Іспит для будинку

На своїй землі власник збудував двоповерхову коробку «канадського» будинку на стрічковому фундаменті. Територія поруч довго була в продажу. Зрештою в неї з’явився господар, який запросив геодезиста для точного розмічення ділянки. Під час цієї процедури з’ясувалося, що сусід збудував будинок на відстані півметра від межі й тим самим порушив чинні норми. Новий власник залишався непохитним. Справа дійшла до суду. Рішення органу правосуддя було природним: пересунути споруду на метр від паркану. Читач може уявити собі, що означає перемістити будинок разом із фундаментом.

Норми розташування житлового будинку та господарських споруд

Погляньте на рисунок 1. Так згідно з регіональними будівельними нормативами (РСН 70-88) виглядає приблизна схема розміщення будівель на ділянці.

Житловий будинок розташовують із відступом не менше 5 м від червоної лінії та дороги і не менше 3 м від вулиці. Червоною лінією в містобудуванні називають умовну межу, що відокремлює проїзну частину вулиці, проїзду, магістралі, площі від території забудови.

З метою пожежної безпеки відстань між житловими будинками на сусідніх ділянках має бути від 6 до 15 м залежно від ступеня вогнестійкості споруд. У документі рекомендується для зручності ремонту розміщувати будівлю зі зміщенням до однієї з бічних меж ділянки, але відстань від паркану до стіни не може бути меншою ніж 1 — 1,5 м. Найімовірніше, власникові доведеться дотримуватися загального правила забудови вулиці, орієнтуючись на розташування сусідніх споруд.

Господарські об’єкти бажано розташовувати в глибині ділянки і дотримуватися тих самих вимог до їх віддаленості від меж, що й щодо житлової будівлі. Їх дозволено споруджувати як окремо стоячими, так і зблокованими з будинком. Огородження ділянки з боку вулиці має бути зазначене в загальному проєкті будівництва. Якщо вам хочеться, щоб гараж своїми воротами виходив безпосередньо на вулицю, необхідно враховувати червону лінію дороги і в жодному разі не виходити за її межу. На присадибній ділянці допускається застосування неканалізованої вбиральні типу клозету. Вигріб з обов’язковою гідроізоляцією слід облаштовувати з північного її боку.

Висота споруди для утримання худоби та птиці має бути не менше 2,4 м (від підлоги до стелі). Дозволено навіть прибудовувати її до будинку — за умови, що між стінами житлової будівлі та цієї споруди розміститься не менше трьох підсобних приміщень.

Існують певні правила і для розміщення рослинних насаджень. Дерева мають відстояти від зовнішніх стін будівель і споруд на 5 м, від межі сусідньої ділянки — на 3 м, від підземних мереж — на 1,5 — 2 м, від щогл і опор освітлювальної мережі — на 4 м. Кущі висаджують на відстані 1,5 м від будівель і на 1 м — від межі ділянки.

Мінімальні вимоги до влаштування житлового будинку

Якщо забудовник уважно вивчить РСН 70-88, будівельні норми та рекомендації СНиР 31-02-2001 і СНиП 2.08.01-89, то дізнається багато цікавого в галузі обмежень площ і висот приміщень у будівлі. Зверніть увагу на планування поверху житлового будинку, зображеного на рисунку 2.

Будинок, розміри приміщень у якому менші за мінімально допустимі (СНиП 31-02-2001), можуть просто не зареєструвати в Бюро технічної інвентаризації.

Площа загальної житлової кімнати має бути не менше 12м², спальні — не менше 8 м² , кухні — від 6 м², ванної — не менше 1,8 м², а найменшого туалету — 0,96 м². Розробники будівельних нормативів встановили цей мінімум не з власної примхи, а виходячи із санітарно-гігієнічних норм і конструктивних стандартів меблів, різних приладів і пристроїв. Слід зазначити, що кімнати в мансардних поверхах можуть бути трохи меншими. Там дозволяється розміщувати спальню мінімальною площею 7 м². Верхні межі розмірів приміщень необмежені. Як то кажуть, будуй хоч палацові зали.

Усі проходи та підйоми в житловому будинку також мають мінімальні норми. Так, ширина сходів на верхній поверх має бути не менше 0,9 м, коридорів — не менше 0,9 м, а передпокою — не менше 1,8 м. Існують мінімальні обмеження і за висотою поверхів від підлоги до стелі (СНиП 2.08.01-89). Якщо вона виявиться меншою ніж 2,5 м, а в мансарді — меншою ніж 2,3 м, то будівлю можуть визнати непридатною для постійного проживання.

Поверховість будинку зазвичай визначають кількістю надземних поверхів (до них відносять і мансардний). Якщо забудовник вирішив обзавестися цокольним або підвальним поверхом, то він повинен знати, що там не допускається розміщувати житлові кімнати. Цей поверх може бути прирівняний до надземних, якщо верх його перекриття не менше ніж на 2 м вищий за планувальну відмітку землі. Якщо цокольне або підвальне приміщення вирішено використовувати в господарських цілях, то його висота від підлоги до стелі має бути не менше 2 м.

Цокольний і перший поверхи житлового будинку дозволено відвести під гараж. Але тоді їх стіни та перекриття необхідно виконати з негорючих матеріалів. Якщо над воротами гаража розташовані вікна інших приміщень, потрібен козирок довжиною не менше 0,6 м.

Забудовник нерідко не знає точної загальної площі свого будинку (її визначають на підставі СНиП 2.08.01-89). Практика показує, що деякі інженери БТІ допускають помилки під час підрахунку квадратних метрів. Слід розуміти, що необґрунтоване завищення показників тягне за собою збільшення податку на нерухомість і розміру оплати комунальних послуг.

Площу житлової будівлі визначають як суму площ усіх приміщень поверхів. Іноді господар будинку вступає в суперечку з БТІ щодо балконів і лоджій. Потрібно знати: їхню площу також враховують, як і розміри сходових кліток на рівні відповідного поверху. А от площі горищ, господарського підпілля та неопалюваних господарських приміщень, розташованих у цокольному або підвальному поверсі, до загальної площі будинку не включають.

Розміри кімнат на поверхах розраховують у межах внутрішніх стін і перегородок. Виступи плінтусів значення не мають. Під час визначення площі мансардного приміщення враховують лише ту його частину, де похила стеля має висоту 1,6 м, а для розрахунку площі зони з меншою висотою стелі використовують коефіцієнт 0,7.

Інженерні комунікації

Будинок збудовано, усі нормативи дотримано. Пора братися за інженерні комунікації та встановлювати необхідні прилади й обладнання. Щоб розібратися в хитрощах розміщення «життєвих артерій» будівлі, слід звернутися до п’яти нормативних документів: СНиП 2.04.03-85. СНиП 2.04.05-91, ПУЕ, СНиП 2.04.08-87 і СНиП 31-02-2001. На рисунку 3 зображено деякі частини зовнішніх інженерних комунікацій. Необхідно вивчити їх уважно.

Каналізація

Вона має відповідати нормативним СНиП 2.04.03-85. У разі порушення монтажу каналізаційних мереж забудовникові загрожує регулярне засмічення труб стоками і необхідність постійно їх прочищати. За нормативами добові каналізаційні витрати на одну людину становлять близько 200 л. Потрібно, щоб найменший діаметр зовнішньої каналізаційної труби дорівнював 150 мм і мав ухил до загального колектора не менше 8%. Найменша глибина її залягання в ґрунті має становити 0,3 м.

За відсутності централізованої вуличної каналізації допускається будівництво фільтрувальних колодязів і траншей з обов’язковим розташуванням перед ними септика (промислового очисного пристрою). Основа штучних фільтрів має бути на 1 м вищою за рівень ґрунтових вод. Внутрішню водопровідну розводку дозволено робити лише за наявності системи каналізації.

Опалення та вентиляцію влаштовують відповідно до нормативів СНиП 2.04.05-91. Щоб порахувати правильну кількість опалювальних приладів для задовільного обігріву приміщень будинку, забудовник повинен звернутися до спеціалістів. Зазвичай у технічних характеристиках подібних пристроїв зазначена потужність у ватах або кіловатах. Вважається, що тепловий потік, який надходить від приладів, має бути не менше 10 Вт на 1 м² підлоги приміщення.

В індивідуальному житловому будинку як основний теплоносій зазвичай застосовують воду. Використання для обігріву електрики допускається лише в разі відсутності дешевших джерел енергії, і тарифи в цьому випадку встановлюють інші. Якщо житло споживає 50 кВт і більше, слід подбати про автоматичне регулювання теплового потоку. Як правило, радіатори, конвектори розміщують під віконними прорізами. Не допускається розташовувати їх у тамбурах, що мають зовнішні двері: це загрожує розморожуванням системи.

Слід звернути увагу на неприпустимість використання вентиляційних каналів для відведення продуктів горіння котла або водонагрівальної колонки. Приміщення, в якому розташований опалювальний котел, має мати вікно площею не менше 0,03 м² на 1 м³ внутрішнього простору. У разі використання твердопаливного котла дозволено влаштувати на першому, цокольному або підвальному поверсі комору для зберігання палива. У ванних і туалетних кімнатах індивідуального будинку, що не мають зовнішніх вікон, в обов’язковому порядку встановлюють канальну вентиляцію.

На підставі нормативів СНиП 2.04.03-85 у збудованому будинку має бути врахована інсоляція, тобто сонячне освітлення. Не буде ж господар серед білого дня палити світло й відчувати нестачу кисню без провітрювання. Тому необхідно, щоб у приміщенні пропорція загальної площі вікон до поверхні підлоги була не менше 1:8, але й не більше 1:5,5. Під час використання мансардних вікон допускається співвідношення 1:10.

Газопостачання

Його виконують на підставі нормативів СНиП 2.04.08-87. Якщо досвідчений забудовник вирішив здійснити монтаж інженерних мереж самостійно, це не забороняється. Виняток становлять газові комунікації: до них висувають дуже жорсткі вимоги. Лише спеціалізована організація має право прокладати такі труби і підключати відповідні прилади. З газом жарти погані!

Ці комунікації можна вводити в будинок лише з боку топкової або кухні. Якщо в будівлі старої забудови є опалювальна піч, можливий ввід труб у житлову кімнату за умови розміщення вимикального пристрою зовні. Але в жодному разі не слід прокладати газопровід крізь фундамент або під ним. Якщо труба прокладена по зовнішній стіні будинку, то її умовний діаметр не повинен перевищувати 50 мм.

Не дозволено влаштовувати роз’ємні з’єднання трубопроводу під віконними прорізами та балконами. Загалом усі з’єднання мають бути на зварюванні, різьбові — лише в місцях встановлення запірної арматури та приладів. Якщо газова труба за проєктом проходить над пішохідними доріжками, її слід кріпити на висоті не менше 2,2 м від землі.

Не можна в одному приміщенні встановлювати більше двох опалювальних апаратів. Категорично заборонено монтувати газовий водонагрівач у ванній кімнаті, інакше в забудовника може вийти справжня «газова камера». Приміщення для газового котла та водонагрівача має бути висотою не менше 2 м. Один прилад можна встановлювати в кімнаті об’ємом не менше 7,5 м³, а два прилади — у приміщенні об’ємом не менше 13,5 м³.

Електропостачання

Його встановлюють відповідно до правил улаштування електроустановок (ПУЕ).

У малоповерхових селищах використовують переважно повітряні лінії електропередачі. Якщо біля ділянки встановлено лінійний електричний стовп, то він не повинен загороджувати вхід і в’їзд у двір.

Проводи від вуличного стовпа до місця вводу в житловий будинок мають бути протягнуті на висоті не менше 2,75 м від землі, а якщо відвід здійснено з боку вулиці, якою рухається автотранспорт, — висота становитиме 6 м. Довжина відводу від магістральної лінії до житлового будинку не повинна перевищувати 25 м. У протилежному випадку потрібна додаткова опора. Відвідні проводи повинні мати атмосферостійку ізоляцію, відстань між фазним і нульовим проводами — не менше 0,2 м.

Потрібно, щоб усі місця дотику проводів із поверхнею споруди та проходження їх крізь стіни були неспалимими і надійно ізольованими, а зовнішній кінець труби в місці вводу дивився вниз (щоб уникнути потрапляння опадів). Категорично заборонено прокидати електропроводку над дахом будинку. Вона має бути недоступною з балконів і з вікон будівлі.

Найменша споруда

На дачі, сільському подвір’ї, садово-городній ділянці є споруда, без якої не обійтися. Мова йде про звичайний туалет. На жаль, небагато хто знає, як правильно встановити туалет, щоб він не лише задовольняв вимоги господарів, а й відповідав санітарним нормам, не завдавав шкоди екології, а також був надійним і довговічним. Про це й піде мова.

Існують певні санітарні норми, які слід враховувати під час будівництва та експлуатації туалету в селі.

По-перше, туалет не повинен розміщуватися на відстані менше 25 — 30 м від колодязів або водозабірних свердловин, а на ділянці з ухилом — вище колодязя. Інакше немає гарантій, що стоки не потраплять у питну воду.

По-друге, туалет не повинен бути джерелом неприємних запахів. Тому, з одного боку, бажано враховувати панівну в даній місцевості розу вітрів, а з іншого — потрібно утримувати його в чистоті та порядку.

По-третє, неприпустимо, щоб ґрунтові води забруднювалися стоками і отруювали ними найближчі водойми. Отже, вигрібні ями туалетів повинні надійно ізолюватися, а всі інші відходи перед похованням утилізуватися.

До побудови туалету слід з’ясувати глибину залягання ґрунтових вод на ділянці. Якщо вона менша ніж два метри, то потрібно будувати туалет типу пудр-клозету. А за глибини більше 2,5 м дозволено облаштування туалету типу люфт-клозету або вбиральні з вигребом.

Тепер безпосередньо про будівництво туалетів.

Найпростіший у влаштуванні та експлуатації пудр-клозет (рис.4). Його можна розташовувати поблизу будинку або під одним дахом із ним. У такому туалеті відсутня традиційна вигрібна яма. Її замінює металева водонепроникна ємність, встановлена безпосередньо під стільчаком. Під час заповнення цієї ємності вміст виливають у компостну яму. Розміри вбиральні обирає сам господар, але зазвичай вони не менше 1,0×1,4×2,2 м.

Під час будівництва такого туалету спочатку готують чотири дерев’яні стовпи-опори, нижню частину яких покривають бітумною мастикою. Далі в ґрунт на глибину 70 — 90 см вкопують чотири азбоцементні труби, попередньо обробивши їх зовні бітумною мастикою. Труби на третину заповнюють цементно-піщаним розчином і в них встановлюють стовпи-опори. Обшивку туалету виконують із щільно підігнаних одна до одної дощок. У задній стінці роблять два отвори: верхній — вентиляційне віконце, затягнуте сіткою, і нижній — для видалення ємності з нечистотами. Дах, як правило, односхилий, виконаний із будь-якого покрівельного матеріалу (покрівельне залізо, шифер тощо).

У приміщенні туалету встановлюють стільчак з отвором, рукомийник із раковиною та відром і дерев’яний короб із засипкою. Як засипку зазвичай використовують тирсу, золу, торф або їх суміш із сухим ґрунтом. Ними присипають нечистоти, тобто ніби припудрюють (звідси й назва туалету). Припудрювання виконують після кожного відвідування туалету. Тим самим запобігають розмноженню мух, усувають неприємний запах, а надалі утворюється повноцінне добриво.

Вивчення всіх вищезазначених нормативних документів дасть змогу вам уникнути багатьох помилок під час будівництва індивідуального житлового будинку.

Дозволи та документи

Місцеві дозвільні органи керуються порядком розроблення та погодження проєктної документації, республіканськими будівельними нормами РСН 70-88 для індивідуального будівництва. За ними визначають правильність забудови ділянки, планування житлового будинку та господарських споруд. Тут треба добре продумати, що ще ви плануєте зводити. Після затвердження плану будівництва невраховані в ньому об’єкти вважаються встановленими самовільно і підлягають знесенню або додатковому погодженню.

Як показує практика, багато власників випереджають події і починають зводити свій будинок, не чекаючи отримання пакета дозвільних документів. У підсумку нерідко виникають серйозні промахи, від яких забудовник хапається за голову. Зупинимося на головних моментах.

Для початку звернімося до Зводу правил із проєктування та будівництва СП 11-111-99. Ознайомившись із цим документом, ви знатимете, які папери знадобляться для початку робіт на індивідуальній ділянці.

Треба набратися терпіння, бо процес оформлення та погодження може затягнутися. Найперше в цій справі — написати заяву на отримання дозволу на будівництво. До неї слід додати Постанову голови адміністрації про надання земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво, договір оренди або купівлі-продажу, а також генплан і паспорт ділянки, акт про натурне встановлення її межі та розбивки будівель, червоних ліній і осей будівлі.

На підставі цього пакета документів голова адміністрації виносить постанову про дозвіл будівництва. Потім складають паспорт проєкту приватного житлового будинку, до складу якого обов’язково включають такі матеріали:

— постанову адміністрації про дозвіл будівництва;

— документ, що засвідчує право забудовника на земельну ділянку;

— виконювання з генерального плану відповідної містобудівної документації;

— ситуаційний план;

— технічні умови (ТУ) приєднання до інженерних мереж зі схемою;

— плани поверхів, фасади, розрізи;

— акт, що стосується натурного встановлення меж земельної ділянки та розбивки будівель (зі схемою виносу в натуру).

Окремою текою оформлюють проєкт індивідуального приватного будинку. До нього входять такі матеріали:

— ситуаційний план (М 1:500), що показує розміщення об’єкта будівництва у зв’язку з найближчими населеними пунктами, джерелами та зовнішніми мережами енерго-, тепло- і водопостачання, спорудами, мережами каналізації;

— топозйомка ділянки з прилеглою частиною вулиці (М 1:500);

— генеральний план ділянки з вертикальним плануванням і прив’язкою проєкту до місцевості (М 1:200, 1:1000);

— план підвалу (техпідпілля, цокольного поверху);

— плани поверхів (М 1:100, 1:50);

— головний і бічний фасади будівель (М 1:50, 1:100);

— характерні розрізи (М 1:100, 1:50);

— плани перекриттів і покриттів неповторюваних поверхів (М 1:100);

— план кроквяної системи даху (М 1:100);

— план покрівлі (М 1:100, 1:200);

— план фундаментів (М 1:100, 1:50);

— переріз фундаментів, характерні архітектурно-будівельні вузли та деталі (М 1:10, 1:20);

— загальна пояснювальна записка та техніко-економічні показники;

— кошторисно-фінансові міркування щодо вартості будівництва;

— креслення інженерного забезпечення (за завданням на проєктування).

«Моделист-конструктор» № 3’2010, В. ГОРБЛЮК