Британський піхотний танк «Валентайн» був одним із кількох типів танків, що постачалися до СРСР у роки Великої Вітчизняної війни за ленд-лізом. За кількістю іноземних бойових машин, так само як і за популярністю серед радянських танкістів, він посідає друге місце після американського «Шермана». Наприкінці війни Радянський Союз замовляв лише «шермани» та «валентайни», а британці зберігали виробництво свого танка аж до 1944 року винятково для задоволення радянських заявок.
На початку 1938 року Військове міністерство Великої Британії запропонувало фірмі Vickers-Armstrong Ltd. взяти участь у виробництві піхотного танка Mk.II або розробити бойову машину власної конструкції за аналогічними тактико-технічними вимогами. Креслення нового танка були представлені Військовому міністерству 10 лютого 1938 року, а його повнорозмірний макет виготовили до 14 березня. Проте військових не влаштовувала двомісна башта, і цілий рік вони роздумували: прийняти проєкт чи ні. Погіршення обстановки в Європі сприяло тому, що 14 квітня 1939 року було видано замовлення на першу серію танків.
Піхотний танк «Валентайн» мав класичне компонування із заднім розташуванням ведучих коліс. Головна особливість конструкції корпусу та башти — відсутність каркасів для їх складання. Броньові плити обробляли за відповідними шаблонами так, що під час складання вони взаємно змикалися. Потім плити кріпили одна до одної болтами, заклепками та шпонками. Допуски під час припасування різних деталей не перевищували 0,01 дюйма!
Місце механіка-водія розташовувалося в центрі передньої частини танка. Для посадки та висадки він мав два люки з відкидними кришками. Ще два члени екіпажу — навідник і командир (він же заряджаючий та радист) — розміщувалися в башті. У лобовій її частині в литій масці були встановлені 2-фунтова гармата та спарений із нею 7,92-мм кулемет BESA. Праворуч від них, в окремій масці, — 50-мм димовий гранатомет. Озброєння доповнював 7,69-мм кулемет Bren на зенітній установці Lakeman на даху башти. У задній частині башти містилися радіостанція № 11 або № 19 і спеціальний отвір для вентиляції. На стінках обертової підлоги бойового відділення башти розміщувався боєкомплект — 60 пострілів і 3150 патронів до кулемета BESA. До підлоги кріпилися й сидіння членів екіпажу. Боєкомплект зенітного кулемета Bren — 600 патронів (6 дискових магазинів) — містився в ящику на задній зовнішній стінці башти. Для гранатомета призначалися 18 димових гранат.
У просторому моторному відділенні встановлювався двигун з агрегатами живлення, змащення, охолодження та електрообладнання. Праворуч від двигуна — масляний фільтр і дві акумуляторні батареї, а ліворуч — паливний бак. Моторне відділення закривалося з бойового відділення знімними жалюзі. Для доступу до агрегатів двигуна броньові листи даху моторного відділення були відкидними.
У відділенні трансмісії містилися бак системи охолодження, два радіатори, однодисковий головний фрикціон сухого тертя, п’ятишвидкісна коробка передач, поперечна передача, два багатодискові сухі фрикціони, напівжорсткі з’єднання бортових фрикціонів із бортовими передачами та масляний бак.
Ходова частина кожного борту складалася із шести обгумованих опорних котків, зблокованих по три у два балансирні візки зі спеціальними пружинами та гідравлічними амортизаторами; ведучого колеса зі знімним зубчастим вінцем і двома гумовими шинами; напрямного колеса з натяжним механізмом та трьох обгумованих підтримувальних роликів. У гусеничному ланцюзі було 103 траки, а їх зачеплення — цівкове, посередині гусениці.
Танки «Валентайн» випускалися в 11 модифікаціях, що відрізнялися маркою та типом двигуна, конструкцією башти й озброєнням. Варіант «Валентайн I» був єдиним, оснащеним карбюраторним двигуном AEC A189 потужністю 135 к.с. Починаючи з моделі «Валентайн II», на танк установлювали лише дизельні двигуни: спочатку AEC A190 потужністю 131 к.с., а потім, на «Валентайн IV», американський GMC 6004, придушений до потужності 138 к.с.
Оскільки танкісти скаржилися на перевантаженість двох членів екіпажу, розміщених у башті, на варіантах «III» та «V» установили тримісну башту, збільшивши об’єм стандартної завдяки висунутій уперед масці нової форми. Утім, трьом танкістам у новій башті також було надто тісно, і користі від такого вдосконалення виявилося мало. За загальної ідентичності «трійка» та «п’ятірка» відрізнялися одна від одної лише маркою двигуна — AEC A190 і GMC 6004 відповідно. Маса танка зросла рівно на тонну й досягла 16,75 т.
Восени 1941 року виробництво «Валентайна» розгорнулося в Канаді на заводі монреальської фірми Canadian Pacific Co. До середини 1943 року тут було виготовлено 1420 танків модифікацій «VI» та «VII», які майже не відрізнялися від «Валентайна IV». Єдиною різницею була марка спареного кулемета: на «Валентайн VI» — BESA, а на «Валентайн VII» — Browning M1919A4. Частина машин канадського виробництва мала литу лобову частину корпусу.
Прагнучи підвищити вогневу міць танка, британці встановили на «Валентайні VIII» 6-фунтову гармату. При цьому кількість членів екіпажу в башті знову скоротилася до двох. Було ліквідовано й курсовий кулемет, що знизило вогневі можливості танка.
Варіант «Валентайн IX» був ідентичний своєму побратиму, за винятком марки силової установки: на ньому стояв дизель GMC 6004, а на «VIII» — AEC A190.
На «Валентайн X» повернули спарений кулемет. А у зв’язку з тим, що маса танка з 6-фунтовою гарматою зросла до 17,2 т, на «десятці» встановили дизель GMC 6004 потужністю 165 к.с. 6-фунтові гармати були двох модифікацій: Mk.III з довжиною ствола 42,9 калібру та Mk.V із довжиною ствола 50 калібрів. Боєкомплект скоротився до 58 пострілів.
Останню модифікацію — «Валентайн XI» — озброїли 75-мм гарматою. При цьому спарений кулемет знову прибрали — для нього там просто не знайшлося місця. На цій версії встановлювався двигун GMC 6004, форсований до 210 к.с.
14 квітня 1944 року заводські цехи залишив останній танк «Валентайн» із 6855 бойових машин, виготовлених у Великій Британії. Отже, загальна кількість «валентайнів», включно з випущеними в Канаді, становить 8275 одиниць. Це наймасовіший британський танк періоду Другої світової війни.
Єдиною країною, куди «валентайни» постачалися за ленд-лізом, був Радянський Союз. Причому до СРСР відправили майже половину випущених машин: 2394 англійські та 1388 канадських, з яких до місця призначення дійшло 3332 танки.
Червона Армія отримала танки семи модифікацій — II, III, IV, V, VII, IX і X. Як видно, переважали машини, оснащені дизелями GMC. Можливо, це робилося заради уніфікації: такі самі двигуни стояли на «шерманах», що постачалися до СРСР. Окрім лінійних танків, було поставлено 25 мостоукладальників Valentine-Bridgelayer — радянське позначення МК.3М.
У документах воєнних років «валентайни» називаються по-різному. Найчастіше MK.III або МК.3, іноді з додаванням назви «Валентайн» або, рідше, «Валентин». Нечасто можна зустріти й позначення модифікації «Валентайн III», «Валентайн IX» тощо. Водночас у документах тих років, окрім МК-3, трапляються позначення МК-5, МК-7, МК-9. Цілком очевидно, що йдеться про різні модифікації цього британського танка.
Перші «валентайни» з’явилися на радянсько-німецькому фронті наприкінці листопада 1941 року. У 5-й армії, що оборонялася на можайському напрямку, першим підрозділом, який отримав бойові машини цього типу, став 136-й окремий танковий батальйон. Його було сформовано до 1 грудня 1941 року, і в його складі налічувалося десять Т-34, десять Т-60, дев’ять «валентайнів» і три «матильди». Англійські танки батальйон отримав у Горькому лише 10 листопада 1941 року, тому танкісти проходили навчання безпосередньо на фронті. 15 грудня 136-й окремий танковий батальйон було додано до 329-ї стрілецької дивізії, а потім до 20-ї танкової бригади, спільно з якими він брав участь у контрнаступі під Москвою.
1 – 2-фунтова гармата Mk IX; 2 – перископ заряджального; 3 – перископ командира; 4 – лючок для стрільби з особистої зброї; 5 – радіостанція № 19; 6 – двигун AEC A190; 7 – повітряний фільтр; 8 – вентилятор; 9 – радіатор; 10 – паливний бак; 11 – коробка передач; 12 – головний фрикціон; 13 – візок підвіски; 14 – підвісна підлога бойового відділення; 15 – сидіння навідника; 16 – плечовий упор; 17 – спускова рукоятка; 18 – сидіння механіка-водія
Як і у випадку з «Матильдою», уже під час перших боїв виявився такий недолік англійських танків, як відсутність у боєкомплекті 2-фунтової гармати осколково-фугасних снарядів. Остання обставина стала причиною розпорядження ДКО про переозброєння «Валентайна» вітчизняною артсистемою. Це завдання у стислі строки виконали на заводі № 92 у Горькому. На машині, що отримала заводський індекс ЗІС-95, встановили 45-мм гармату та кулемет ДТ. Наприкінці грудня 1941 року танк відправили до Москви, проте далі дослідного зразка справа не пішла.
Чимало «валентайнів» брало участь у битві за Кавказ. У 1942–1943 роках танкові частини Північно-Кавказького та Закавказького фронтів були укомплектовані імпортною технікою майже на 70%. Це пояснювалося близькістю до так званого «Перського коридору» — одного зі шляхів постачання вантажів до СРСР, що проходив через Іран. Але навіть серед військ Північно-Кавказького фронту вирізнялася 5-та гвардійська танкова бригада, танкісти якої із середини 1942 року до вересня 1943-го освоїли п’ять типів машин: «Валентайн», М3л, М3с, «Шерман» і «Тетрарх», і це не рахуючи вітчизняної техніки.
Бойові дії на Північному Кавказі бригада розпочала 26 вересня 1942 року на грозненському напрямку в районі Малгобек — Озерна. На той момент у складі бригади було 40 «валентайнів», три Т-34 та один БТ-7. 29 вересня танкісти атакували німецькі війська в долині Алханч-Урт. У цьому бою екіпаж гвардії капітана Шепелькова на своєму «Валентайні» знищив п’ять танків, самохідку, вантажівку та 25 солдатів противника. Усього ж за кілька днів боїв у цьому районі 5-та гвардійська танкова бригада знищила 38 танків (20 із них згоріли), одну самохідну установку, 24 гармати, шість мінометів, один шестиствольний міномет і до 1800 солдатів ворога. Наші втрати становили два Т-34 та 33 «Валентайни» (із них вісім згоріли, решту вдалося евакуювати з поля бою й відновити), 268 осіб убитими та пораненими.
Оскільки більшість бригад, що мали на озброєнні імпортну техніку, відрізнялися змішаним складом, уже в 1942 році було знайдено найправильніше рішення — використовувати вітчизняні та іноземні танки комплексно, щоб вони доповнювали одне одного з погляду своїх бойових якостей. Так, у першому ешелоні йшли танки КВ та «Матильда» CS із 76-мм гаубицею, у другому — Т-34, а в третьому — «Валентайни» та Т-70. Така тактика часто давала позитивні результати.
Географія застосування «валентайнів» була дуже широкою — від найпівденніших ділянок радянсько-німецького фронту до північних. Окрім частин Закавказького фронту, вони, наприклад, перебували на озброєнні 19-го танкового корпусу Південного фронту (з 20 жовтня 1943 року — 4-й Український фронт) та брали активну участь у Мелітопольській наступальній операції, а потім у визволенні Криму. Танки МК.ІІІ активно використовувалися в позиційних боях на Західному та Калінінському фронтах аж до початку 1944 року. Слід зазначити, що в багатьох військових частинах імпортні танки доопрацьовували, головно з метою підвищення прохідності по снігу та болотистому ґрунту. Наприклад, у 196-й танковій бригаді 30-ї армії Калінінського фронту, що брала участь у взятті м. Ржева в серпні 1942 року, до кожного трака гусениці приварювали сталеві пластинки, які збільшували її площу.
До кінця війни «валентайни» залишалися основними танками кавалерійських корпусів. Особливо високо кавалеристи цінували маневрові якості машини. Найімовірніше, з тієї ж причини «валентайни» перебували на озброєнні багатьох мотоциклетних батальйонів та окремих мотоциклетних полків. До штату останніх на завершальному етапі війни входила танкова рота з десяти Т-34 або такої ж кількості «Валентайн IX».
Танки «Валентайн IX» перебували на озброєнні 1-го мехкорпусу 2-ї гвардійської танкової армії в період Вісло-Одерської наступальної операції взимку 1945 року. Свій бойовий шлях у Червоній Армії бойові машини цього типу завершили на Далекому Сході в серпні 1945-го. У складі 2-го Далекосхідного фронту воював 267-й танковий полк (41 «Валентайн III» та «Валентайн IX»), у лавах кінно-механізованої групи Забайкальського фронту було 40 танків «Валентайн IV» і, нарешті, у складі 1-го Далекосхідного фронту діяли дві танково-мостові роти по 10 мостоукладальників Valentine-Bridgelayer у кожній.
У зарубіжній літературі зустріти більш-менш повну оцінку танка «Валентайн» доволі важко. Надто обмеженою за часом і масштабами була його експлуатація в англійській армії. Здебільшого зазначається, що танкісти хвалили танк за надійність, а лаяли за тісноту бойового відділення та відсутність у боєкомплектах 2- і 6-фунтових гармат осколково-фугасних снарядів.
Оскільки кілька тисяч бойових машин цього типу воювало на радянсько-німецькому фронті в украй жорстких умовах експлуатації, спробуємо проаналізувати ті відгуки, які давали «Валентайну» радянські танкісти.
Звернімося до неупередженого джерела: документів воєнних років. Зокрема, до «Короткого звіту про дії МК.ІІІ», датованого 15 січня 1942 року, який склало командування 136-го окремого танкового батальйону, що брало участь із 15 грудня 1941 року в контрнаступі під Москвою. Цей звіт, вочевидь, можна вважати одним із перших документів, що містять оцінку ленд-лізівської техніки.
«Досвід застосування «валентайнів» показав:
1. Прохідність танків у зимових умовах добра, забезпечується рух по м’якому снігу завтовшки 50–60 см. Зчеплення з ґрунтом добре, але за ожеледиці необхідні шпори.
2. Озброєння діяло безвідмовно, але були випадки недокату гармати (перші п’ять-шість пострілів), вочевидь, через загусання мастила. Озброєння дуже вимогливе до мастила та догляду…
3. Спостереження через прилади та щілини добре…
4. Моторна група й трансмісія працювали добре до 150–200 годин, надалі спостерігається зниження потужності двигуна…
5. Броня хорошої якості…
Особовий склад екіпажів проходив спеціальну підготовку та задовільно володів танками. Командний і технічний склад знав танки слабко. Велику незручність створювало незнання екіпажами елементів підготовки танків до зими. Унаслідок відсутності необхідного утеплення машини насилу заводилися на морозі й тому весь час утримувалися в гарячому стані, що призводило до великої витрати моторесурсів. У бою з німецькими танками (20.12.1941 р.) три «Валентайни» отримали такі пошкодження: в одного 37-мм снарядом заклинило башту, в іншого — гармату, третій отримав п’ять влучань у борт із дистанції 200–250 м. У цьому бою «валентайни» підбили два середні танки Т-3.
Загалом МК.ІІІ — добра бойова машина з потужним озброєнням, хорошою прохідністю, здатна діяти проти живої сили, укріплень і танків противника.
Негативні сторони:
1. Погане зчеплення гусениць із ґрунтом.
2. Велика вразливість візків підвіски — у разі виходу з ладу одного котка танк рухатися не може.
3. До гармати немає осколково-фугасних снарядів».
Сумніватися в необ’єктивності цього звіту, складеного по гарячих слідах, немає підстав. Цікаво зазначити, що радянські танкісти, як і їхні англійські колеги, відзначали як недолік відсутність у боєкомплекті гармати осколково-фугасних снарядів, але не помітили тісноти бойового відділення, вочевидь, тому, що у Т-34, наприклад, воно було ще тіснішим.
Низка ж конструктивних особливостей танка викликала критику винятково в частинах Червоної Армії. Само собою зрозуміло, що в Англії чи Західній Європі, а тим більше в Північній Африці або Бірмі вода в системі охолодження танка не замерзала через відсутність морозів. Значна частина недоліків «Валентайна» (та й не лише його), згадуваних у наших документах і спогадах, пов’язана з кліматичним чинником, що ускладнював експлуатацію. І тут ми підходимо до ще однієї причини негативних оцінок цієї бойової машини в деяких наших танкістів (щоправда, як правило, тих, що воювали на ній недовго).
Клопоту було чимало! Промити систему охолодження та залити в неї антифриз — клопіт! За температури нижче -20° до вітчизняного дизпалива треба додавати тракторний гас (у нас просто не було дизпалива необхідної якості, а на «Валентайнах» стояли автомобільні дизелі) — клопіт! Для збереження тепла двигуна треба прикривати радіатори фанерою, брезентом або старою шинеллю (на «Валентайні», до речі, для цієї мети рекомендувалося вимикати один із вентиляторів, знявши приводний ремінь) — знову клопіт! Звісно, подібних заходів потребувала й вітчизняна техніка. Але вона створювалася вже з урахуванням якості вітчизняних ПММ і рівня технічного обслуговування, а тому з цих причин ламалася рідше. До того ж за зламану вітчизняну техніку карали менше, ніж за імпортну, за яку було «золотом плачено». Нічого, крім стійкої ненависті до іноземних бойових машин, зокрема й до «Валентайна», у заступників командирів із технічної частини та техніків ця обставина викликати не могла.
А які почуття міг відчувати, наприклад, механік-водій, читаючи такі положення інструкції з експлуатації:
«Якщо після 4–5 спроб завести двигун англійського танка не вдалося, треба, за наявності пристосування для запуску за допомогою ефіру, зарядити пістолет ампулою, натиснути на важіль проколювання капсуля та стартером завести двигун. Після запуску двигуна не давати йому працювати на обертах понад 800 за хвилину, доки температура мастила не досягне 27°С (80°F), а тиск мастила не підніметься до 60–80 ф/дм2.
Після досягнення цих показань кількість обертів має бути збільшена до 1000 за хвилину, а через 2–3 хвилини робота може здійснюватися на найвищій кількості обертів.
Рух танка можна почати лише після повного прогрівання двигуна й обов’язково з першої передачі, щоб уникнути пошкоджень (за застиглого мастила) коробки зміни передач, диференціала та бортових передач».
Ось так! Мало того, що треба стежити за температурою, так ще й рушати потрібно лише з першої передачі! (На Т-34, як відомо, аж до кінця 1943 року взагалі користувалися лише однією другою передачею, решта під час руху просто не вмикалися.) Справді — якась гасниця, а не танк! І взагалі — «явище глибоко чужої нам військово-технічної культури»!
Щоправда, до кінця війни, у міру використання багатьох іноземних технічних рішень на вітчизняній техніці, претензій до «Валентайна» ставало дедалі менше. У всякому разі, щодо складної конструкції та важкої експлуатації.
У 1945 році у статті «Аналіз розвитку зарубіжної танкової техніки за роки війни та перспективи подальшого вдосконалення танків» генерал-майора інженерно-танкової служби доктора технічних наук професора Н.П. Груздєва, опублікованій у збірнику праць академії Бронетанкових і механізованих військ, «Валентайн» заслужив таку оцінку:
«МК.ІІІ, як піхотний (або, дотримуючись вагової класифікації, — легкий) танк, безумовно, має найщільніше загальне компонування й серед цього типу танків є, безперечно, найвдалішим, хоча винесення гальмівних барабанів поза корпус, безумовно, неправильне. Досвід із танком MK-III припиняє дискусію про можливість доцільного використання автомобільних агрегатів для танкобудування.
Броньова перегородка між моторним і бойовим відділенням істотно зменшує втрати в екіпажі під час пожежі та зберігає моторно-трансмісійну групу у разі вибуху снарядів. Прилади спостереження прості й ефективні. Наявність зрівнювачів у MK-III та сервомеханізмів, попри невисоку питому потужність, дає змогу забезпечувати задовільну середню швидкість танка близько 13–17 км/год.
Характерним для англійських танків MK-III, MK-II та MK-IV є перевага, що надається броні; швидкість і озброєння виходять ніби другорядними; безсумнівно, що якщо це припустимо в MK-III, то в інших танках диспропорція є явним і неприпустимим мінусом.
Слід відзначити надійно працюючий дизель GMC.
З усіх наявних легких танків танк MK-III є найвдалішим. Можна сказати, що в умовах 1940–1943 рр. саме англійці створили тип піхотного танка».
Тут, як кажуть, ні додати, ні відняти!
ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТАНКА Mark III Valentine VI
БОЙОВА МАСА, т: 16,5
ЕКІПАЖ, осіб: 3
ГАБАРИТНІ РОЗМІРИ, мм:
довжина — 5410, ширина — 2629, висота — 2273, кліренс — 420
ОЗБРОЄННЯ: 1 гармата Mk.IX калібру 2 фунти (40 мм), 1 кулемет BESA калібру 7,92 мм, 1 зенітний кулемет Bren калібру 7,7 мм, 1 димовий гранатомет калібру 50,5 мм
БОЄКОМПЛЕКТ: 61 артпостріл, 3150 патронів калібру 7,92 мм, 600 патронів калібру 7,7 мм, 18 димових гранат
ПРИЛАДИ ПРИЦІЛЮВАННЯ: телескопічний приціл № 24В Mk.I
БРОНЮВАННЯ, мм:
лоб — 60, борт і корма — 60, дах — 10–20, днище — 7–20; башта — 60–65
ДВИГУН: GMC 6-71 моделі 6004, 6-циліндровий двотактний дизель із рядним розташуванням циліндрів і рідинним охолодженням; максимальна потужність 165 к.с. (120 кВт) за 2000 об/хв, заводське регулювання — 138 к.с. за 1900 об/хв. Робочий об’єм 6970 см3
ТРАНСМІСІЯ: однодисковий головний фрикціон сухого тертя М-6004, триходова синхронізована механічна коробка передач Spicer synchromech, поперечна передача, багатодискові сухі бортові фрикціони, подвійні планетарні бортові передачі, колодкові гальма
ХОДОВА ЧАСТИНА: шість обгумованих опорних котків на борт, ведуче колесо заднього розташування (зачеплення цівкове посередині гусениці), підвіска блокована, балансирна зі спіральною пружинною ресорою та гідравлічним амортизатором; три обгумовані підтримувальні котки; у кожній гусениці 103 траки завширшки 356 мм, крок трака — 112 мм
ШВИДКІСТЬ МАКС., км/год: 32
ЗАПАС ХОДУ, км: 150
ПОДОЛАНІ ПЕРЕШКОДИ: кут підйому, град. — 40; висота стінки, м — 0,75; ширина рову, м — 2,2; глибина броду, м — 1
ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗКУ: радіостанція № 1
«Моделіст-конструктор» № 7’2025, Михайло БАРЯТИНСЬКИЙ