Є багато різних інструментів, пристосувань, обладнання, цінність яких насамперед визначається практичним призначенням, а їхній зовнішній вигляд і технічна естетика мають другорядне значення. Здається, до них належить і садово-городній обприскувач — апарат, за допомогою якого розпилюють хімікати для боротьби зі шкідниками рослин. Якщо є хоча б невеликі слюсарні навички, то зробити обприскувач можна й самостійно з відповідної ємності. За принципом дії та технічними параметрами (місткість, продуктивність тощо) він мало чим відрізняється від тих, що пропонує промисловість.
Для виготовлення обприскувача дуже підходить відслуживший свій строк пінний вогнегасник. По-перше, він має оптимальну для ручної обробки рослин ємність, а по-друге, переробка його незначна.
Насамперед, відкрутивши кришку, звільняємо вогнегасник від вмісту, дотримуючись усіх запобіжних заходів. Після цього з самої кришки демонтуємо важіль, а отвір, крізь який проходив шток, заварюємо (якщо зварювання немає, то отвір можна заклепати, нарізати різьбу й заглушити гвинтом, заповнити герметиком тощо). Усередину кришки вставляємо гумову прокладку.
Далі з горловини корпуса вогнегасника викручуємо сопло, а на його місце, підклавши з обох боків гумові шайби-прокладки, встановлюємо вентиль від мотоциклетної камери (підійде й від автомобільної безкамерної шини). Зовнішню шайбу попередньо вигинаємо за радіусом обечайки вогнегасника.
Потім у нижній частині балона, у 10—15 мм від дна, приварюємо патрубок довжиною 50—60 мм і за його внутрішнім діаметром свердлимо отвір у стінці вогнегасника. Цю ж операцію можна виконати й у зворотній послідовності: спочатку просвердлити отвір, а потім до цього місця приварити патрубок. За відсутності зварювання патрубок можна приєднати до балона на різьбі.
1 — кришка (на вигляді А умовно не показана); 2 — вентиль (від мотоциклетної камери); 3 — балон (від пінного вогнегасника); 4 — ремінь; 5 — патрубок (сталева труба 10×1,5); 6 — гумовий шланг із двома хомутами; 7 — ручка (дерево); 8 — двопозиційний краник із різьбою М10х1; 9 — трубка розпилювача (сталева труба 10×1,5, L1000); 10 — розпилювальна головка (бронза); 11 — скрутка (дріт Ø3); 12 — ручний насос
Зовнішній діаметр трубки не повинен бути більше 10 мм, інакше знадобиться шланг із більшим внутрішнім діаметром, який знижуватиме тиск у системі.
Розташувати патрубок краще збоку відносно вентиля. У такому положенні він не заважає переносити обприскувач, а шланг, що приєднується до нього, не переламується. До іншого кінця шланга приєднуємо розпилювальну трубку. Її робимо з такої ж трубки, що й патрубок.
Розпилювальна трубка повинна бути довжиною не менше 1 м. Це дозволить обробляти не лише високі рослини й дерева, а й захистить оператора від бризок і парів розчину.
На одному кінці розпилювальної трубки робимо ручку й поруч — краник (краще двопозиційний: відкрито — закрито), а на іншому — розпилювальну головку. Цю деталь краще виготовити з бронзи або латуні. Для зручності обприскування вільний кінець трубки злегка вигинаємо.
Для транспортування в ранцевому положенні до обприскувача пристібаємо один або два ремені: одні їхні кінці — до верхньої ручки, а інші — до хомута (дротяної скрутки), що охоплює поясок між балоном і його нижньою фальшстінкою.
Для боротьби зі шкідниками в балон, за закритого крана на шланзі вихідного патрубка, заливаємо близько 5 л розчину (приблизно 2/3 об’єму посудини) і щільно закручуємо кришку. Потім приєднуємо до вентиля шланг насоса й робимо 70—80 качків. Якщо витоків повітря з балона немає (окрім як через сопло при відкритому крані), то такого тиску достатньо для розпилення всього об’єму розчину. Якщо ж у ємності після закінчення обприскування залишився розчин, то повітря підкачуємо ще.
Після завершення роботи повітря з обприскувача випускаємо, повільно відкручуючи кришку, розчин із балона зливаємо й промиваємо всю систему водою, яку потім зливаємо в безпечне місце.
Не зайвим буде нагадати про дотримання запобіжних заходів. Під час обприскування рослин працювати треба в респіраторі, окулярах і гумових рукавичках, а розташовуватися біля рослин з підвітряного боку.
«Моделист-конструктор» № 5’2003, Д. ПОТАПОВ