Цей човен я вирішив зробити спеціально для риболовлі в тихих озерних заводях — невеликий і маневрений. І обов’язково легкий, щоб можна було керувати ним наодинці. Потрібний матеріал для нього був: уже кілька років під дахом гаража зберігався великий лист дюралюмінію 2700x1800x2 мм, розрізати який на частини просто не піднімалася рука. Власне, саме він багато в чому й визначив конструкцію судна, його розміри та обводи. За прототип взяв човен-«джонбот», який трохи нагадує двотранцеву китайську джонку. Вони дуже стійкі й мають значну вантажопідйомність, що мені було потрібно в першу чергу.
Проєктував, виходячи з розмірів наявного листа металу. Висоту бортів призначив 350 мм, а довжину переднього транця — 600 мм, що відповідає куту його нахилу до дзеркала води приблизно 35°. Уточнив попередні ескізи і, щоб не помилитися під час розкрою матеріалу, виготовив масштабний макет майбутнього човна з жорсткого картону.

1 – передній транець; 2 – заклепки (алюміній Ø3 мм); 3 – борт; 4 – банка гребця (дошка з твердих порід s20 мм); 5 – накладка (Ст3, лист s2 мм, 2 шт.); 6 – уключина (Ст3, лист s4 мм, пруток Ø10 мм, 2 шт.); 7 – книця (дюралюміній, лист s1,5 мм, 2 шт.); 8 – задній транець (дюралюміній, лист s5 мм); 9 – пайол (брусок 40×20 мм); 10 – банка пасажира (дошка s20 мм); 11 – планшир (дошка s15 мм, 2 шт.); 12 – спинка банки (дошка s20 мм); 13 – стійка спинки (дюралюміній, труба Ø22 мм, 2 шт.); 14 – кронштейн для встановлення сидіння (дюралюміній, куточок 40×25 мм, 4 шт.); 15 – палубний настил (дюралюміній, лист s1,5 мм); 16 – бімси (дошка s15 мм); 17 – оцинковані цвяхи
Жорсткі борти та днище виконують роль несучих елементів каркаса, адже звичайного силового набору з шпангоутів і стрингерів тут немає. Лише частково їхню роль виконують дві банки (сидіння) та планшир. Немає в човна звичного форштевня, та й кіля як такого теж немає. Конструкція практично плоскодонна, а борти спереду не сходяться на форштевні — натомість переходять у похилий трапецієподібний транець. Деякі сумніви виникли лише під час вибору поперечних розмірів: зробити борти вищими та ширину меншою чи навпаки. Вибір припав на другий варіант. На тих акваторіях, де мені доводилося експлуатувати це суденя — спокійні річечки та невеликі озера — немає сильного течією й великих хвиль, а отже, високі борти не так уже й потрібні. Натомість достатня ширина — якраз те, що потрібно, бо на риболовлі інколи доводиться вставати в човні на повний зріст.
Після виготовлення макета наніс розмітку на лист металу й почав кроїти його в кілька прийомів. Принцип «сім разів відмір — один раз відріж» у цій справі я вважав неприйнятним і застосував протилежний підхід. Вимірявши та розмітивши один раз, почав кроїти метал спочатку з великими припусками, не прорізаючи його наскрізь. Поступово підгинаючи та підганяючи одна до одної сполучувані частини, потроху відрізав припуски, прорізаючи лінії розмітки. Відзначу: цю операцію краще виконувати з помічником.

1 – лінія борту; 2 – лінія скул; 3 – лінія кіля; 4 – лінія транця
З’єднання швів-стиків (припусків із листом) виконував алюмінієвими заклепками з напівкруглою головкою та діаметром стержня 3 мм. Відповідні отвори під них свердлив одночасно в обох частинах, що з’єднуються, і в деталях на кормі — на місці, в шаховому порядку (у два ряди). Перед клепанням стикувані поверхні промазував густотертою фарбою.
Транець зробив також із дюралюмінію, але з іншого листа (товщиною 5 мм), щоб заощадити основний матеріал. Клепальних робіт при цьому трохи додалося, зате довжина човна вийшла максимально можливою, і тепер у нього сміливо можуть сідати двоє людей із потрібним спорядженням.
Спочатку судно задумувалося дуже простої форми: корпус у вигляді прямокутного паралелепіпеда з вертикальними бортами та носом спереду у вигляді призми. Однак уже під час складання, ще до встановлення транця, виявилося, що борти в човні «розвалюються» (відходять убік) під власною вагою, а днище на кормі при підніманні корпуса прогинається. При цьому ніс човна піднімався, а верх бортів у носовій частині заокруглявся. Довелося зайнятися «проєктуванням на місці». Утім, усе це мене не засмутило, бо зміни надавали човну навіть привабливішого вигляду. У результаті транець став не прямокутним, а фігурним. Човен отримав трохи розведені борти, піднятий ніс і невелику килеватість. Остання, до речі, покращила його стійкість на курсі.

1 – лінії контуру листа; 2 – лінії згину; 3 – лінії різу; 4 – допоміжні лінії розмітки; 5 – частини листа, які видаляються (сірий колір); 6 – частини листа, які видаляються за місцем (чорний колір); 7 – задній транець (дюралюміній, лист s4 мм)
По верхній кромці бортів змонтував планшири з ялинових дощок перерізом 100×15 мм — вони служать і стрингерами, і притискними брусьями. У носі на передньому транці вони з’єднані бімсом — поперечною балкою для опори палуби. У носовій частині планшир через велику кривизну зроблений складеним, а під стики встановлені й прикріплені підкладки з такої самої дошки. По всій довжині борта планшир прибитий оцинкованими цвяхами (на жаль, не знайшов відповідних «саморізів»). Ще один бімс змонтований між планширями біля задньої кромки палубного настила, виконаного з 1,5-мм дюралюмінієвого листа. Саму кромку палуби відігнув, щоб вода, що потрапила на настил, стікала за борт. На кормі, з бортами й транцями, планшири з’єднані косинками, вигнутими з такого самого 1,5-мм дюралюмінієвого листа. Тут на кутових кронштейнах, приклепаних до бортів, встановлена банка пасажира. Аналогічним чином, але лише в середній частині корпуса, встановлена банка гребця. За всієї простоти обладнання човна, у нього є спинка. Вона складна (відкидається вперед) і кріпиться тильною стороною врівень із поверхнею банки. Спинка підіймається тоді, коли гребець відпочиває або ловить рибу.
Весла саморобні, хоча лопаті взяті від весел човна «Казанки». Веретена — з дюралюмінієвих труб діаметром 22 мм. У нижній частині їх розрізані вздовж навпіл, а кінці розплющені. У прорізи вставлені лопаті й приклепані. Уключини — звичайні двурогі вилки з привареними до них штирами. Штифти вставляються у втулки, приклепані до бортів під планширями. Щоб отвори в планширях не розбивалися, в цьому місці до них прикріплені сталеві накладки. Весла в уключинах утримуються болтами М5, вставленими в наскрізні отвори, просвердлені одночасно у рогах вилок і в трубах веретен.

1 – веретено (дюралюміній, труба Ø22 мм); 2 – лопать (дюралюміній, лист s2 мм); 3 – заклепки (3 шт.)
Усі дерев’яні деталі човна були просочені гарячою оліфою в два заходи, а корпус зовні пофарбований фарбою в «захисний» колір. Для непотоплюваності форпік (нішa під палубним настилом) забитий пінопластом.
Підведу підсумки. Переваги човнів із дюралюмінієвою обшивкою загальновідомі й проявляються ще на березі: легкість, міцність, довговічність. І хоча спочатку я не брав до уваги останній чинник (планував придбати добрий надувний човен), але все вийшло за прислів’ям: «Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове». Саморобка служить уже кілька років, і відмовлятися від неї поки не збираюся — надто практичною виявилася. Для її перевезення достатньо багажника на даху легкового автомобіля. На нього човен можна завантажити навіть самому. Немає клопотів із обслуговуванням і консервацією для зберігання: поставив його на борт або на задній транець, придвинув до стіни сарая на дачі й нехай зимує під навісом до наступної навігації, займаючи зовсім невелику площу. А на воді виявляються й інші позитивні якості — добра остійкість, велике водотоннажність, маневреність і легкість ходу веслами.
Ну і про техніку безпеки, звісно. Не забувайте, що виходити на воду на такому маломірному судні можна лише вдягнувши на себе індивідуальний рятувальний засіб: жилет або нагрудник.
«Моделіст-конструктор» № 6’2025, Євген СЕВОСТЬЯНОВ
