Герметик? Готуємо самі

У побуті давно застосовують герметизуючу пасту під назвою «менделєєвська замазка»: нею зазвичай замазують стики каркасу та скляних стінок акваріумів.

Цей герметик пластичний приблизно за температури вище +45°С і після застигання не тріскається. І хоча він розбавляється багатьма органічними розчинниками, розм’якшувати його краще не ними, а нагріванням.

Склад «менделєєвської замазки» досить простий (таблиця 1). Змінюючи співвідношення каніфолі, воску та оліфи, можна отримувати герметик різної пластичності.

Готують «менделєєвську замазку» так. Воск розплавляють у металевій (але не луженій!) посуді на малому вогні, краще на водяній бані, і в нього при помешуванні додають подрібнену каніфоль, а після зникнення піни — просіяну мумію (або охру).

Нагрівання з перемішуванням продовжують до отримання однорідної маси. Тільки після цього в розплав вводять оліфу (або лляну олію), від кількості якої в основному і залежить твердість готової пасти. Процес припиняють після зникнення піни, і готову замазку розливають для зберігання в паперові форми. При використанні герметик розігрівають і наносять на виріб у пастоподібному стані.

Можлива заміна воску парафіном або стеарином, а мумії (або охри) — іншими порошкоподібними речовинами. Однак це погіршує якість герметика; так само, як і застосування в його складі рослинної олії замість оліфи.

«Менделєєвська замазка» малопридатна для закладання зазорів між гумовими ущільнювачами та склом або металом через несприятливу дію оліфи на гуму, тому автомобілістами не застосовується. Однак певна зміна складу пасти дозволяє ефективно використовувати її і для герметизації стиків гуми зі склом та металом. Так, замість оліфи (до неї гума нестійка) можна використовувати рицинову олію (щодо якої гума стійка), а наповнювач у вигляді мумії замінюють на охру або найчастіше просто виключають з рецептури (хоча це й небажано).

«Автомобільний» саморобний герметик готують із натурального воску (парафіну, стеарину), каніфолі та рицинової олії. Спочатку, як і в традиційній «менделєєвській замазці», на водяній бані розплавляють віск і каніфоль. При цьому чим більше додають каніфолі, тим твердішим буде герметик. Середня ж твердість вийде при співвідношенні каніфолі та воску 2:1 (при використанні парафіну або стеарину склад потрібно підбирати експериментально).

Після припинення піноутворення при перемішуванні розплаву в нього додають рицинову олію — від 5 до 25 відсотків від сумарної кількості воску та каніфолі.

Зауважимо, що виключення з рецептури дисперсного наповнювача призводить до зниження термостійкості герметика, тому при стоянці автомобіля на спекотному сонці замазка може почати розм’якшуватися і витікати з зазорів. Однак при введенні наповнювачів потрібно враховувати, що не всі з них є нейтральними (таблиця 2). Тому, наприклад, охра, мумія, сажа та графітовий порошок через схильність до корозії непридатні, а алюмінієва та цинкова пудра, свинцеві білила або свинцевий сурик, навпаки, забезпечать герметику антикорозійні властивості.

Для надання складу бажаного кольору можна додати невелику кількість відповідного сухого пігменту, орієнтуючись на дані таблиці; можливе додавання й густотертої фарби.

Пластичність герметика залежить від кількості рицинової олії. Практика показує, що найкращі результати дає використання замазки, в’язкість якої після застигання подібна до застиглого солидолу.

Герметик закладають у зазор між гумою та склом (металом) у розплавленому стані за допомогою гладкого дерев’яного шпателя; надлишки легко видаляють бензином.

Виготовлена за запропонованим рецептом замазка має всі необхідні споживчі якості — не тріскається на морозі та не витікає на сильному сонці.

«Моделіст-конструктор» № 4’99, М. ВЕВЧОРОВСЬКИЙ