Після того як у квітні 1941 року фашистські війська окупували Грецію, англійці не сумнівалися, що вони ось-ось спробують висадитися на Крит. Остерігаючись морського десанту, до оборони острова з моря терміново залучили майже всі сили британського середземноморського флоту. Але гітлерівці, які мали перевагу в повітрі, «перестрибнули» через корабельні дозори і 20 травня після жорстокого бомбардування англійських позицій почали викидання десантів, які, поступово накопичуючи сили, тіснили гарнізон і на 6—7-й день операції оволоділи всіма ключовими позиціями на острові. У ніч на 27 травня командування було змушене віддати наказ про евакуацію решти 33 тисяч англійських і грецьких солдатів до Єгипту. Навантаження на транспорти йшло без будь-якого повітряного прикриття, війська зазнавали великих втрат від ударів гітлерівської авіації.
Критська евакуація показала, що десантним кораблям необхідні власні засоби ППО для боротьби з повітряним противником. Це спричинило спочатку встановлення «ерліконів», зенітних ракет і аеростатів загородження на суднах подібного призначення, а потім і розробку спеціалізованих десантних кораблів протиповітряної підтримки — так званих L.C.F. Для цього фірмі «Палмерс» були передані два недобудованих корпуси танкодесантних барж типу L.C.T. (2). Перший із них, обладнаний двома спареними 102-мм гарматними установками і трьома «ерліконами», отримав позначення L.C.F.(1) (134). Це був 539-тонний монітор, за вогневою потужністю еквівалентний кораблям, утричі-вчетверо більшим. Незважаючи на його успішні випробування, у серію пішов менш вдалий другий зразок — L.C.F.(2), озброєний батареєю з восьми 40-мм зеніток і чотирма «ерліконами». Призначені для боротьби з низьколітючими літаками, кораблі цього типу вельми успішно використовувалися для знищення живої сили противника при висадці десантів.
У минулому номері ми писали, що англійські кораблебудівники, переконавшись у безперспективності створення протитанкового катера групи 3А, звернули свої погляди на більші, що належать до групи 3Б. Нагадаємо, що за класифікацією англійського Адміралтейства всі десантні кораблі поділялися на три групи: 1 — піхотно-десантні; 2 — транспортно-десантні; 3 — вогневої підтримки десанту. Кожна група ділилася на підгрупи: А — кораблі для дій між транспортним судном і берегом, Б — для дій між берегами. Водотоннажність бойових одиниць групи 3А обмежувалася 25—30 т, а групи 3Б — 800—900 т. Узявши за основу дерев’яний корпус малого піхотно-десантного корабля L.C.I. (S), його обшили 6-мм бронею і встановили 57-мм гармату в танковій башті та зенітне озброєння. Отриманий у результаті бронекатер підтримки десанту L.C.S(L)2, хоча й викликав здивування вогневою потужністю, непорівнянною зі слабким дерев’яним корпусом, не міг іти в жодне порівняння з радянським морським бронекатером проєкту 161, створеним у той самий час у блокадному Ленінграді.
Пізньої осені 1942 року під час підготовки до висадки в Сицилії командуванню союзників стало ясно, що танки противника навряд чи становитимуть скільки-небудь серйозну загрозу десантним частинам. Головною ціллю для кораблів підтримки будуть стаціонарні вогневі засоби — берегові батареї, доти й дзоти. Будівництво ж протитанкових катерів підтримки обмежили лише десятьма одиницями, а основну увагу англійські кораблебудівники зосередили на кораблях типу L.C.G.
Необхідність у такому кораблі була викликана тим, що монітори не годились для дій у зоні висадки, а есмінці та інші малі кораблі флоту вважалися надто цінними, щоб підставляти їх під кинджальний вогонь берегових гармат. Тому було вирішено скористатися вдалим досвідом створення кораблів протиповітряної підтримки десанту типу L.C.F.(1). Для цього на корпусі танкодесантного корабля L.C.T.(3) встановлювали дві 120-мм морські гармати і від двох до чотирьох «ерліконів». У результаті вийшов корабель нового типу — L.C.G. (L).
На початок сицилійської операції були побудовані кораблі типу L.C.G.(L) 3 (135). Пізніше для дій на Далекому Сході танкодесантні кораблі L.C.T.(4) переобладнали в кораблі підтримки десанту, у результаті чого вийшли L.C.G.(L) 4. Хоча вони несли велику кількість боєприпасів, розташованих вище ватерлінії, вибухонебезпечність істотно знизилася за рахунок збільшення числа відсіків. Як показав досвід, головним їхнім недоліком при обстрілі берегових цілей був невеликий кут піднесення гармат, що заважало вражати закриті цілі.
Висадка в Сицилії стала прелюдією до більшої десантної операції — відкриття другого фронту в Нормандії. У ході підготовки до неї дійшли висновку, що панування в повітрі — неодмінна умова при проведенні висадки. Для прориву протидесантної оборони передбачалося також використовувати важку артилерію флоту. Армійські фахівці вважали, однак, що всього цього недостатньо: щойно десантники ступлять на берег, їм знадобиться підтримка сухопутної артилерії.
Щоб виконати цю умову, з одного боку, вимагалося розмістити на десантних кораблях звичайні польові, танкові та самохідні гармати, здатні вести вогонь прямо з палуби; з іншого — розробити корабель з армійськими гарматами, встановленими в морських баштах. При цьому фахівці сухопутних військ наполягали, що такі кораблі мають на рівних вести дуель із ворожими танками і дотами та надавати звичайну артилерійську підтримку частинам, що наступають, а моряки — щоб ці кораблі могли здійснювати переходи у відкритому морі. У результаті з’явився середній корабель підтримки десанту — L.C.G.(M).
Конструктори фірми «Джон Браун» передбачили в конструкції цікаву новинку: затопивши частину відсіків, катер можна було посадити на ґрунт у районі висадки. Це покращувало захист життєво важливих частин корабля від ворожих куль і снарядів і давало змогу вести вогонь із більш стійкої платформи. Для збереження маневреності затоплені відсіки швидко осушувалися за допомогою низьконапірного насоса продуктивністю 460 т/год, розробленого спеціально для цього корабля. Фірма створила такі нові морські установки для армійських 76-мм і 88-мм гармат.
У травні 1943 року креслення були передані кільком невеликим суднобудівним фірмам для серійної побудови. Однак головний корабель серії L.C.G.(M) 1 (136) вступив у стрій лише в червні 1944 року, коли операція в Нормандії успішно завершилася. Вимоги до кораблів підтримки десанту на Далекому Сході були інші, тому на L.C.G.(M) стали посилювати кулеметне озброєння за рахунок зняття насосних установок і полегшення бронювання.
До створення ракетних кораблів підтримки десанту англійські кораблебудівники приступили одночасно з роботами над великими артилерійськими кораблями типу L.C.G.(L). Узявши за прототип той самий танкодесантний корабель L.C.T.(2), конструктори встановили на його палубі пускові рами на 792 ракети. Другий комплект ракет розміщувався в погребах під верхньою палубою. Бойовий заряд кожного ракетного снаряда становив 13 кг, вага форсового складу — 3 кг. Одним залпом, що важив 17 т, він міг накрити площу 670×145 м. Пізніше на базі танкодесантного корабля типу L.C.T.(3) був створений потужніший корабель ракетної підтримки десанту L.C.T. (R) (137), озброєний 1080 або 936 ракетними снарядами залежно від їхнього типу.
23 травня 1944 року головнокомандувач експедиційними військами союзників у Західній Європі генерал Ейзенхауер сповістив підлеглих йому командирів про відкриття 5 червня другого фронту. Але вранці в неділю прогноз погоди був дуже поганим, і головнокомандувач скористався своїм правом відкласти операцію ще на добу. У понеділок о 4 годині ранку він підтвердив своє рішення: почати висадку 6 червня. Нормандське узбережжя розбили на п’ять ділянок. Раніше за всіх — о 6.30 — мали висаджуватися американці на двох західних ділянках, що отримали кодові назви «Юта» і «Омаха». О 7.25 англійці починали операцію на двох східних ділянках — «Суорд» і «Голд» і о 7.45 на центральній ділянці «Джуно». І всюди, поряд із авіацією та артилерійськими кораблями флоту — лінкорами, крейсерами, есмінцями і канонерками, — діяли розроблені в 1942—1943 роках кораблі безпосередньої вогневої підтримки десанту…
На ділянці «Юта» в першому кидку десанту йшов капітан Мабрі, якому довелося на власні очі побачити дії цих кораблів: «Берег був уже зовсім близько. Десантні судна, озброєні 120-мм гарматами, зблизилися одне з одним і на близьких дистанціях відкрили вогонь зі своїх гармат у бік берега. Сімнадцять десантних танкових суден із ракетними установками дали залпи 25-кг ракетами-снарядами. Гуркіт гарматних залпів і свист ракет заглушили артилерійську канонаду. А пил, дим і дрібний пісок не давали можливості нічого розгледіти за пляжем…»
На ділянці «Омаха» два лінкори, три крейсери і вісім есмінців були готові випустити по берегу понад 3 тисячі снарядів. Десантним суднам із встановленими на них армійськими гарматами належало, підійшовши близько до берега, обрушити з невеликої відстані ще 9 тисяч снарядів, одночасно з ними дев’ять ракетних кораблів мали дати залп 9 тисячами ракетних снарядів.
Лейтенант Роквелл — свідок подій, що розгорнулися біля нормандського узбережжя вранці 6 червня 1944 року, згадував: «Десантні судна підійшли до берега… Лінкори і крейсери вели вогонь через них. По обидва боки проходу, залишеного для десантних суден, вели вогонь армійська артилерія і ескадрені міноносці. Серед гуркоту гармат і вибухів снарядів чувся гуркіт літаків. А коли до берега підійшли десантні судна з ракетними установками, то різкий свист ракет перекрив увесь інший шум. Берег був оповитий ранковим туманом, і на якийсь момент ми втратили з виду свої орієнтири…»
В англійському секторі висадки капітан Белл на самохідній баржі підходив до берега біля селища Ла Рів’єр. Його щойно пробомбили шість ескадрилій важких бомбардувальників, по ньому вели вогонь гармати есмінців і гаубиці десантних кораблів, на нього впали дві тисячі реактивних снарядів, випущених із ракетних кораблів. Вибравшись із пелени диму, що затягла прибережні пагорби, Белл побачив із баржі піщаний пляж, який здався йому безжиттєвою пустелею, по якій ніколи не ступала нога людини.
Підбиваючи підсумки перших годин операції, англійський контр-адмірал Телбот писав: «Противник був явно приголомшений діями лише одних сил вогневої підтримки». І враження атакуючих не розходилися з думкою атакованих. «Внаслідок вогню корабельної артилерії противника, — доносив начальству командувач німецької 7-ї армії, — гармати, що перебували на польових позиціях, доводилося відкопувати, щоб використати їх у бою. Гармати берегової оборони були в більшості випадків виведені з ладу прямими влучаннями в каземати. При контратаках… ми зазнавали великих втрат на узбережжі через вогонь противника з моря».
Але після боїв, обстеживши німецькі берегові батареї, союзники були дещо спантеличені: хоча в більшості випадків батареї були виведені з ладу, прямих влучань виявилося порівняно мало. На ділянці «Юта» солдати Мабрі зазнали дії згубного артилерійського і мінометного вогню фашистів. На ділянці «Омаха» Роквелл із подивом спостерігав, як швидко оживає фашистська протидесантна оборона. У селищі Ла Рів’єр десантників капітана Белла зустрів сильний вогонь взводу гітлерівців, що засіли в будинках села…
«Вплив корабельного вогню і бомбардувань з повітря на моральний стан противника оцінити надзвичайно важко, — пише відомий морський історик С. Роскілл. — Там, де укриття як особового складу, так і артилерійських гармат були надійними, цей ефект був невеликим, але вплив бомбардувань на моральний стан незахищених частин був, звісно, дуже великий».
Отже, у традиційному протиборстві броні й снаряда знову настала гнітюча рівновага, і, щоб змінити її, потрібні були зовсім інші інженерні рішення…
ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ДАНІ КОРАБЛІВ
134. Корабель протиповітряної підтримки десанту L.C.F.(1), Англія, 1942 р.
Проєктувався наприкінці 1942 року на основі проєкту танкодесантного корабля L.C.T.(2). Водотоннажність 539 т, сумарна потужність трьох бензинових двигунів 920 к. с., швидкість ходу 11 вузлів. Довжина найбільша 48,78 м, ширина 9,46 м, середнє заглиблення 1,98 м. Озброєння: дві 102-мм гармати, три 20-мм автомати «ерлікон». У варіанті L.C.F.(2) — водотоннажність 470 т, озброєння: вісім 40-мм зеніток і чотири 20-мм автомати «ерлікон».
135. Великий корабель підтримки десанту L.C.G.(L) 3, Англія, 1943 р.
Створювався на основі танкодесантного корабля L.C.T.(2). Водотоннажність 560 т, сумарна потужність двох двигунів 1 тис. к. с., швидкість ходу 10 вузлів. Довжина найбільша 58,56 м, ширина 9,46 м, середнє заглиблення 1,83 м. Бронювання 15 мм. Озброєння: дві 120-мм гармати, два–чотири 20-мм автомати «ерлікон».
У варіанті L.C.G.(L) 4 — водотоннажність 570 т, довжина найбільша 56,58 м, ширина 11,79 м. Озброєння: дві 120-мм гармати і три 20-мм автомати «ерлікон».
136. Середній корабель підтримки десанту L.C.G.(M), Англія, 1944 р.
Водотоннажність 380 т, сумарна потужність двох бензинових двигунів 1 тис. к. с., швидкість ходу 11,75 вузла. Довжина найбільша 47,12 м, ширина 6,81 м, середнє заглиблення 1,98 м. Бронювання 48,24 і 9 мм. Озброєння: дві 76-мм або дві 88-мм армійські гармати на морських установках і два 20-мм автомати «ерлікон».
137. Ракетний корабель підтримки десанту L.C.T.(R), Англія, 1943 р.
Створений на базі танкодесантного корабля L.C.T.(2). Водотоннажність 560 т, сумарна потужність двох бензинових двигунів 1 тис. к. с., швидкість ходу 10 вузлів. Довжина найбільша 58,56 м, ширина 9,46 м, середнє заглиблення 1,98 м. Бронювання 9—12 мм. Озброєння: 1080 реактивних снарядів типу I або 936 реактивних снарядів типу II, два 20-мм автомати «ерлікон».
«М-К» 10’87, Г. СМИРНОВ, В. СМИРНОВ