Самохідне шасі, назване «Бичок», я збудував понад десять років тому. За такий солідний час експлуатації машина показала себе невибагливою, надійною та працездатною. Компонування її класичне: вантажний кузов спереду, водійське місце (у даному випадку воно відкрите) та двигун — ззаду; передній міст — кермовий, задній — ведучий.
«Бичок» призначений головним чином для перевезення вантажів масою до 500 кг зі швидкістю до 35 км/год. Але можна й землю обробляти. Треба лише, скажімо, перед оранкою замінити зірочку реверс-редуктора на більшу, що дасть підвищене тягове зусилля, і причепити плуг. Також можна, використовуючи вал відбору потужності, підключати та приводити в дію циркулярну пилу, водяний насос, сінокосилку тощо.
Основа самохідного шасі — рама досить простих обрисів. Вона зварена з товстостінних труб круглого та квадратного перерізу. Численні місця зварки посилені косинками та накладками зі сталевого листа товщиною 4 мм з полегшуючими отворами.
Рама оснащена кронштейнами різного виду для кріплення агрегатів силової установки, трансмісії та допоміжного обладнання. Так, ліва консоль рами має похилий кронштейн, до якого привернутий редуктор лебідки (тросовий барабан її притягнутий болтом до перемички). Передня балка несе на собі вузол підвіски переднього моста, виготовлений зі сталевого листа товщиною 25 мм та посилений підкосами. До середньої балки приварений кронштейн з швелера для кріплення рульової колонки. Далі на лонжеронах розміщені «лапи» кріплення роздаточної коробки, поздовжні дуги з водопровідної труби з кутовими кронштейнами кріплення крил, поперечна дуга зі шпильками кріплення рами бензобака та пластинчасті (можна швелерні) опори заднього моста. Нарешті, до задньої балки приварені майданчик реверс-редуктора та моторрама, ложемент якої своїм переднім кінцем приєднаний ще до поперечної дуги. Вище розташований кронштейн для переднього кріпіжного вузла двигуна, що спирається на два ребра, приварені до ложементу. Восьмикутна накладка з’єднує кронштейн і з поперечною дугою.
1 — кронштейн кріплення редуктора лебідки (сталь, лист s10); 2 — отвір для кріплення барабана лебідки; 3 — перемичка (труба 60×60); 4 — консоль (труба 60×60, 2 шт.); 5 — вузол підвіски переднього моста; 6,9,21 — балки передня, середня та задня (труба 60×60); 7,8 — лонжерони (труба 60×60); 10 — кронштейн рульової колонки (швелер 50×32); 11 — «лапи» кріплення роздаточної коробки (сталь, лист s10); 12 — дуга поздовжня (труба 27, 2 шт.); 13 — вушка кріплення крил (кутник 25×25, 4 шт.); 14 — кронштейн кріплення двигуна, передній; 15 — прокладка (труба 60×60, 2 шт.); 16 — перекладина (кутник 90×56); 17 — ложемент моторрами (труба 60×60); 18 — шпилька М10 кріплення рами бензобака (2 шт.); 19 — дуга поперечна (труба 27); 20 — накладка моторрами (сталь, лист s4); 22 — стійка моторрами (труба 60×60); 23 — гак буксирний; 24 — підпірка (труба 27, 2 шт.); 25 — рим-болт М22х1,5 (2 шт.); 26 — майданчик під реверс-редуктор (сталь, лист s10); 27 — отвори під стрем’янку кріплення заднього моста, ліві; 28 — опори заднього моста, ліві (сталь, лист s12); 29 — стрем’янка М16, ліва; 30 — отвір М10 кріплення водійського майданчика (4 шт.); 31 — підніжка ліва; 32 — косинка (сталь, лист s4); 33 — кронштейн кріплення фари.
Інший кінець ложементу моторрами несе підкріплену вертикальним ребром кутову перекладину з двома прокладками з квадратної труби, на які двигун спирається своїми задніми кріпільними вузлами. Разом із тим перекладина та задня балка з’єднані двома підпорками з водопровідної труби (окрім прямого призначення — забезпечувати жорсткість конструкції моторрами — підпорки слугують ще для намотування на них буксирного троса, коли той не використовується).
Окрім іншого, на лонжерони рами встановлені ще водійський майданчик з педалями та важелями керування та вантажний кузов. Але про це пізніше.
1 — лебідка; 2 — барабан тросовий; 3 — важіль включення лебідки; 4 — важіль реверсу; 5 — бензобак; 6 — двигун; 7 — передача ланцюгова; 8 — вал відбору потужності реверс-редуктора; 9 — реверс-редуктор; 10 — міст задній; 11 — передачі карданні; 12 — коробка роздаточна; 13 — муфта кулачкова; 14 — опора підшипникова; 15 — вал приводу лебідки; 16 — важіль запуску двигуна; 17 — блок запуску двигуна, тросовий; 18 — зірочка приводу реверс-редуктора; 19 — блок проміжний; 20 — важіль декомпресора; 21 — важіль паливного коректора; 22 — важіль коробки передач; 23 — важіль відключення заднього моста; 24 — важіль роздаточної коробки; 25 — колонка рульова; 26 — механізм рульовий; 27 — сошка рульова; 28 — тяга рульова, поздовжня.
Двигун «Бичка» — марки ІЖ-П-3 (від мотоколяски С3Д). Його потужності — 14 к.с. виявилося цілком достатньо. Була спокуса залишити батарейне запалювання та електричний стартер. Але з ними двигун не вміщався в простір між крилами. Тому довелося демонтувати громіздкі генератор Г-108М та стартер СТ-351-Б. Мотор одразу помітно «схуд» як у масі, так і габаритах. Відпала також потреба в реле-регуляторі, акумуляторі та зайвій електропроводці. Натомість я встановив генератор Г-421 з контактною системою запалювання від мотоцикла «Мінськ», який живить освітлювальні прилади. Котушка запалювання — від мотоцикла ІЖ-ПС-350.
Розташований ІЖ-П-3, як уже було сказано, на моторрамі, привареній до рами самохідного шасі. Кронштейн для переднього кріпіжного вузла двигуна являє собою коробку з таким же пристроєм натягу силового ланцюга, як на мотоколясці С3Д. До хомутів задніх кріпільних вузлів двигуна привернутий і глушник.
Запускається двигун ножним важелем, кронштейн якого приварен до рами самохідного шасі справа. На осі важеля є блок, в якому закріплений кінець тросика діаметром 5 мм. Інший його кінець, перекинутий через додатковий направляючий блочок, приєднаний спеціальним захопленням до важеля кік-стартера двигуна. Після запуску ножний важіль рукою піднімається вгору та фіксується пружинним гачком, що не дає йому коливатися при їзді.
Для перемикання передач на вихідний валік КПП двигуна надітий досить довгий трубчастий важіль, розташований між сидінням водія та правим крилом.
Крутний момент від вихідної зірочки двигуна ланцюгом передається до зірочки приводу реверс-редуктора. Завдяки останньому «Бичок» має можливість рухатися назад з тими ж швидкостями, що й вперед. Передаточне відношення реверс-редуктора 1:1,2. Він саморобний, хоча в його конструкції використані деякі шестерні та вали з трансмісії трактора «Білорусь».
1 — шток муфти; 2 — гайка фасонна; 3 — кришка муфти; 4 — вилка муфти; 5 — заглушка фасонна; 6 — шпилька М12х1,5 кріплення реверс-редуктора (4 шт.); 7 — хвостовик вала ведучої шестерні реверс-редуктора; 8 — гайка М20х1,5; 9 — зірочка приводу реверс-редуктора; 10,14,17 — стакани підшипників; 11,18,19 — підшипники 207; 12 — корпус реверс-редуктора (сталь, лист s8); 13 — підшипники 308; 15 — фланець вала відбору потужності; 16 — фланець вала приводу роздаточної коробки; 20 — шестерня вала приводу роздаточної коробки; 21 — муфта; 22 — шестерня вала відбору потужності; 23 — кулька фіксатора; 24 — пружина фіксатора; 25 — гвинт регулювальний.
Корпус реверс-редуктора зварений у вигляді ящика з п’яти сталевих листів товщиною 8 мм. У трьох бічних гранях корпусу вирізані вікна, в які вставлені підшипникові стакани зі сталі 30 з валами. Задній вал — ведений (вал відбору потужності), постійного зачеплення та обертається в один бік. Передній вал теж ведений. Через доопрацьований карданний механізм від ГАЗ-51 він передає крутний момент роздаточній коробці. Напрямок обертання цього вала можна змінювати за допомогою муфти, встановленої на кришці корпусу реверс-редуктора (кришка кріпиться вісьмома гвинтами М8). Таким чином, є три фіксовані положення вилки муфти: переднє — середнє («нейтраль») — заднє. Керується муфта важелем, розташованим на водійському майданчику між лівим крилом та сидінням.
1 — зірочка реверс-редуктора (z = 20); 2 — вінець зубчастий (z = 42); 3 — болт М10х1,5 з гайками та шайбами (4 компл.).
Розміщений реверс-редуктор у проміжку між двигуном та заднім мостом. За допомогою чотирьох шпильок М12×1,5 в дні своєї корпусу та чотирьох гумових амортизаторів він прикріплений до спеціального майданчика на задній балці рами «Бичка».
Вище було сказано про те, що для оранки треба замінити зірочку реверс-редуктора. Строго кажучи, на «Бичку» вона не змінюється, а доповнюється новим зубчастим вінцем, вирізаним з більшої зірочки (z = 42). Кріпиться такий вінець чотирма болтами М10х1,5. Ланцюг у цьому випадку, звісно, береться довший (і теж від мотоколяски С3Д).
Погоджусь, якщо хтось скаже, що це рішення — не найкраще, хоча, на мій погляд, оригінальне. Але оскільки подібна перестановка застосовується досить рідко, то з цим можна миритися.
Роздаточна коробка — від автомобіля ГАЗ-66. Переробці не піддавалася. Крутний момент, як уже згадувалося, вона отримує від реверс-редуктора та передає лебідці (вперед) та задньому мосту (назад). Встановлена коробка на особливих «лапах» товщиною 10 мм, приварених до лонжеронів рами. Кріплення — чотирма болтами М16×1,5 з гумовими амортизаторами.
Наявність роздаточної коробки дає можливість, минаючи коробку передач двигуна, переходити з пониженої швидкості на підвищену та навпаки. Тим самим забезпечується щадний режим роботи коробки передач, а отже, і її довговічність.
А — механізмом зчеплення; Б — гальмом; В — «газом»; Г — коробкою передач; Д — заднім мостом та роздаточною коробкою;
1 — майданчик водійський; 2 — шайби гумові; 3 — педаль зчеплення; 4 — кронштейни кріплення; 5 — пружини натягу; 6 — тросики; 7 — упори оболонки тросиків; 8 — кришки двигуна; 9 — важіль зчеплення; 10 — педаль гальма; 11 — циліндр гальмовий, головний; 12 — педаль «газу»; 13 — шток; 14 — повзун; 15 — направляюча штока; 16 — пружина стиснення; 17 — важіль кікстартера; 18 — важіль перемикання передач; 19 — захоплення тросика; 20 — блочок направляючий; 21 — важіль запуску двигуна; 22 — блок; 23 — важіль роздаточної коробки; 24 — важіль відключення заднього моста; 25 — тяги регульовані.
Керується «роздатка» двома важелями, розміщеними на водійському майданчику під сидінням. Перший важіль служить для відключення заднього моста, другий — для вибору швидкості: пониженої чи підвищеної (через «нейтраль»). Поставивши важіль у нейтральне положення, можна користуватися валом відбору потужності реверс-редуктора або лебідкою.
І якщо до головної передачі заднього моста роздаточна коробка приєднана коротким карданним механізмом, то до лебідки — кулачковою муфтою. Рухома напівмуфта, що переміщається по шліцах вала приводу лебідки, керується важелем, розташованим спереду-зліва від редуктора рульової колонки. Вільного ходу барабан лебідки не має. Напрямок обертання його змінюється перемиканням реверс-редуктора. Шліцьова частина вала приводу лебідки підтримується підшипником, корпус якого привернутий до рами.
Як редуктор лебідки використано потужний черв’ячний механізм рульової колонки трактора невідомої мені старовинної марки. Барабан виготовлений з труби, і на нього намотаний трос діаметром 10 мм та завдовжки 15 м. Лебідка прикріплена до кронштейна рами «Бичка» трьома болтами М14.
Рульова колонка — від автомобіля ГАЗ-51. При встановленні вона повернута навколо своєї вертикальної осі на 180°, щоб вихідний вал її редуктора був справа. Колонка прикріплена до кронштейна рами п’ятьма болтами М10.
Поздовжня рульова тяга та деякі інші деталі системи керування — теж від автомобіля ГАЗ-51. Поперечна тяга та поворотні важелі — від С3Д. Качальні та поворотні осі змащуються через тавотниці.
1 — тяга рульова, поздовжня; 2 — болт M16x1,5; 3 — важіль поворотний, правий; 4 — шайба чашкова; 5 — пиловик (войлок); 6 — тяга рульова, поперечна; 7 — втулка шкворнева (труба 42×32); 8 — шкворень; 9 — напіввісь; 10 — втулки підшипникові (бронза, Ø32×25); 11 — консоль (труба 50×5); 12 — болт M12; 13 — балка (труба 60×5); 14 — ребро силове; 15 — втулка розпірна (труба 30×5,9); 16 — болт M18; 17 — балка рами самохідного шасі; 18 — вузол підвіски переднього моста.
Передній міст зварений з труб різного діаметра. Для більшої міцності бічні труби (консолі) входять у центральну (балку) телескопічно та фіксуються болтами М12. До середини балки приварене силове ребро з 25-мм листової сталі з розпірною втулкою під болт, що служить віссю качання моста.
Зусилля від поворотних важелів передаються шкворням через шліцеві з’єднання. Оскільки шкворні повертаються на обмежений кут, їм достатньо підшипників ковзання у вигляді латунних втулок. Безпосередньо до шкворнів приварені напівосі передніх коліс. Самі колеса — від мотоколяски С3Д. Гальм вони не мають.
Задній міст — від автомобіля ГАЗ-51, укорочений. Його довжина по фланцях напівосей тепер становить 1220 мм. Своїми «чохлами» міст входить у відповідні опори рами самохідного шасі та притягнутий до них знизу двома стрем’янками діаметром 16 мм, що проходять крізь лонжерони. Задні колеса — від автомобіля ЗІЛ-157. При кріпленні до маточин вони орієнтовані так, щоб маточини не виходили за габарити коліс.
Гальмова система «Бичка» — гідравлічна, від ГАЗ-51. Діє лише на задні колеса.
Водійський майданчик, на якому розташовані важелі та педалі керування, виготовлений з рифленої листової сталі товщиною 4 мм. Має два вирізи: один — для головного гальмового циліндра, інший — для «лапи» кріплення роздаточної коробки. Ззаду на кронштейнах встановлені важелі керування реверс-редуктором, роздаточною коробкою, відключення заднього моста. Там же приварені два вушка кріплення рами бензобака. Спереду, за класичною схемою, розміщені педалі зчеплення, гальма та «газу». Кронштейни педалей розташовані під майданчиком. До рами майданчик прикріплений чотирма болтами М10 на гумових подушках.
1 — підлога (рифлена сталь, лист s4); 2 — педаль зчеплення; 3 — педаль гальма; 4 — педаль «газу»; 5 — циліндр гальмовий, головний; 6 — вушко кріплення бензобака (2 шт.); 7 — важіль відключення заднього моста; 8 — важіль роздаточної коробки; 9 — важіль реверсу; 10 — тросики керування в оболонках; 11 — тяги регульовані; 12 — трубка гальмової системи; 13 — повзун педалі «газу»; 14 — пружина; 15 — гвинт М10 кріплення майданчика до рами (4 шт.); 16 — шайба сталева; 17 — шайба гумова; 18 — втулка гумова; 19 — подушка гумова.
Крила самохідного шасі — від трактора ДТ-20. Вони добре підійшли за розмірами. Та й маса їх відносно невелика. Прикріплені крила вісьмома болтами М10 (до вушок на поздовжніх дугах, приварених до лонжеронів).
Крила виконують не лише роль брудузахисних щитків. Вони приймають на себе масу водія, оскільки на них спирається сидіння — задня труба його своїми зубцями входить у гнізда, виготовлені з труби перерізом 25×20 мм. Крім того, на лівому крилі розташовані електрощиток та інструментальна скринька, а на правому — повітряочищувач двигуна (від мотоцикла ІЖ-ПС-350) та регульований по висоті кронштейн з важельками керування декомпресором та паливним коректором.
Сидіння водія — від мотоколяски С3Д, трохи перероблене та посилене. Може регулюватися по вертикалі та горизонталі, а також відкидатися на шарнірах вперед, лягаючи спинкою на кермове колесо та даючи вільний доступ до бака для заправки паливом.
Паливний бак теж від С3Д. Встановлений під сидінням на спеціальній рамі, звареній з труб діаметром 27 мм. Оскільки рівень паливного бака нижчий за поплавкову камеру карбюратора, у паливопровід введена підкачувальна груша від човнового мотора «Вітерець».
Велику увагу приділено очищенню бензину. Для цього заливна горловина бензобака має первинний фільтр — знімну дрібну сітку. Далі через кран КР-12, його фільтрувальну сітку та відстійник бензин по гнучких гумових шлангах послідовно надходить у підкачувальну грушу, потім у фільтр-відстійник, у паливний насос, що має свої фільтри, і лише після цього потрапляє в камеру карбюратора. Вийшло складно, але експлуатація виправдала це.
1 — бензобак; 2,7 — вкладиші гумові (4 шт.); 3 — рама бензобака; 4 — тримач дуги підсідельника (2 шт.); 5 — скобка (2 шт.); 6 — втулки гумові (4 шт.); 8 — тримач бензобака (2 шт.).
Рама паливного бака має чотири точки опори: дві нижні (з гумовими втулками) прикріплені болтами М10 до вушок водійського майданчика, а дві верхні (теж з гумовими втулками) надіті на шпильки поперечної дуги рами самохідного шасі.
Паливний бак теж зафіксований у чотирьох точках (з застосуванням гумових вкладишів): спереду — скобками, привареними до його рами, і ззаду — тими ж шпильками на поперечній дузі. Багато гумових вкладишів — для поглинання шумів та вібрації, що створюються двигуном.
1 — майданчик водійський; 2 — рама бензобака; 3 — дуга підсідельника; 4 — підсідельник; 5 — вушко фіксації підсідельника на крилі; 6 — зубці фіксації підсідельника; 7,8 — вузли кріплення рами бензобака.
Двигун зверху закритий капотом з листової сталі товщиною 1,8 мм, в який ззаду врізана вентиляційна решітка з фарою від мопеда «Рига». Капот відкривається вперед і в такому положенні утримується підпоркою. Закриваючись, він лягає на дві гумові подушки на крилах та «пристебується» двома циліндричними пружинами.
Спереду-зліва під кузовом у «Бичка» встановлена фара від С3Д, регульована по вертикалі та горизонталі. Електросхема дуже проста. Пульт керування має загальний вимикач та перемикач світла «ближній — дальній» для передньої фари, задня ж (нагадаю: вона — від мопеда «Рига») вмикається лише при русі назад.
Вантажний кузов зварений з листової сталі товщиною 1,8 мм та окантований кутником 20×20 мм. Для жорсткості в бортах витиснуті вертикальні зиги, а поверху пущено своєрідне огородження з труб діаметром 21 мм. Передній борт відкидний, фіксується гачком на кінці ланцюга. Опустивши борт та зафіксувавши його в одній площині з дном кузова, отримаємо подовжений майданчик для перевезення негабаритних вантажів. До лівого борту прикріплена штикова лопата, а до правого — каністра з запасом палива та вогнегасник. Під днищем кузова зліва та справа є досить місткі металеві багажники.
Кузов прикріплений таким чином. Спочатку до рами за допомогою стрем’янок та болтів привернуті чотири ложементи з дошки та бруса, попередньо просочені гарячою оліфою. А до них — вже сам кузов — болтами М8 з круглими голівками.
Пропонуючи цей опис журналу, думав ось про що. Усі самодіяльні конструктори, приступаючи до виготовлення своєї машини, спираються на досвід попередників. Можливо, і мої напрацювання комусь стануть у нагоді.
«Моделист-конструктор» № 9’99, В. ПЕТРОВ