Як прототип цієї моделі обрано двомоторний катер ВПС Великої Британії. Під час Другої світової війни такі катери служили для пошуку й порятунку пілотів, збитих над морем, а також виконували функції охорони.
Робота з виготовлення моделі починається з промальовування кресленика в натуральну величину масштабної копії. Планова проєкція цього кресленика слугуватиме своєрідним стапелем: треба закріпити кресленик на рівній дошці й захистити його поліетиленовою плівкою, щоб шпангоути не приклеювалися до стапеля.
Корпус моделі збирається кілем догори. Шпангоути випилюються з фанери товщиною 4 мм, з неї ж вирізається й носова закінченість. На стапелі шпангоути фіксуються шпильками, після чого до них пристиковуються носова закінченість і кіль із соснової рейки перерізом 4×4 мм. Складання ведеться з використанням епоксидного клею. На завершення на каркасі закріплюються чотири соснові стрингери перерізом 4×4 мм.
Після твердіння клею каркас обробляється «шкуркою», наклеєною на дощечку, і обшивається фанерою товщиною 0,8 мм. Оскільки роздобути таку тонку фанеру практично нереально, слід узяти менш дефіцитну фанеру товщиною 1,2 мм і вишкурити її до потрібної товщини. Можна також використати електрокартон (пресшпан) або переклей із креслярського паперу на епоксидному зв’язувальному.
Обшивка ведеться на епоксидному клеї, при цьому заготовки фіксуються на каркасі гумовим бинтом — спочатку в кормовій частині, а потім і в носовій. За потреби під бинт підкладаються фанерні або картонні смужки, щоб забезпечити надійне прилягання обшивки до набору каркаса.
Після твердіння зовнішні поверхні корпусу вишкурюються, потім вирівнюються за допомогою шпаклівки, складеної з нітролаку й тальку, ще раз вишкурюються, шліфуються й фарбуються у два шари. Зсередини корпус покривається у два шари паркетним двокомпонентним лаком, що гарантує водостійкість. Далі до бортів корпусу відповідно до кресленика приклеюються привальні бруси із соснових рейок.
Мотоустановка моделі являє собою пару двигунів із дейдвудними валами та гребними гвинтами. Щоб установити двигуни, у корпусі роблять два отвори й монтують у них дейдвудні труби. Після контролю положення валів — вони мають бути паралельні площині симетрії моделі у вигляді зверху, а також розташовуватися в одній площині на бічній проєкції, — стик між дейдвудною трубою та корпусом закладається шпаклівкою (сумішшю епоксидної смоли й тальку). Зверху корпус закривається палубою, вирізаною з листа фанери товщиною 1,2 мм. У ній прорізано отвір для монтажу й обслуговування механізмів і батарей живлення.
1 — кришка палуби; 2 — задня кришка; 3 — перегородка; 4 — кришка; 5 — задня стінка рубки; 6 — дах рубки; 7 — передня стінка рубки; 8 — боковина рубки
Деталі надбудови й рубки вирізаються з фанери товщиною 1,2 мм. Під час складання по кутах закріплюються рейки перерізом 2×4 мм. Ілюмінатори рубки зсередини заклеюються лавсановою плівкою, що імітує скління. Поручні, скоби й трапи вигинаються та спаюються з мідного дроту Ø1 мм. Надбудови монтуються на пластині з фанери, що слугує кришкою підпалубного простору. Передня частина кришки фіксується скобою, а задня — гвинтом, який вкручується в приклеєну під палубою гайку.
Перо керма виготовляється з фанери товщиною 3 мм. Балер — сталевий стрижень діаметром 2,5 мм, зафіксований у пері епоксидним клеєм. На верхньому кінці балера змонтовано кабанчик — важілець для встановлення курсу. Дельні речі та інші дрібниці формуються з термопласту (матеріал «Пластика» або аналогічний). Кнехти допрацьовуються з алюмінієвих заклепок відповідного діаметра, прожектор — із ковпачка від тюбика.
Двигуни правого й лівого борту з’єднуються один з одним паралельно.
Налагодження моделі на воді зводиться до усунення диферента (за рахунок переміщення вперед або назад батарей живлення) і коригування (за допомогою відхилень керма) прямолінійності руху копії.
«Моделіст-конструктор» № 9’2025, Я. ВЛАДИС