Складним велосипедом сьогодні нікого не здивуєш. Проте його габарити навіть у складеному вигляді не такі вже й малі, і зберігати його вдома, а тим більше перевозити в автобусі чи трамваї не завжди зручно.
Я поставив собі за мету розробити зручний складний велосипед мінімально можливих у складеному положенні габаритів. Хотілося, щоб він легко трансформувався в валізу розміром із звичним «дипломатом». Скажу одразу: досягти цього не вдалося, але сконструювати двоколісну машину, яка після трансформації поміщається у валізі чи сумці з габаритами 650x450x150 мм, я все ж таки зробив.
Виріб має колеса-дутики від дитячого велосипеда (або самоката) з шинами, що мають позначення 250×56. Якщо у вас виявляться інші колеса, доведеться внести зміни в конструкцію складного велосипеда.
Рама велосипеда — хребтового типу, вона зігнута з труби із зовнішнім діаметром 40 мм і товщиною стінки 2 — 2,5 мм. Спереду рами розташовується шарнірно-стикувальний вузол, що складається з двох фігурних триміліметрових сталевих пластин. До рами пластини кріпляться зварюванням. Отвори під шарнір і болт-фіксатор свердляться в пластинах і обробляються після зварювання. З протилежного боку хребтової труби приварюється підшипниковий вузол ведучої зірки — корпус каретки. Робити його самому зовсім не обов’язково — підійде каретка практично від будь-якого велосипеда. Біля каретки до рами приварюється фіксуючий пристрій, за допомогою якого задня вилка надійно стикується з рамою. Зауважу, що цей вузол найкраще монтувати «на місці» в процесі збирання велосипеда. Це дозволить досягти того, що відповідні частини — і та, що на рамі, і та, що на задній вилці, — чітко збігатимуться під час складання велосипеда. Як це робиться, розповім пізніше, коли піде мова про збирання двоколісної машини.
1 — хомути кріплення напівдуг керма; 2 — фіксуючий вузол; 3 — вузол повороту передньої вилки під час складання; 4 — кермо; 5 — рама; 6 — барашкові гайки з болтами центрального фіксуючого вузла; 7 — сідло; 8 — підсідельна труба; 9 — заднє колесо; 10 — задня вилка; 11 — поворотний вузол задньої вилки; 12 — педальний вузол (від будь-якого велосипеда); 13 — передня вилка; 14 — переднє колесо
Розміри «а» і «б» обираються відповідно до розмірів застосовуваних коліс, розмір «в» визначається за кареткою, що використовується в конструкції
Передня вилка за конструкцією нагадує розгорнуту на 180° вилку мопеда. Вона складається з нерухомої та поворотної частин. Поворотна частина зварена з велосипедної рульової колонки (відрізається від рами старого велосипеда) і двох пір’їв, кожне з яких зварене з двох труб, що телескопічно входять одна в одну. Зовнішній діаметр більшої труби — близько 30 мм, товщина стінки — 2 мм, діаметр внутрішньої — близько 20 мм, товщина стінки — 2 — 2,5 мм. Кінці пір’їв розплющуються, і в них засвердлюються отвори відповідно до діаметра осі колеса велосипеда. Рульова колонка зварюється з пір’ями за допомогою двох містків — пластин із листа товщиною близько 3 мм із просвердленими в них отворами під колонку та пір’я.
Нерухома частина передньої вилки — це сталева труба, зовнішній діаметр якої такий самий, як у ввареної в поворотну частину вилки велосипедної рульової колонки. У останню вставлена й закріплена зварюванням ще одна труба — такого діаметра, щоб на неї насаджувалися підшипники велосипедної рульової колонки. На нерухомій частині передньої вилки закріплюється й вузол повороту, відносно якого складається передня частина велосипеда, а також «вушко» під болт-фіксатор, що утримує передню вилку в робочому положенні.
На верхньому містку передньої вилки закріплюються два хомути, якими кріпляться напівдуги керма, — їх можна вигнути самостійно з листової сталі або придбати в магазині, де продаються запчастини для мопедів і мотоциклів.
Задня вилка зварена з двох пір’їв — відрізків сталевих труб діаметром 20 — 22 мм із товщиною стінки близько 2,5 мм. У задній її частині вварюються дві фігурні сталеві пластини товщиною 3 мм із поздовжнім пазом — у них закріплюється заднє колесо велосипеда. Спереду приварюються два сталеві кільця, що разом із кареткою виконують функцію шарніра. Праве й ліве пір’я з’єднуються в єдиний зварний вузол за допомогою двох трубчастих поперечин. Зауважу, що шарнірне з’єднання задньої вилки й рами — нероз’ємне. Виконувати його краще так. Для початку готуються праве й ліве пір’я вилки — тобто до труб приварюються кільця шарніра й фігурні пластини. Далі пір’я встановлюються на каретку й тимчасово з’єднуються за допомогою дерев’яного бруска й стяжки зі сталевого дроту. Ретельно перевірте функціонування шарніра — рама й задня вилка повинні легко повертатися одна відносно одної й не мати великих люфтів. Далі до пір’їв підганяються поперечини й прихоплюються двома-трьома зварювальними точками. Знявши дротяну стяжку й видаливши дерев’яний брусок, переконайтеся в надійній роботі шарніра й остаточно заваріть стики вузла.
Кермо велосипеда складається з двох напівдуг, що закріплюються двома хомутами на верхньому містку передньої вилки. Для керма підійдуть тонкостінні сталеві труби діаметром 22×1,5 мм. Згинати їх слід, попередньо набивши піском і розігрівши паяльною лампою або в горні.
Сідло звичайне, велосипедне. Підсідельна труба порівняно зі звичайними подовжена. Її довжина становить близько 400 мм. Фіксується вона в розрізній трубі, до якої приварені два «вушка» зі крізним отвором діаметром 8 мм. Виходить своєрідна цанга, яка затягується болтом М8 із барашковою гайкою.
Збирання. Спочатку закріпіть на рамі й задній вилці фіксуючий пристрій. Він складається з двох відповідних частин, що з’єднуються під час розкладання велосипеда в робоче положення двома болтами й барашковими гайками. Перша являє собою дві зварені у вигляді літери Т сталеві пластини товщиною 6 мм. Друга — відрізок швелера сталевого П-подібного профілю з товщиною стінки також близько 6 мм.
Фіксуючий пристрій закріплюється на велосипеді, як уже згадувалося, «на місці». Для цього після виготовлення його відповідних частин вони з’єднуються болтами й підганяються до рами й задньої вилки, установлених у показаному на кресленні положенні. Після цього фіксуючий пристрій прихоплюється до рами й задньої вилки, перевіряється його працездатність, і він остаточно приварюється.
Для зберігання або перевезення складного велосипеда знадобиться валіза з габаритами, як уже говорилося, 650x450x150 мм. Якщо підібрати її не вдасться, сумку таких розмірів можна зшити самостійно — зі штучної шкіри або брезенту. Щоб вона тримала форму, по периметру (на вигляді збоку) вшивається сталевий дріт діаметром 5 мм, а у верхню частину (під ручку) — фанерна пластинка.
Складання велосипеда проводиться таким чином. Спочатку відкручується барашкова гайка з болта-фіксатора, що закріплює передню вилку в робочому положенні. Так само від’єднуються напівдуги керма й знімається сідло. Далі передня вилка повертається за годинниковою стрілкою до упору. Після цього відкручуються барашкові гайки центрального фіксуючого пристрою, і задня вилка повертається за годинниковою стрілкою до упору. Сідло від’єднується від підсідельної труби. Педалі викручуються й завинчуються з внутрішнього боку важелів. Усі деталі й вузли велосипеда вільно розміщуються в тій самій валізі. Збирання й розбирання велосипеда займає не більше десяти хвилин.
«Моделіст-конструктор» № 4’2014, З. СЛАВЕЦЬ, інженер