Згідно з «табелем про ранги», до класу «Гран Туризмо» належать комфортабельні швидкохідні автомобілі в спортивному стилі, призначені для дальніх подорожей автострадами. Радянська промисловість нічого подібного ніколи не випускала, та й швидкісних доріг тоді майже не було. Проте такі машини за індивідуальними проєктами (і навіть невеликими серіями!) створювали самодіяльні конструктори. Сьогодні деякі з них можна побачити в «Музеї саморобних автомобілів СРСР». Про «Музей саморобних автомобілів СРСР» і його експонати читайте також у «М-К» № 7-2025. Його засновник — Роман Курченко, справедливо вважає цю частину експозиції «Золотою колекцією».
Першим дрібносерійним саморобним автомобілем (усього з 1963 по 1969 рік їх зібрали шість штук) був «КД» або «Спорт-900». Автор дизайну — відомий конструктор-художник Едуард Молчанов. У створенні машини брали участь інженери брати Ігор і Лев Дурнови, хімік Анатолій Сивороткін і художник Володимир Єлтишев. За концепцією це дводверне купе було близьке до європейських компактних спортивних задньомоторних автомобілів Volkswagen Karmann Ghia і Renault Caravelle Floride (див. «М-К» № 11-2018), але стиль повністю оригінальний. В основі конструкції «Спорт 900» просторова рама зі сталевих профілів, кузов — зі склопластику.
Усі шість машин трохи відрізнялися одна від одної. Наприклад, у деяких задню частину кузова надбудовано для збільшення простору на задньому ряді салону. Двигун використовувався «запорізький» (ЗАЗ-965А). У ті роки на саморобні автомобілі заборонялося ставити потужніші мотори, тому динаміка не така добра, як хотілося б. Свого часу автомобілі «Спорт 900» широко висвітлювалися в пресі. Зокрема, у «М-К» № 1 за 1973 рік було опубліковано статтю з барвистими малюнками Едуарда Молчанова.
У колекції «Музею саморобних автомобілів СРСР» зараз перебувають два такі автомобілі та «рідна» матриця для виготовлення склопластикового кузова. Одна з машин фактично нова, оскільки ніколи не виїжджала на дороги загального користування. У найближчих планах поставити її на хід.
Менш відомі ярославські автомобілі «Гепард». На відміну від «Спорт-900», у цих дводверних седанів просторіші салони. «Гепарди» зроблені за напівнесучою схемою з підрамниками. Кузови склопластикові. У проєкті брали участь п’ятеро людей: Ю. і А. Крилови, В. Волков, В. Касьянов і А. Лебедєв. Відповідно з 1966 по 1968 роки за однією матрицею ентузіасти побудували п’ять автомобілів. Вони трохи відрізняються зовнішніми деталями оформлення. Силові агрегати — від ЗАЗ-966 і ЗАЗ-968, а на одному використано силову установку від чехословацького рефрижератора.
За дизайном ці машини не поступалися серійним зарубіжним зразкам того часу, та й виготовлені вони дуже якісно. Один із «Гепардів», щоправда, було розбито ще в радянські роки, але чотири дожили до наших днів, три з них представлені в колекції музею.
Звісно, з моторами від «Запорожця» про справжній «Гран Туризмо» можна було лише мріяти. Утім, існувала лазівка, що дозволяла аматорам оснащувати свої творіння навіть «волговськими» моторами. Для участі в пробігах і зльотах реєструвати саморобний автомобіль у ДАІ не вимагалося — достатньо повісити на місце номерного знака табличку «Випробування», і подорожуй країною! Пізніше регламент уже допускав використання будь-яких двигунів, якщо їхня питома потужність, що припадає на тонну повної маси ТЗ, не перевищує 50 к.с.
Перший автомобіль за новими правилами 1969 року побудували художники брати-близнюки Володимир і Анатолій Щербініни. Він так і називався — «ГТЩ» («Гран Туризмо Щербініних»). Конструкція — рамна, компонування — класичне. Раму варили просто у дворі багатоповерхового будинку. Кузов виклеювали зі склопластику за матрицею. Остаточне складання машини виконували в квартирі на сьомому поверсі. Щоб спустити її на землю, довелося розбирати віконний проріз і задіяти підйомний кран. На першій версії стояв двигун від ГАЗ-21, з ним «ГТЩ» міг розганятися до 150 км/год. Також у конструкції використовувалися вузли від ГАЗ-69 і ЗІМ.
Розвитком теми радянського аматорського «Гран Туризмо» став автомобіль «Сатана», проєктування якого почалося того ж 1969 року. Його вже створювали з розрахунком на дрібносерійне виробництво. Щербініни відповідали за дизайн, технічною частиною займалися брати Станіслав і Юрій Алгебраїстови. Раму розрахували фахівці заводу МЗМА. Каркас кузова прототипу зварили в майстерні Алгебраїстових, сам кузов — склопластиковий. Складання виконували як і раніше в квартирі Щербініних.
Першу «Сатану» побудували до 1977 року, влітку вона взяла участь у всесоюзному пробігу «Самавто» маршрутом Москва — Севастополь — Москва. Після експертизи в НАМІ її вдалося поставити на облік.
Надалі каркаси кузовів виготовляли на Іркутському авіаційному заводі. Також на одному з підприємств спеціально для «Сатани» виготовили партію литих колісних дисків оригінального дизайну. Двигун і передні лонжерони використовувалися від ГАЗ-24. Мотор ЗМЗ-24Д легко форсується до 115-120 к.с., але оскільки «газівська» трансмісія не розрахована на таку потужність, на деяких автомобілях серії була встановлена головна передача від «Чайки».
Почали з партії з п’яти автомобілів. Усього ж, за різними джерелами, зібрали від 15 до 20 кузовів, і є інформація про десять комплектних автомобілів. У всіх був кузов купе, крім універсала, побудованого в єдиному примірнику.
Другий автомобіль у серії належав родині Алгебраїстових і називався «ЮНА» (Юрій і Наталія Алгебраїстови). Він був готовий навесні 1982 року. Машина знімалася у фільмі «Випробувачі», 1988 року брала участь у пробігу Москва — Прага — Москва.
У 1990-х роках «ЮНА» отримала 6-циліндровий рядний двигун об’ємом 2,8 л від BMW 528. Потім йому на зміну прийшов сучасніший баварський 3,5-літровий мотор у зборі з автоматичною коробкою передач. Максимальна швидкість перевищила 200 км/год, а час розгону до 100 км/год скоротився до 8,5 с. З’явилися дискові гальма.
Зовнішнє оформлення кузова теж кілька разів змінювалося. Дотепер від початкової конструкції лишилася лише рама і балка переднього моста від ГАЗ-24, але й там уже встановлено безшкворневу підвіску від ГАЗ-31105. Задній міст від Volvo 940. Докладна стаття Юрія Алгебраїстова про створення автомобіля опублікована в «М-К» № 6 за 2005 рік.
Загалом «ЮНА» пройшла понад 500 тисяч кілометрів. Але роки беруть своє, і зараз вона теж стала експонатом музею, хоча зберігається поки що в московському гаражі.
«Моделіст-конструктор» № 8’2025, Аркадій СЕРЕБРОВ