Конструктор цієї міні-вантажівки — Євген Микитович Євсіков уже знайомий нашим читачам за публікацією «Оре, возить і навіть пиляє» (див. «Моделіст-конструктор» № 5 за 2002 рік). У статті йшлося про виготовлений ним маленький трактор. Тепер представляємо ще одну його машину — міні-вантажівку.
Євген Микитович — провідний конструктор з 40-річним стажем знаменитого вертолітного заводу ім. М.Л. Міля. Спроектована і побудована ним міні-вантажівка — під стать гвинтокрилим машинам — надійна і практична. До того ж у ній проглядаються та простота і акуратність, які забезпечені продуманістю і якісним виконанням кожного вузла. Перший раз фотографія міні-вантажівки була опублікована в «Моделісті-конструкторі» № 6 за 2002 рік під рубрикою «Фотопанорама з листів читачів».
Яких тільки легкових і вантажних автомобілів не створили вітчизняні конструктори і дизайнери: від шикарних «парадно-виїздних» лімузинів до «аскетичних» спортивних баггі, від багатотонних важковозів до стрімких «газелей».
Однак же машин для господарства, так би мовити, прислужних — невеликих і простих, надійних і недорогих, щось не видно. Пристосовують конструктори для цих цілей «іжі», «москвичі», «жигулі», переробляючи їх у пікапчики. Але ціна машин залишається такою ж, як і у легкових автомобілів — не всім по кишені, і не кожен наважиться возити на них навалом пісок, цеглу, ґрунт і інші подібні вантажі. Та й не пристосовані вони для руху по просілочних дорогах з невеликою швидкістю. У такому становищі хіба що вантажний моторолер «Мураха» може виручити, але й він має свої недоліки: повітряне охолодження двигуна, невелику потужність, розташування кермового колеса посередині колії, відкриту ланцюгову передачу.
Виробництво ж подібної машини для господарства промисловість налагодити не може або не хоче, вважаючи цю нішу, мабуть, неперспективною. Але за власним досвідом знаю, що така міні-вантажівка знадобилася б не тільки дачникам, але й сільським жителям, що мають подвір’я.
1 — кермова колонка; 2 — капот двигуна; 3 — двигун; 4 — колісний редуктор; 5 — корзина зчеплення і коробка передач; 6 — передня напіврама; 7 — механізм увімкнення/ вимкнення вала відбору потужності; 8 — вертикальна вісь переломного вузла рами; 9 — горизонтальна вісь переломного вузла рами; 10 — акумуляторний ящик; 11 — задня напіврама; 12 — балка заднього моста; 13 — фари; 14 — колесо; 15 — поперечна балка передньої напіврами; 16 — облицювання радіатора; 17 — кузов; 18 — паливний бак; 19 — сидіння водія і пасажира
Прототипом міні-вантажівки і навіть її «донором» послужив міні-трактор, який я зробив ще перед початком будівництва дачного будиночка. Нагадаю, оскільки на ділянці не було електрики, цей трактор використовувався мною не тільки (і не стільки) для обробки землі або як тягач вантажної візка, скільки в якості приводу різних будівельних агрегатів: розчино-бетономішалки, деревообробного верстата тощо. Для цього у міні-трактора був вал відбору потужності. Такий же вал я вважав необхідним встановити і на міні-вантажівці. Нова машина успадкувала від міні-трактора (необхідність у якому до того часу відпала, оскільки електрику на ділянку все ж підвели) колісні редуктори, колеса (від мотоколяски СЗД), коробку передач (від автомобіля ЗАЗ-965) і «ламаючуся» раму з деякими переробками. Саме така її конструкція забезпечила міні-вантажівці високу маневреність — розвернутися він може практично на місці.
Найбільшої модернізації зазнала передня напіврама: вона стала довшою, ширшою, її поперечина тепер була зроблена складовою, а промені розходилися під кутом 36° до лонжеронів — щоб не перешкоджали збільшеному (до 20° в кожну сторону) «перелому» рами. Замість підмоторних кронштейнів на ній встановив підмоторний майданчик з 6-мм сталевого листа, а між осями змонтував вигнуту балку з швелера № 8, яка значно збільшила жорсткість конструкції. Лонжерони подовжив виносами, кожен з яких зробив з пари відрізків сталевих куточків № 4, склепавши їх полицями по довжині, отримавши таким чином профіль у формі літери Z. Неторкнутою в передній напіврамі залишилася тільки її стійка з проушинами.
1 — педаль зчеплення; 2 — вал приводу; 3 — кермовий механізм; 4 — педаль гальма; 5 — педаль управління дросельною заслінкою карбюратора («газу»); 6 — вал гальмового приводу; 7 — вал і тяга приводу управління дросельною заслінкою карбюратора; 8 — бортова тяга гальмового приводу; 9 — бортова тяга приводу зчеплення; 10 — карбюратор; 11 — важіль зчеплення; 12 — зворотна тяга приводу зчеплення; 13 — гальмовий диск (2 шт.); 14 — гальмові колодки; 15 — качалка приводу зчеплення; 16 — проміжна гальмова тяга; 17 — вертикальна вісь «перелому» рами; 18 — поворотний кронштейн задньої напіврами; 19 — шарнірна («переломна») кермова тяга; 20 — спарена качалка кермового управління; 21 — поперечна гальмова тяга; 22 — проміжна бортова тяга кермового управління; 23 — передня бортова тяга кермового управління; 24 — кермо і кермова колонка; всі тяги виконані з прутка Ø14
Задня ж напіврама залишилася практично такою ж. Тільки замінив балку заднього моста на довшу для розширення колії і переніс її за транцеву плиту для збільшення бази міні-вантажівки. Розрахунки показали, що цю балку можна виготовити і з одного швелера № 8 (на міні-тракторі вона була зроблена з двох таких же швелерів, без розрахунку). При цьому залишався ще значний запас міцності.
Габарити машини обмежувалися умовою, щоб вона поміщалася разом з «жигуленком» в одному стандартному гаражі розмірами 6×3,2 м.
1 — радіатор; 2 — двигун «Геркулес»; 3 — рідинний насос (помпа); 4 — кермовий механізм з сошкою (від автомобіля «Москвич»); 5 — передня бортова тяга кермового управління; 6 — напіввісь (2 шт.); 7 — передня (проміжна) качалка кермового управління; 8 — колісний редуктор (2 шт.); 9 — гальмовий диск (2 шт.); 10 — гумова муфта напівосі (від автомобіля «Жигулі», 2 шт.); 11 — проміжна бортова тяга кермового управління; 12 — коробка передач з корзиною зчеплення (від автомобіля «Запорожець»); 13 — спарена качалка кермового управління; 14 — механізм увімкнення вала відбору потужності; 15 — шарнірна «переломна» кермова тяга; 16 — поворотний кронштейн задньої напіврами; 17 — перше карданне коліно вала відбору потужності; 18 — друге карданне коліно вала відбору потужності; 19 — підшипниковий вузол з вертлюжною втулкою; 20 — третє коліно вала відбору потужності; 21 — задня підшипникова опора; 22 — балка заднього моста; 23 — осьовий кронштейн
Хоча розміри і конструкція передньої напіврами значно змінені, компонування ж силового агрегата і трансмісії — двигуна з коробкою передач і валом відбору потужності, напівосей з колісними редукторами — залишилася подібною до тієї, що була і на міні-тракторі.
На виносах (подовженнях) лонжеронів змонтував відкриту кабіну з зручними сидіннями: для водія — над лівим колесом на крилі, а на крилі правого — сидіння пасажира. Ззовні на лицьовій панелі кабіни в її середині розмістив решітку радіатора, а по боках — фари. На задній напіврамі встановив місткий дерев’яний кузов, а під ним — короб для акумулятора.
Двигун міні-вантажівки з гучною назвою «Геркулес» американського виробництва, 2-циліндровий, 4-тактний, з чавунним блоком і рідинним охолодженням. Придбав його випадково у сусіда по дачі, до якого він невідомо як потрапив і лежав багато років без справи. Мотор був неновий, до того ж «розморожений» — з лопнувшою вгорі рубашкою системи охолодження. Привабив він своєю компактністю. Ульяновський УД-2, що стояв на міні-тракторі, був майже вдвічі більше за габаритами, а потужністю — всього 8 к.с.
Я «Геркулес» перевірив — на подив деталі майже не мали зносу і іржа до них не дісталася. Тріщину на рубашці залатав герметиком ВГО-30-1. Добрий герметик, витримує температуру до 250 °С (хоча охолоджуюча рідина до такої температури не нагрівається), а тепер і випробуваний часом — герметичність рубашки не порушилася.
У систему охолодження двигуна входять вентилятор з кожухом, відцентровий насос (помпа) і радіатор — компактний, але зі збільшеною майже вдвічі (порівняно зі звичайним такого ж розміру) тепловіддачею. Вентилятор і помпа приводяться в обертання від колінчастого вала двигуна клиноремінною передачею. Для контролю температури охолоджуючої рідини на блоці циліндрів встановлений датчик, а на приладовій панелі — покажчик.
А ось датчика і покажчика рівня палива навіть не знадобилося. Бензобак — напівпрозора поліетиленова каністра — розташований на виду, між спинками сидінь водія і пасажира. Паливо (бензин найнижчої якості) самопливом надходить у карбюратор через перекривний кран з фільтром. Поруч із датчиком температури рідини на панелі приладів — замок запалювання. Двигун заводиться стартером.
Система запалювання — від магнето. Фари ж з дальнім і ближнім світлом і стартер живляться від акумулятора. Управління світлом — тумблером на приладовій панелі.
Для спільної роботи стартера від автомобіля «Запорожець» з маховиком «Геркулеса» на останньому довелося змонтувати зубчастий вінок від запорізького маховика.
Шасі міні-вантажівки — тракторного типу з жорсткою підвіскою коліс. Всі колеса одного типорозміру — від мотоколяски СЗД. Ведучі і гальмові — передні. Амортизація — за рахунок пневматиків.
Трансмісія складається з корзини зчеплення з коробкою передач від автомобіля «Запорожець», напівосей з пружними гумовими муфтами (передній карданний вал від автомобіля «Жигулі») і саморобних колісних редукторів. Редуктори ж, крім значного зниження числа обертів (і = 6,35), змінюють обертання напівосей на зворотне, оскільки коробка передач на міні-вантажівці розвернута на 180° відносно її положення на «Запорожці». Гумові ж муфти компенсують неспіввісності напівосей з валами колісних редукторів. На вхідних валах редукторів жорстко змонтовані (приварені) гальмові диски.
Для приводу вала відбору потужності (ВВП) з коробки передач зняв верхню кришку, а на її місці закріпив механізм увімкнення ВВП. Сам вал являє собою карданну передачу з кількох «колін» з шарнірами. Його перше «коліно» пристиковано до вала механізму увімкнення за допомогою шпонкового з’єднання. У місці «перелому» рами ВВП має здвоєний шарнір (з пари хрестовин). У задній напіврамі він проходить у двох підшипникових вузлах і між ними має ще один «вертолітний» шарнір. На самому кінці останнього «коліна» за транцевою плитою встановлений фланець, до якого може під’єднуватися відповідний фланець приводного вала якогось агрегата або механізму. Швидкість обертання ВВП регулюється числом обертів двигуна.
Управління міні-вантажівкою класичне: зліва від кермової колонки — педаль зчеплення, справа — педалі гальма і «газу».
Кермова колонка і кермовий механізм з сошкою — від автомобіля «Москвич». Зусилля для здійснення повороту на задню напівраму передається системою тяг, качалок і важелів. Остання тяга в місці «перелому» рами має хрестовину.
1 — цапфа переднього колеса (сталь 45, Ø85, L138, 2шт.);2 — кутова поперечина (швелер № 8, L320, 2 шт.); 3 — скоба кріплення поперечної балки (сталь, лист s6, 2 шт.); 4 — поперечна балка (швелер № 8); 5 — куточки проушини (куточок № 6,3, L154, 4 шт.); 6 — стійка (куточок № 6,3, L365, 2 шт.); 7 — підмоторний майданчик (сталь, лист s6); 8 — винос (куточок № 4, L560, 4 шт.); 9 — сектор кріплення колісного редуктора (куточок № 6,3, 2 шт.); 10 — лонжерон (швелер № 8, 2 шт.)
Оскільки педалі управління міні-вантажівкою розташовані по лівому борту, а важелі управління дросельною заслінкою карбюратора, зчепленням і правою гальмовою колодкою — по правому, то для передачі зусиль від педалей з борта на борт використані вали з важелями. Далі зусилля на виконавчі механізми передаються знову за допомогою тяг, важелів і качалок. Для компактності стержневий вал зчеплення прокладений у трубчастому гальмовому валу в підшипниках ковзання — капронових втулках, вставлених у кінці труби.
На задній напіврамі розміщений дерев’яний кузов. Каркас його — з брусків перерізом 35×35 мм, обшивка фанера. Для самоскидання вантажів кузов змонтований на напіврамі шарнірно — на осі в двох проушинах, а задній борт зроблений відкидним.
1 — вушко; 2 — стійка; 3 — втулка; 4 — стиковочна плита; 5 — корпус вертлюжного підшипникового вузла; 6 — стяжна шпилька M12; 7 — підшипник 1000915 (2 шт.); 8 — вертлюжна втулка; 9 — горизонтальне ребро; 10 — верхня поперечина; 11 — задня транцева плита; 12 — балка заднього моста (сталь, швелер № 8); 13 — осьовий кронштейн; 14 — вісь заднього колеса; 15 — перехідна пластина (сталь 20, s6, 2 шт.); 16 — нижня поперечина (сталь, куточок № 6,3); 17 — вертикальне ребро (сталь, куточок № 6,3, 2 шт.);
деталі 1—11, 13,14,17 — від міні-трактора (див. «Моделіст-конструктор» № 5’2002)
Кузов піднімається за рахунок зміщення центру ваги вантажу назад. Для виключення самовільного підйому в транспортному положенні кузов додатково кріпиться до задньої напіврами двома гвинтами М10.
Максимальна швидкість міні-вантажівки — трохи більше 40 км/год. Вважаю, що для такого транспортного засобу цілком достатньо. Потужності ж двигуна вистачає на трогання з місця навантаженої машини навіть з 3-ї передачі, а порожньої — і з 4-ї. До управління міні-вантажівкою треба призвичаїтися — поворот за допомогою «перелому» рами після управління автомашиною здійснюється досить незвично.
І хоча після облаштування дачної ділянки необхідність у міні-вантажівці, загалом, відпала, поки зберігаю його разом з «жигуленком» під одним дахом. Розібрати на запчастини наважитися не можу — вдала вийшла машина.
Основні параметри міні-вантажівки
Габарити, мм:
довжина … 2200
ширина … 1100
висота … 1050
Габарити кузова, мм … 1000x1100x260
База, мм … 1040
Колія, мм … 920
Маса, кг … 350
Тягове зусилля, кг … 300
Вантажопідйомність (з водієм і пасажиром), кг … 200
Потужність, к.с. … не менше 20
«Моделіст-конструктор» № 7’2002, Є. ЄВСІКОВ