Метал покрився іржею, з часом потьмяніла цегляна кладка, втратила вигляд пофарбована поверхня… У всіх цих випадках беруть шкурку або металеву щітку — і стоп! Геть їх — це вчорашній день! Левову частку нудної й стомливої роботи під час зачищення треба передати механізму — електрощітці.
Половина механізму вже перед вами, якщо є електродриль. Жодної переробки вона не потребує. Друга половина — саморобна.
Влаштована щітка просто (див. рисунок): на вісь — болт спеціальної форми — насаджені два сталеві диски. Посадкові шийки болта квадратні, тому обертальний момент надійно передається дискам. Між ними — розпірні втулки, виточені з відрізків сталевої труби. Кожна втулка несе на собі ряд вільно розміщених на ній «щетинок» зі сталевого пружного дроту. Дріт порубано на відрізки довжиною 145—147 мм, і їх зігнуто так, щоб утворилася петля під втулку. Зовнішній довгий кінець «щетинки» — робочий, внутрішній — лише для фіксації її в робочому положенні. Коли йде зачищення, внутрішні кінці притискаються до втулок, що йдуть попереду, і забезпечують «щетині» жорсткість.

1 — патрон електродриля, 2 — вісь щітки, 3 — гайка, 4 — шплінт, 5 — задній диск, 6 — «щетинка», 7 — розпірна втулка, 8 — передній диск.
Робочі кінці корисно сточити перпендикулярно до осі «щетинок», тоді якість зачищення стане вищою.
Збирається інструмент у такій послідовності: на болт надівається передній диск, у його отвори вставляються розпірні втулки і на них — стовпчиком — нанизується по десять «щетинок». Потім надівається задній диск і загвинчується до відказу гайка, яку контрять шплінтом. Щітка готова до роботи.
«М-К» 9’81, І. ЧАРКІН, інженер
