«Каное з березової кори… найзручніший і найлегший із усіх засобів пересування. Кори однієї берези, як правило, вистачає на одне каное; вони мають настільки доцільну форму, що пливуть по воді легко, як пробка» (Дж. Кетлін, 1841).
Човен північноамериканських індіанців можна досить легко виготовити не лише з березової кори, а й із твердих волокнистих пластин (наприклад — оргаліту) або тонкої клеєної фанери. Нижче наведено керівництво з виготовлення каное з таких листів.
За формою та розмірами човен, який пропонується для самостійного виготовлення німецьким журналом «Практик», дуже нагадує мисливське каное індіанців. Але корпус лодки, звісно, не берестяний; жорсткість і надійність він набуває завдяки використанню твердого волокнистого матеріалу, а не завдяки поздовжнім і поперечним шпангоутам, як у оригіналі.
Готове каное важить приблизно 30 кг, тому його можна транспортувати навіть на велопричепі, а тим більше на даху автомобіля. При цьому сама лодка має чималу вантажопідйомність: може вмістити двох дорослих і трьох дітей. Максимальне навантаження при рівномірному розподілі маси в каное становить (як і належить для спортивного човна з мінімальним надводним бортом 0,15 м) близько 280 кг. Під час руху по спокійній воді для веслування використовують весла з Т-подібною рукояткою, такі зустрічаються в спортивних магазинах, але весла можна виготовити самостійно; лопать весла повинна мати ширину близько 120 мм і довжину 450 мм.
На додаток до креслення необхідно врахувати такі зауваження.
Корпус
Він формується з листів ДВП (оргаліту), на який згідно з малюнком наносяться масштабна сітка та «викройка» корпуса з розміткою поперечних розрізів. Якщо твердоволокнисті листи виявляться меншими, ніж потрібно для розмітки повного розміру лодки, креслення можна нанести на двох листах (на другому з них — дзеркально). Після вирізання та остаточного формування заготовок корпуса отримані половинки його дещо вдвигають одна в одну (внахлест) і зшивають двома паралельними стібками.
Проте до цього буде необхідно виконати всі підготовчі операції. І головна з них після вирізання нанесеного на лист контуру — це ретельне розмочування тих його ділянок, які підлягають подальшому згинанню. Зволоження проводиться, залежно від товщини листа, по його «внутрішній» поверхні або з обох боків, з почерговим поливом їх або обкладанням мокрою ганчіркою.
Згинання заготовки корпуса потрібно починати з носової (і відповідно — з кормової) частини, зведши разом її половинки та стиснувши їхні краї накладними планками й струбцинами. Інші ділянки обережно підгинають угору, ніби утворюючи майбутні борти лодки, і фіксують кільцеподібними обхватами — мотузковими стяжками. Після цього заготовки сушать, доки матеріал не набуде початкової твердості.
Дерев’яні заготовки
Поки заготовки корпуса сохнуть, можна переходити до формування дерев’яних частин корпуса — це штевні та бортові планки. Оскільки в каное ніс і корма однакові, їхня основа, тобто штевні, має однаковий пристрій. Вони складаються з фігурної осьової частини (ребра) та поперечної краплеподібної планки, що має отвори й вирізи для з’єднання з ребром штевня та бортовими рейками корпуса лодки. Елементи штевня випилюють із фанери товщиною 20 мм і мають між собою шипове з’єднання.
До штевнів по бортах лодки підходять рейки обрамлення корпуса, з двох боків обхоплюють верхній край листів корпуса, а також накривають їхні горизонтальні планки. Довжина всіх цих елементів може бути будь-якою, лише б разом вони доповнювали одна одну на всю довжину каное.
Крім зазначених дерев’яних деталей, знадобляться ще п’ять плоских брусків різної довжини, що виконують функції стяжки бортів по всій довжині корпуса.
1 — ребро; 2 — поперечина (шпангоут)
Усі дерев’яні деталі каное перед з’єднанням слід просочити вологозахисним складом (наприклад «Пінотекс»).
Збірка
Усі елементи каное, як і в індіанському оригіналі, збираються без цвяхів: їх зшивають. Для цього використовують шнур із штучного волокна товщиною близько 2 мм.
У висушених частинах корпуса спочатку зшивають місця бортових розрізів, які з’єднуються з деяким напуском у верхній частині (нахлест) і по обидва боки його проробляють отвори, крізь які послідовно пропускають і затягують шнур. Попередньо з’єднують ніс і корму — тимчасово: остаточну форму вони набудуть після того, як будуть змонтовані разом із штевнями.
1 — ребро штевня; 2 — поперечина штевня; 3 — рейки обрамлення борта; 4 — накладна планка обрамлення; 5 — тканинна оклейка швів; 6 — стяжка бортів
Якщо після зшивання бортової частини її край виявиться нерівним — виступаючі ділянки зрізають. Готові половинки корпуса дещо вдвигають одна в одну (нахлест), склеюють і прошивають двома паралельними стібками (по краях кожної з’єднаної половинки).
1 — листи корпуса; 2 — рейки бортового обрамлення; 3 — стяжка бортів
Пришивається бортове обрамлення з двох рядів рейок, що обхоплюють з обох боків край бортів. Вставляють із клеєм і пришивають штевні; до них підводять і кріплять рейки бортового обрамлення — починає визначатися форма каное, яка остаточно закріплюється пришиванням до бортів брусків-стяжок. Завершується все кріпленням по бортах накладних горизонтальних планок, кінці яких сходяться до штевнів і пришиваються до них.
Фінішні операції
Усі шви ретельно промазують епоксидним клеєм, а на бортові та днищеві з них накладають і притискають тканинні смужки, також просочені епоксидним клеєм. Дерев’яні частини покривають водостійким лаком (так званим яхтовим).
Увесь корпус зсередини й зовні кілька разів ретельно обробляють оліфою. Після висушування тричі покривають розведеним водостійким лаком.
Під час спуску на воду на дно каное укладають «рибину» — настил із фанерних смуг або дощок.
«Моделіст-конструктор» № 10’2010