Будівництво саморобних автомобілів — унікальне явище. Окрім СРСР, ніде цей рух не набув масового поширення. Аматорським автоконструюванням займалися люди найрізноманітніших професій: лікарі, художники, музиканти, робітники й інженери. Відомо, що саморобний автомобіль був у підкорювача космосу А.А. Сереброва, а космонавт В.А. Аксьонов як головний суддя брав участь у пробігах «Самавто», що щорічно проводилися за підтримки ДОСААФ. У 1990-ті роки активність технічної творчості знизилася — простіше й дешевше стало купити вживану іномарку та відновити її, ніж робити машину з нуля. Нинішні ж саморобники здебільшого займаються створенням всюдихідного транспорту — вельми функціонального й конструктивно досить досконалого.
Однак, як це не дивно, з кожним роком зростає цікавість до саморобок радянського часу (про деякі з них див. «М-К» № 9-2024), а в багатьох музеях країни навіть почали з’являтися цілі розділи, присвячені такій техніці.
Багату колекцію автосаморобок зібрано в селі Новосілля, в околицях міста Переславль-Заліський, де Роман Курченко з групою ентузіастів організували «Музей саморобних автомобілів СРСР». Загалом тут зараз є понад 40 різних машин. Багато — на ходу (і навіть з офіційними документами), інші чекають реставрації.
Найстаріший експонат — автомобіль «Тушинець» (фото 1). Його побудовано 1958 року в місті Тушино (у складі Москви з 1960 року) на базі вузлів інвалідної мотоколяски С-3А. Двигун від мотоцикла М-72 установлено ззаду. Кузов металевий, авторської конструкції з ефектним забарвленням: низ вишневого кольору, дах — білий. Бампери та колісні ковпаки від «Москвича», світлотехніка від «Перемоги». Машина брала участь у багатьох пробігах «Самавто», але потім тривалий час не експлуатувалася. Виявили її випадково 2012 року під час знесення старих гаражів. У музеї планують повернути «Тушинцю» колишній лиск. На щастя, він повністю комплектний, зберігся навіть «рідний» шильдик.
Ще один об’єкт із минулого, зібраний також на агрегатах мотоколяски, — автомобіль «Кварта» з Єкатеринбурга (фото 2). Він брав участь у перших зльотах на Уралі. Попри невеликі габарити, у ньому є навіть компактний 12-вольтовий телевізор — фантастика для того часу! Зараз експонат відновлюється до ходового стану.
А ця машина — загадка (фото 3 і 4). Історію її створення поки що дізнатися не вдалося. (Можливо, читачі «М-К» допоможуть? Якщо є інформація — звертайтеся до редакції, пишіть на наш e-mail [email protected] або безпосередньо до музею.) Зовні апарат схожий на транспортний засіб із мультфільму про кота Леопольда. Існує припущення, що його творець був пов’язаний з авіаційною промисловістю, оскільки кузов виготовлено з алюмінієвого сплаву. Зібрано дуже якісно, а оздоблення салону не поступається заводському.
Усе зрозуміліше з ярославською «Козявочкою» (фото 5), виконаною в класичному для саморобників 1960–1970 років стилі на агрегатах від «інвалідки». При цьому кузов подовжений. Керування перероблено на ножне, салон кілька разів переобладнувався. Автомобіль експлуатувався до 2023 року і досі в робочому стані.
«Южанин» приїхав із Краснодара (фото 6). Його кузов із дуже товстого металу. Про такі кажуть — зроблено на віки! На його капоті встановлено фігурку ракети, сопло якої світиться. Космічна тематика була тоді популярною, навіть школярі знали космонавтів напам’ять і всі дуже пишалися здобутками країни.
Сімферопольська саморобка зовні нагадує ВАЗ-2103, але вона значно ширша (фото 7). Попереду седан прикрашає емблема автора із зображенням циркуля та молота. Від «Жигулів» запозичені силовий агрегат, світлотехніка та решітка радіатора. Кузов повністю оригінальний — він зі склопластику, причому виклеєний не по матриці, а по дошках-шаблонах. Переднє та заднє скло від «Волги». У автомобіля просторий салон і місткий багажник. Його поставлено на облік 1979 року і відтоді він проїхав близько 100 тисяч км. Відомо, що його конструктор за тією ж технологією з 1987 по 1991 рік будував спортивну машину, але потім втратив до неї інтерес. Зберігся лише недороблений кузов (фото 8), де наочно видно технологію створення склопластикової оболонки.
Застосовували радянські саморобники й вельми незвичайні рішення, що дивують навіть сьогодні. Яскравий тому приклад — автомобіль «Кавказ» із Краснодарського краю (фото 9). Завдяки задньому розташуванню двигуна, відмінному розвісуванні та підсиленим переднім кулакам він міг пересуватися… на трьох колесах! У разі проколу шини будь-якого колеса на його місце можна було встановити переднє праве, «запаска» не потрібна була. Єдине обмеження — у такому режимі не можна було перевозити пасажира на правому передньому кріслі.
Універсал «Ташкент» з металевим кузовом — з Узбекистану (фото 10). За якістю виготовлення він не поступається заводським зразкам. Решітка радіатора схожа на ранню від ВАЗ-2123, але насправді зроблена з облицювання вантажівки ГАЗ-53.
Ще один універсал — «Іволга», дістався до Переславля-Заліського на своїх колесах із Подольська (фото 11). Він цікавий дизайном і якісним виконанням. По лівому борту в нього одні двері, а праворуч — двоє. Машина оснащена «жигулівськими» агрегатами і, за відгуками, приємна на ходу. Щоправда, є одна проблема. Кузов повністю оцинкований або луджений, завдяки чому за довгі роки експлуатації на ньому взагалі немає корозії. Однак реставраторам досі не вдалося підібрати потрібний ґрунт — фарба постійно облізає.
Експонати в музеї розставлені дуже грамотно хронологічно, і експозиція наочно демонструє, як з роками росло майстерність наших «Кулібіних». Ось, наприклад, універсал «МЮК» із Челябінська (фото 12). Він виглядає так, ніби вчора виїхав із майстерні! Автомобіль багато разів перебудовувався. У остаточному варіанті двигун від «Жигулів» установлено в задній частині, але при цьому збережено незалежну задню підвіску від «Запорожця». У результаті — просторий салон з відмінною ергономікою (як на «Москвичі-2141», приблизно) і об’ємний багажник.
Не секрет, що УАЗ-452 морально застарів ще в 1970-х роках. Проте в Ульяновську так і не змогли освоїти сучаснішу модель. А от пілот вертольота з Грузії взяв та й побудував на шасі «буханки» справжню дачу на колесах (фото 13 і 14). Передня частина оформлена в стилі КамАЗа, фари від ВАЗ-2105. На панелі багато авіаційних приладів. Родзинка конструкції: двері в пасажирський салон піднімаються вгору і виходить відкрита веранда для пікніка із захистом від дощу.
Ніколи не відзначалася різноманітністю й продукція АЗЛК. Масовими були седани, а в невеликій кількості випускалися дефіцитні тоді універсали. Ті, кого не влаштовували стандартні варіанти, займалися переробками. Так на базі експортного «Москвич-408» з’явилося елегантне дводверне купе «Стрімлайн», виконане за мотивами американської класики (фото 15 і 16). Ще один приклад — седан «Москвич-2140», що перетворився на універсал підвищеної місткості з високим дахом (фото 17).
Наостанок — найнезвичайніший, мабуть, експонат «технопарку». Це всюдихід ГМВ-2, побудований в Оренбурзі. Кузов у нього від… навчального бомбардувальника Іл-28У! При цьому апарат офіційно поставлено на облік як автомобіль. Докладна стаття про нього з історією створення та кресленнями опублікована в «М-К» № 11-2012.
У цьому огляді ми розповіли далеко не про всі об’єкти «Музею саморобних автомобілів СРСР», у якому є навіть «золота колекція» машин, що здобули популярність ще в радянський час. Докладніше про них — в одному з найближчих номерів журналу.
«Моделист-конструктор» № 7’2025, Сергій ДЬЯКОНОВ, Андрій ФАРОБІН