Останні десятиліття світ переживає велосипедний бум. Сьогодні велосипед на планеті — транспортний засіб номер один, навіть автомобіль поступається йому першістю: на кожну чотириколісну машину припадає дві двоколісні.
Велосипед не забруднює атмосферу й зміцнює здоров’я. Автор, у минулому завзятий мотоцикліст і автомобіліст, уже давно пересів на велосипед. Щороку я «накручую» півтори-дві тисячі кілометрів і почуваюся чудово!
Звичайний дорожній велосипед, на якому я їжджу, цілком мене влаштовує. Він міцний, легкий на ходу, надійний і довговічний. Однак усі його переваги тьмяніють, щойно я підіймаюся з ним на платформу до електрички. А в метро зовсім кепсько: треба знімати переднє колесо, а куди його подіти і як бути зі стирчачою вилкою?! Нарешті, громіздкий дорожник незручний і в квартирі.
1 — лінія розрізу; 2 — шарнір верхній; 3 — шарнір нижній.
Але ж не викидати його! І мимоволі закрадалася думка зробити йому складану раму. Таку саму, як, скажімо, у «Ками».
Я переглянув літературу з цього питання (зокрема публікацію в «М-К» № 3 за 1990 р.) і залишився незадоволений — надто вже складними виявилися рекомендовані конструкції. Довелося розробити свою — простішу. Випробував її і тепер пропоную на суд читачів.
Зазвичай у складаного велосипеда два роз’єми у вертикальній площині: один на горизонтальній трубі рами, другий — на похилій. Варіантів шарнірів для таких роз’ємів безліч. Моє завдання полягало в розробці найпростішого. Я зупинився на конструкції петльового типу із запором у вигляді звичайного болта з гайкою, який у разі втрати або зношення різьби завжди можна замінити.
Будову і роботу шарнірів легше зрозуміти з наведених рисунків. Звісно, у домашніх умовах навіть такі прості вузли не виготовити, тому я замовив їх у майстерні, де були токарний і фрезерний верстати. Матеріалом для деталей стала звичайна конструкційна сталь 35.
1 — вісь шарніра; 2 — щока передня; 3 — щока задня; 4 — втулка розрізна; 5 — болт, гайка М8.
Поки виконувався мій заказ, я переробляв раму. Зрозуміло, що складати велосипед краще навпіл. Однак якщо розрізати раму по лінії, рівновіддаленій від осей обертання коліс, то осі впруться одна в одну, і в складеному вигляді велосипед не буде компактним. Тому лінію розрізу я змістив на 50 мм у бік керма, щоб нижній шарнір був далі від ведучої зірочки і вона не заважала рамі вільно складатися. Конструкція шарнірів передбачає складання велосипеда зліва направо (за годинниковою стрілкою). У цьому разі брудний ланцюг ховається між колесами.
Шарніри до рами я припаював латунню за допомогою газового пальника. Як флюс використовував буру. Тим, хто захоче спростити цю процедуру, можна замість паяння застосувати болти М6 з гайками. А для цього просвердлити у втулках шарнірів отвори разом із трубами рами, попередньо перевіривши правильність встановлення шарнірів. Лише під час експлуатації доведеться інколи перевіряти й підтягувати гайки. Але якщо розклепати виступаючі кінці болтів, то підтягувати нічого не доведеться.
1 — вісь шарніра; 2 — щока передня; 3 — щока задня; 4 — втулка розрізна; 5 — болт, гайка М8.
Складається мій велосипед просто: я відвертаю на шарнірах дві гайки, рухом керма відводжу переднє колесо за годинниковою стрілкою доти, доки рама не складеться навпіл. Послабивши кріпильну гайку, розвертаю кермо на 90°. У цьому положенні й фіксую частини велосипеда ремінцем, щоб вони не роз’їжджалися. А гайки шарнірів повертаю на місце, щоб не загубилися.
Тепер у мене з дорожником немає жодних проблем. Склав його навпіл, помістив у чохол із щільної тканини (розміром не більш як 1×1 м), затягнув тасьму на горловині — і заходь собі в електричку або спускайся в метро. Зручно!
«Моделіст-конструктор» № 6’98, Н. ШЕРШАКОВ