«Пора мого дитинства припала на важкі повоєнні роки, — починає свого листа до редакції М. І. Псарєв. — Іграшки ми тоді робили собі самі. Вочевидь, саме це й заронило мені в душу любов до конструювання — усе своє життя я не розлучаюся з інструментами, металом, деревом і, звісно, олівцем та папером. Уже настала друга половина життя, а прагнення до рукотворчості не згасає, а спалахує інколи з такою силою, що забуваєш про все на світі».
Багато надзвичайно цікавих машин побудував за своє життя Михайло Ігнатійович. І кожна приносила йому величезне задоволення як результат втілення задуму. «Конструювання я завжди вважав найкращим відпочинком, — пише далі М. І. Псарєв, — тому практично весь вільний час присвячую улюбленій справі.
Перша моя вдала конструкторська розробка — дитячий моторолер із велодвигуном Д-4, побудований для сина. Потім — автомобільчик із тим самим двигуном і фанерним кузовом.
Етапним для себе вважаю 1966 рік — рік перетворення «Моделіста-конструктора» на щомісячне видання. Саме з цього року моє захоплення аматорським конструюванням стало на тверду реальну основу: я отримав можливість порівнювати власні пошуки з розробками однодумців — таких самих ентузіастів, як і я, запозичувати найцікавіші технічні рішення.
Найбільше цікавить мене снігохідна техніка. Річ у тім, що я живу в місті Чайковському Пермської області. Розташоване воно на березі Воткінського водосховища. Багато хто в нас захоплюється підлідною риболовлею, не є винятком і я. Як навмисне, всі рибні місця розташовані далеко — за п’ять-десять кілометрів. Для початку за кресленнями, опублікованими в «М-К», я побудував мотонарти з двигуном Д-5. Гарна вийшла машина, але невдовзі від неї довелося відмовитися: по дорогах вона бігла досить бадьоро, а по пухкому снігу пересувалася важко.
Зваживши свої можливості, почав будувати перші у житті аеросани з двигуном ПД-10. Одразу скажу, що ці сани «до розуму» довести не вдалося — конструкція вийшла незграбною і громіздкою. Про витрачену працю і втрачений час я не шкодую, бо без такого досвіду у мене навряд чи вийшли б інші сани — цього разу з двигуном Іж-49. Конструкція вийшла цілком працездатною і спершу навіть задовольняла мене. Але так уже влаштована людина з її вічною незадоволеністю — не встигнувши як слід обкатати ці, почав прикидати компонування нових саней — легших, зручніших і швидкохідних.
Проєктував я їх під двигун від мотоцикла «Планета-3». Щоб сани вийшли легкими, я поставив собі завдання якомога економніше витрачати метал і досяг мети. Аеросани разом із двигуном важили близько 80 кг, розвивали непогану швидкість, та й прохідність їх була цілком задовільною.
У той час у «М-К» часто публікувалися описи мотонарт аматорської побудови. Вирішив і я спробувати свої сили. Мій снігохід не був схожий на мотонарти у сучасному розумінні цього слова — ззаду в нього були дві лижі, а спереду — ведуче колесо-барабан. Два роки я витратив на будівництво цієї машини, і, на жаль, марно. По пухкому снігу вона взагалі не ходила, а по укатаному повзла з черепашачою швидкістю. Куди їй до аеросаней!
І знову до роботи. Вирішив повернутися до аеросаней, але не до вже звичної для мене схеми, а до снігохода-амфібії. Двигун спочатку вирішив робити сам із двох модернізованих ПД-10. У домашніх умовах відлив із дюралюмінію картери, циліндри замінив на інші, від мотора Іж-Ю3. Але, на жаль, запустити двигун не вдалося. Позначився брак досвіду, верстатної бази…
Наступні аеросани я проєктував уже під двигун від мотоцикла М-72. Основна проблема при цьому була в редукторі, але і її вдалося вирішити. На той час у нас у місті утворився невеликий колектив любителів самодіяльного аеросанобудування, і такий редуктор виявився потрібним багатьом моїм товаришам. Спільними зусиллями було зроблено кілька штук. Один із них цілком успішно працює і на моїх аеросанях, що отримали індекс ПМ-4. Машина вийшла непогана, з трилопатевим дюралюмінієвим гвинтом змінного кроку, з лижами, які влітку можна замінити на колеса.
Нині працюю над реалізацією свого давнього задуму — хочу побудувати аеросани-амфібію.
ПМ — 2
Попри серійний випуск гусеничних мотоснігоходів, аеросани й далі приваблюють самодіяльних конструкторів. Що не зима — сотні нових легких стрімких машин із повітряним гвинтом виходять на снігові простори. Конструкції, про які ми розповідаємо сьогодні в добірці «Серія «П», приваблюють простотою виконання, раціональністю рішень і добрими експлуатаційними якостями.
Корпус цих саней несучий. Шпангоути з соснових рейок перерізом 25×45 мм, а стрингери — із тонкостінних сталевих труб Ø 18 мм і дерев’яних рейок перерізом 18×25 мм. Зовні корпус обшитий триміліметровою фанерою.
Підмоторна рама зварена з водопровідних труб Ø 20 і 25 мм. Лижі дерев’яні, з поліетиленовою підошвою, підресорені амортизаторами від мотоцикла «Восход».
Двигун від мотоцикла Іж-49. Щоб пристосувати його до аеросаней, довелося видалити частину шестерень із коробки передач, виточити вал для повітряного гвинта і дюралюмінієву склянку. Зчеплення і кікстартер я зберіг, що дуже зручно для безпечного запуску двигуна.
Ці сани служили мені близько двох років, єдиним їхнім недоліком був порівняно високий центр тяжіння через невдало розташований двигун, що суттєво знижувало стійкість на поворотах.
ПМ — 3
Ця машина, загалом, схожа на попередню, але стійкість її на поворотах вища завдяки низько розташованому центру тяжіння. Корпус аеросаней дерев’яний, із соснових брусків і фанери. Виняток становить підмоторна рама, виконана заодно із задньою поперечною балкою зі сталевих труб.
1 — ресора, 2 — рульова колонка, 3 — рульова тяга, 4 — гальмівна рукоятка, 5 — кермо, 6 — магнето, 7 — рукоятка кікстартера, 8 — корпус підшипника, 9 — вал повітряного гвинта, 10 — натяжний ролик, 11 — паливний бак, 12 — підмоторна рама, 13 — двигун, 14 — огорожа гвинта, 15 — ведений шків, 16 — амортизатор (від мотоцикла «Восход»), 17 — качалка, 18 — скребкове гальмо, 19 — ведучий шків, 20 — соснові лонжерони рами.
Повітряний гвинт і колінчастий вал двигуна з’єднує клинопасова передача з триручейковими шківами. Передатне відношення приблизно 1:2. Двигун від мотоцикла «Планета-3». Лижі з березових дощок, з поліетиленовою підошвою. Гальмо скребкового типу. Швидкість аеросаней до 60 км/год.
ПМ — 4
Цей снігохід — моя остання розробка, у якій я постарався врахувати прорахунки і недопрацювання, виявлені в попередніх конструкціях.
Аеросани ПМ-4 — двомісні, із закритим несучим корпусом. Каркас дерев’яний, з фанерною обшивкою. Відкидна частина ліхтаря вигнута з алюмінієвого листа завтовшки 1 мм. Лижі зроблені з дюралюмінієвих труб Ø 150 мм, підошва кожної посилена дюралюмінієвим двоміліметровим листом і обшита поліетиленом.
1 — бензонасос, 2 — рукоятка кікстартера, 3 — бак, 4 — акумулятор, 5 — рукоятка зчеплення, 6 — гальмівна рукоятка, 7 — педаль «газу», 8 — фара, 9 — буксирна скоба, 10 — передня вилка (від моторолера «Вятка»), 11 — скребкове гальмо, 12 — амортизатор (від моторолера «Вятка»).
Двигун — від мотоцикла М-72. Встановлений він через гумові прокладки на невеликій підмоторній рамі. Коробку передач із нього знято, і замість неї задіяно редуктор власної конструкції, що вдвічі зменшує частоту обертання веденого вала. Використання бензонасоса дозволило встановити паливний бак унизу, в багажнику.
Конструкцією ходової частини передбачено встановлення замість лиж коліс від моторолера, що дозволяє експлуатувати аеросани також і влітку.
«М-К» 11’80, М. ПСАРЄВ