Ви побудували вітрильне судно — яхту, швертбот, катамаран або просто оснастили байдарку вітрилом. Немає сумніву в тому, що основну увагу при цьому було приділено виготовленню корпусу, щогли та вітрил. Про невеликі, непомітні на перший погляд деталі вітрильника згадують у кращому разі після завершення його будівництва або навіть після спуску судна на воду та першого пробного плавання. Але ці деталі тим не менш є органічною складовою частиною судна.
Стосовно виконуваних завдань усі дельні речі вітрильника (рис. 1) можна поділити на пристрої для кріплення та налагодження стоячого такелажу, для закріплення біжного такелажу, для керування вітрилами і, нарешті, для швартування та буксирування судна.
1 — качки, 2 — блоки, 3 — стопор, 4 — кнехти, 5 — кофель-нагель з кофель-бугелем, 6 — бітенг, 7 — такелажні скоби, 8 — талрепи, 9 — качки, 10 — кипові планки.
Стоячий такелаж — сталеві, рослинні або синтетичні троси, що утримують щоглу у вертикальному положенні. До них належать штаги, ванти та браси. З корпусом вітрильника ці троси пов’язані металевими пластинами або скобами (путенсами) і натяжними пристроями (талрепами).
Найпростіший пристрій для натягування штагів і вант — так званий м’який талреп (рис. 2). Він являє собою відрізок рослинного або синтетичного троса, багатократно пропущений через путенс і кільце, вплетене в штаг або ванту. Попри свою граничну простоту, такий талреп забезпечує регулювання положення щогли та натяг стоячого такелажу у досить широких межах, а в разі потреби дає змогу швидко роз’єднати ванту або штаг із відповідним путенсом.
Різновид цього пристрою — юферс-талреп (рис. 3). За формою юферс нагадує сочевицю, у якій просвердлено три отвори. Через них пропускається рослинний трос — виходять своєрідні талі. Переваги та недоліки такого талрепа ті самі, що й у м’якого. Нині юферси на вітрильних суднах можна зустріти нечасто.
На сучасних яхтах зазвичай застосовують металеві талрепи — плоскі та гвинтові. Самостійно виготовити простіше перші (рис. 4). Вони являють собою металеві смуги (нержавіюча сталь) з насвердленими по всій довжині отворами. Смужки розташовуються паралельно одна одній і з’єднуються болтами. Ці самі болти з’єднують талреп із путенсом і відповідним тросом стоячого такелажу. Регулювання натягу — перестановкою болтів в отворах.
Рис. 3. Юферси: 1 — юферс (дерево, текстоліт, Ø 80 мм), 2 — рослинний або синтетичний трос (талреп).
Рис. 4. Металевий плоский талреп: 1 — болт М6 з гайкою, 2 — пластина (нержавіюча сталь), 3 — путенс.
Рис. 5. Гвинтовий талреп: 1 — палець, 2 — фігурний болт М6, 3 — різьбова муфта.
Рис. 6. Такелажна скоба (мочка): 1 — такелажна скоба, 2 — болт.
Рис. 7. Такелажна скоба спрощеної конструкції: 1 — скоба, 2 — болт.
Рис. 8. Такелажна скоба спрощеної конструкції з циліндричним пальцем: 1 — скоба (сталь S 1,5 мм), 2 — палець Ø 5 мм, 3 — фіксуюча канавка, 4 — штифт Ø 1 мм, 5 — фігурний отвір.
Рис. 9. Такелажна скоба для байдарки: 1 — скоба, 2 — болт.
Набагато зручніші гвинтові талрепи. Вони складаються з трьох деталей — різьбової муфти (корпуса) і двох гвинтів — одного з правою різьбою, а іншого з лівою. Відповідно виконана різьба і всередині муфти. Обертаючи муфту, можна в досить широких межах регулювати натяг вант, штагів та інших елементів такелажу.
Талреп, зображений на рисунку 5, придатний для туристичних вітрильних суден невеликого розміру (до 4—5 м завдовжки). Матеріалом для нього може слугувати будь-який некородуючий сплав — нержавіюча сталь, латунь або бронза, але можна використовувати і звичайні сталі з подальшим хромуванням, кадміюванням або цинкуванням.
До біжного такелажу належать шкоти і фали — троси для керування вітрилами та їх підйому на щогли. Їх кріплять різними такелажними скобами, або, як їх ще називають, мочками. Вони виготовляються з круглої або листової сталі (рис. 6—9). «Замикаються» мочки болтами відповідних діаметрів. Замість болта часто використовується циліндричний палець із запресованим у нього штифтом (рис. 8), а для запирання пальця передбачено фігурний отвір (із прорізом під штифт). Палець вводиться в нього і повертається на 90°. Витиснена на скобі канавка не дає йому провертатися, забезпечуючи фіксацію. Основні розміри скоб наведено в таблиці 1.
Таблиця 1
| L мм | l мм | Діаметр скоби, мм |
|---|---|---|
| 32 | 11 | 5 |
| 38 | 14 | 6 |
| 54 | 17 | 8 |
| 54 | 17 | 10 |
Ходові кінці шкотів і фалів на вітрильних суднах закладають на такі пристрої, як качки, кофель-нагелі та стопори різних конструкцій. Причому качки і кофель-нагелі застосовують для тривалого закріплення снастей (коли зі снастю не доводиться постійно працювати), в інших випадках використовують стопори.
Качки (рис. 10) — це стійки специфічної форми. Їх роблять із дерева, металу або пластмаси. Снасті кріпляться до них «вісімкою» (рис. 11). Розміри качок (див. рис. 12, таблицю 2) залежать від діаметра троса та прикладених до нього навантажень.
Таблиця 2
Розміри в мм (див. рис. 12)
| A | B | C | D | E | F | G | H | I |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 35 | 500 | 65 | 250 | 22 | 25 | 55 | 180 | 16 |
| 25 | 400 | 50 | 200 | 16 | 22 | 40 | 145 | 12 |
| 20 | 300 | 40 | 150 | 12 | 16 | 30 | 110 | 10 |
| 12 | 200 | 25 | 100 | 8 | 12 | 20 | 75 | 8 |
| 10 | 150 | 20 | 75 | 6 | 8 | 16 | 55 | 6 |
| 6 | 100 | 12 | 50 | 4 | 6 | 10 | 35 | 4 |
Кофель-нагелі (рис. 13) — металеві штирі, що вставляються в кофель-планку або в кофель-бугель (кільце, надіте на щоглу). Фали закріплюються на кофель-нагелі так само, як і на качці, — «вісімками». На відміну від качки кофель-нагель дає змогу миттєво звільнити закладений на нього фал — для цього достатньо вийняти нагель із планки або бугеля.
Стаксель-шкоти і грот-шкоти, тобто снасті для керування вітрилами, кріпляться на яхтах за допомогою різних стопорів. Конструкцій їх безліч: кулачкові, ексцентрикові, роликові, щілинні… Але завдання у них одне — вільно пропускаючи трос в одному напрямку, заклинювати (стопорити) його під час руху в протилежному напрямку. Варіанти ексцентрикових стопорів показано на рисунку 14, а конструкцію — на рисунку 15.
Рис. 11. Спосіб кріплення снасті на качці.
Рис. 12. Розміри найчастіше застосовуваних дерев’яних качок.
Рис. 13. Кофель-нагелі: а) кофель-нагелі на кофель-планці, б) кофель-нагель, в) кофель-нагелі на кофель-бугелі: 1 — кофель-нагель, 2 — кофель-бугель, 3 — щогла.
Рис. 14. Ексцентрикові стопори різних конструкцій: а) ексцентриковий стопор, б) стопор зі скобою, в) комбінація стопора з роульсом.
Рис. 15. Найпоширеніша конструкція ексцентрикового стопора: 1 — шайба (латунь, дюралюміній), 2 — болт М5 (сталь, латунь), 3 — ексцентрик (текстоліт, гетинакс), 4 — пружина (дріт ОВС, Ø 1 мм), 5 — втулка (латунь, дюралюміній), 6 — основа (текстоліт, гетинакс), 7 — упор (латунь, сталь).
Одна з найвідповідальніших дельних речей вітрильника — блок. Як відомо, один рухомий блок дає виграш у силі вдвічі. Для отримання ж більшого виграшу блоки об’єднуються в талі, які використовують для керування гротом (рис. 16). Виграш у силі оцінюється за кількістю лопарів, тобто тросів, що утворюють талі. Так, проводка шкотів у два лопарі дає двократний виграш у силі, а проводка в чотири — відповідно чотирикратний.
Блоки різних конструкцій складаються загалом з однакових деталей. Основа блока (рис. 17) — пластмасовий або металевий шків, ролик із канавкою, по якій переміщується трос. Шків розташовується між металевими або пластмасовими щоками і з’єднується з ними віссю (нагелем). Якщо щоки пластмасові, то нагель закріплюється на оковці — гнутій металевій смузі, яка використовується також і для підвіски блока. Конструктивно ці пристрої можуть бути одношківними та багатошківними, але, як правило, більше трьох шківів в одному блоці не об’єднують.
Рис. 17. Конструкція одношківного блока: 1 — оковка (сталь S 1,5 мм), 2— розпірна втулка (сталь, латунь), 3 — щока (текстоліт, гетинакс, S 4 мм), 4 — шків, 5 — нагель (сталь).
Рис. 18. Нерухомий кип: 1 — кільце, 2 — скоба.
Рис. 19. Блоки різних конструкцій: 1 — одношківний блок із металевими щоками та вертлюгом, 2 — полегшений одношківний блок із вертлюгом, 3 — двошківний блок, 4 — варіант двошківного блока.
Розміри блоків визначаються розмірами шківів. Слід лише врахувати, що під час використання шківів малого діаметра виникають великі втрати через перегин троса, тому оптимальним є діаметр шківа, у чотири-п’ять разів більший за діаметр використовуваного троса. Ширина ж шківа вибирається такою, щоб трос, рухаючись по канавці, не торкався щок. Ця умова виконується за ширини, рівної 1,4—1,5 діаметра троса. Одно- і двошківні блоки зображено на рисунку 19, а їхні креслення — на рисунках 17 і 21.
Рис. 21. Двошківний блок: 1 — нагелі (сталь, латунь), 2 — великий шків, 3 — малий шків, 4 — оковка (сталь S 1,5 мм), 5 — щока (текстоліт, гетинакс).
Для проводки біжного такелажу (шкотів) використовуються кипи — кільця з отворами, у яких заокруглені гострі кромки. Їх закріплюють на корпусі судна нерухомо або на погонах — кипових планках, по яких вони можуть переміщуватися. Матеріалом для кипів слугує метал або пластмаса (текстоліт, гетинакс, фторопласт). Нерухомі кільця прикріплюються до корпусу судна металевими скобами (рис. 18), а рухомі встановлюються на повзун, що переміщується по киповій планці. Така установка дає можливість змінити напрямок натягу шкота (рис. 20). Для фіксації рухомого кипа на повзуні є втулка з нарізаною в ній різьбою і болт.
Рис. 23. Конструкції кнехтів.
Для кріплення швартових кінців застосовують бітенги і кнехти. Бітенг — це потужна металева або дерев’яна стійка, прикріплена одночасно і до кіля, і до палуби судна (рис. 22). Цей пристрій використовують і для буксирування. Кнехти (рис. 23) зазвичай прикручуються до елементів палубного набору.
Ми не претендуємо на повний опис усіх дельних речей, застосовуваних на сучасних вітрильних суднах. Тут ми навели лише усталені конструкції, що використовуються переважно на туристичних вітрильниках.
«М-К» 9’79, В. ЄВСТРАТОВ, інженер