішка картоплі! Щоб вона не замерзла, необхідний нагрівач. Наближений розрахунок його потужності для такого об’єму та середнього перепаду температур на вулиці та всередині порядку 25—30° дав величину в 30—40 Вт при безперервній роботі. Щоб не займати багато місця, зупинилися на плоскому нагрівальному елементі для фотоглянцевача потужністю 150 Вт. Послідовне включення з ним напівпровідникового діода забезпечило зниження потужності, це наближало її до розрахункової і підвищувало довговічність роботи елемента. Його обгорнули листовим азбестом і помістили між двома дюралюмінієвими пластинами розміром 1 X 140 X 400 мм, стягнувши їх гвинтами і прикріпивши внизу камери з відступом 10 мм від задньої стінки. До речі, можливо, що раціональніше було б розмістити нагрівач на днищі і накрити дерев’яною решіткою.
Для автоматичного регулювання модернізували під режим вмикання терморегулятор самого холодильника. Для цього довелося подовжити приблизно на 20 мм гофрований балон у регуляторі (він заповнений легковипарною рідиною, тиск якої протидіє зусиллю підтискаючої пружини, змінюючи довжину гофра залежно від температури в морозильнику). Для налаштування спрацювання контактів нагрівача на температуру +2… +4° виявилося достатньо замінити болти, що притягують задню кришку кріплення балона до корпусу регулятора, на довші. Тепер при середньому положенні ручки її поворот у бік додатних температур давав зміну їх до +9°, у бік від’ємних — до -12°, повертаючи, коли потрібно, антихолодильнику функції морозильної камери.
Друга нескладна переробка — зміна напрямку вмикання контактів. Для цього видалили підтискаючі пружини. Як показав досвід, і без них контакти спрацьовують без підгоряння (вони жодного разу не зачищалися і не змащувалися всі 7 років), а відхилення в регулюванні температури не перевищували ± 1°.
На електричній схемі антихолодильника показані діоди, що знижують потужність нагрівального елемента, і неонова лампочка, що сигналізує про його вмикання. Разом з гасячим резистором вони поміщені в один корпус, що кріпиться до вилки. Щоб він був невеликим, взяті два діоди на струм 0,25 А зі зворотною напругою 250 В, включені паралельно.
При використанні холодильника більшої ємності схема залишається тією ж, лише збільшується потужність нагрівача за рахунок включення паралельно йому додаткового елемента. При цьому номінальний сумарний струм напівпровідникових діодів відповідно збільшують.
***
Здається, що подібні сховища могли б випускатися серійно на базі виробництва холодильників з мінімальною, як бачимо, зміною технології.
«М-К» 9’86, К. Ф. МОРОЗОВ, К. К. МОРОЗОВ